13 липня 2023 рокум. Ужгород№ 260/4331/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Другий відділ Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
30 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Другого відділу Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, якою просить: « 1) визнати незаконною відмову у звільнені мене зі Збройних сил України; 2) зобов'язати відповідачів звільнити мене зі Збройних Сил України на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та ст. 24 Конституції України; 3) стягнути з Державного бюджету України на мою користь на відшкодування моральної шкоди завданої мені відмовою у звільненні 1000000 (один мільйон) грн.».
12 червня 2023 року ухвалою суду відкрито провадження у даній адміністративній справі. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Другий відділ Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
1. Позиції сторін.
Позов обґрунтований тим, що відмова в задоволені рапорту незаконна так як коли одні особи з інвалідністю, які не були призвані до 15.03.2022 року набули право не служити в ЗСУ, а ті хто був призваний до 15.03.2022 року зараз позбавлені такого права, то це вказує на порушення ст. 24 Конституції України. Вважає що ч. 6 ст. 7 КАС України вказує на те, що навіть при відсутності закону, згідно якого військовослужбовці які є особами з інвалідністю які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, повинні бути звільнені з військової служби на підставі ст. 24 Конституції України для недопущення порушення Конституції України. Крім того, тим що йому незаконно відмовляють у звільнені з лав ЗСУ вказує, що його незаконно лишають свободи і це наносить моральну шкоду, яку він оцінює в 1 000 000 грн.
07 липня 2023 року представником відповідача 1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що до рапорту надано копію довідки до акта огляду медико-соціальної комісії серії 12 ААГ №298093 від 16.01.2023 року щодо встановлення третьої трупи інвалідності позивачу. Тобто на момент призову за мобілізацією 02.03.2022 року позивач не був особою -з інвалідністю, та не мав права на відстрочку згідно ст.. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та відповідно права бути призваним за його згодою і тільки за місцем проживання, як того вимагає норма Закону. Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідачів звільнити позивача зі Збройних сил України на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України, то ця вимога також не підлягає задоволенню, оскільки вичерпний перелік підстав щодо звільнення з військової служби у воєнний час викладених у пп. 2 п. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», який був доведений до позивача, та позивач не може бути звільнений на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України.
10 липня 2023 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що в позовній заяві він посилався на ч. 6 ст. 7 КАС України в якій вказано що: “У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права, і це якраз і вказувало що якщо в пп. 2 п. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” і не прописано, що особи з інвалідністю мають право на звільнення з військової служби у воєнний час, то це говорить про відсутність закону, що регулює відносини при наявності порушення конституційних норм права.
Відповідачем 2 або уповноваженим представником відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 12 червня 2023 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представником третьої особи письмових пояснень щодо позову у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 12 червня 2023 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини їх ненадання.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 05 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника другого відділу Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із рапортом ( вх. № 1157) про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України.
До рапорту додано довідку про інвалідність від 16 січня 2023 року.
17 травня 2023 року начальник другого відділу Хустського РТЦК та СП листом № 1993 надав відповідь на рапорт від 05 травня 2023 року за вих. № 1157, в якому зазначає, що звільнення військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації здійснюється згідно пп.2 п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Наявність інвалідності 3 групи не є підставою для звільнення з військової служби під час мобілізації.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Пунктом 2 Розділу 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Зокрема, відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) врегульовано загальні засади проходження військової службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена категорія осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Зазначеною нормою врегульовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
При цьому, суд наголошує, що стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підлягає застосовуванню до моменту набуття статусу військовослужбовця.
Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII під час воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Суд у цій справі жодним чином не нівелює право позивача, за наявності відповідних підстав, щодо не призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено, обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Позовна вимога стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди завданої відмовою у звільненні 1000000 грн. не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача при відмові у звільненні з військової служби.
Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії” (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, на переконання суду, решта доводів позивача на обґрунтування своїх вимог у даній справі, не вимагають детального спростування в рамках даної адміністративної справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами частини другоїстатті 77 КАС Українипередбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову як необґрунтованого та у задоволенні якого слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Другий відділ Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13 липня 2023 року.
СуддяТ.В.Скраль