Справа №:755/8623/21
Провадження №: 2/755/3817/22
"20" березня 2023 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,
при секретарі Бурячек О. В.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Сечко С.В.,
представник відповідача - адвокат Корнілов Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось з позовом до ОСОБА_1 з вимогою: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 14 223,85 гривень та витрати сплаченого судового збору в розмірі 2 270,00 гривень»
02 червня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22 жовтня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення про задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку суброгації.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 14 223,85 гривень та судовий збір в розмірі 2 270,00 гривень, а всього на загальну суму 16493 гривні 85 копійок.
26 травня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про поновлення відповідачу ОСОБА_1 строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва, яке ухвалене 22 жовтня 2021 року.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року, ухвалене в межах розгляду цивільної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку суброгації, - скасовано.
Розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з частин 1-2 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
15 червня 2022 року до суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача - адвокатом Корніловим Л.О., у відзиві представником висловлена позиції щодо підстав для відмови у задоволенні позову з урахуванням правової позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року, де зазначено, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України від 9 лютого 2012 року N 4391-VI «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Тобто, страховик за договором КАСКО повинен звертатися з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності винної особи.
31 січня 2023 року до суду надійшли заперечення від представника відповідача - адвоката Корнілова Л.О. стосовно поданого клопотання стороною позивача про поновлення процесуальних строків та приєднання письмових доказів.
20 березня 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку для вчинення процесуальної дії - долучення письмових доказів.
Клопотання представника позивача ОСОБА_2 про долучення письмових доказів, яке подано до суду 25 січня 2023 року, зареєстроване за вх.№3684, - залишено без розгляду.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
Судові дебати не проводяться. (ч.8ст.279 Цивільного процесуального кодексу України)
Представник позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та на підставі долучених до позову доказів, додатково пояснив, що 01 жовтня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0197-00196, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортного засобу «Тoyota» державний номерний знак НОМЕР_1 .
06 жовтня 2018 року о 14 годині 25 хвилин, по вул. Ватутіна, 2т м. Києві, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ford Escape», державний номерний знак НОМЕР_2 , не надав перевагу в русі автомобілю який рухався з правого боку, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тoyota» державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в наслідок чого вказані автомобілі отримали механічні ушкодження. 27 листопада 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва винесено постанову про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. На підставі страхового акту № ДККА-62940 від 16 жовтня 2018 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова компанія», на виконання зобов'язань по договору добровільного страхування, виплатило потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 35 245,00 гривень. Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом №АМ/6322988 в ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА», то остання керуючись статтями 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувала позивачу суму виплаченого страхове відшкодування в розмірі 21 021,99 гривень. Таким чином, сума виплаченого позивачем страхового відшкодування потерпілій особі не компенсовані в повному обсязі страховою компанією відповідача, що дає право позивачу в порядку суброгації вимагати від винної особи виплати залишок недотриманої позивачем суми фактично виплаченого страхового відшкодування, яка складає 14 223,85 гривень.
Представник відповідача в судовому засіданні вислови свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки позов пред'явлено до неналежного відповідача, посилаючись на наступні обставини, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована за полісом №АМ6322988 в ПАТ «НАСК «Оранта», за умовами договору об'єктом страхування є транспортний засіб - автомобіль «Ford Escape» державний номерний знак НОМЕР_2 , після настання страхового випадку, який стався з вини відповідача, ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування потерпілій особі, страхувальнику, страхове відшкодування в загальному розмірі 35 245,84 гривень, тобто сума завданої шкоди не перевищує ліміт відшкодування за страховим полісом. В подальшому, ПАТ «НАСК «Оранта» відшкодувало позивачу лише частину виплаченого страхового відшкодування в розмірі 21 021,99 гривень, при цьому претензій з боку позивача стосовно виплаченої суми не заявлено. Представник наголосив, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, що має місце у склавшихся відносинах. При цьому, матеріали справи не містять документа, який підтверджує вартість зносу розрахованому у встановленому чинним законодавством порядку та відсутності документів, які б підтверджували на якій підставі ПрАТ «СК Уніка» виплатила лише частину страхового відшкодування (21021,99 грн), а не здійснила повну виплату страхового відшкодування (35245,84 грн). Більш того, відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування виконану спеціалістом ПАТ «СК «УСГ» зносу транспортного засобу на день настання страхового випадку немає. Отже, на думку представника, з урахуванням доказів у справі, в даних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок з покриття (виплати) страхового відшкодування, а здійснити доплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності повинна ПрАТ «СК «Уніка».
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони гуртуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та ОСОБА_3 укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0197-00196 за умовами договору об'єктом страхування є транспортний засіб - автомобіль «Тoyota» державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно ч.1 до ст. 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату, у строк встановлений договором.
27 листопада 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про визнання виним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Як встановлено судом в мотивувальній частині постанови суду: «06 жовтня 2018 року о 14 годині 25 хвилин, по вул. Ватутіна, 2т м. Києві, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ford Escape», державний номерний знак НОМЕР_2 , не надав перевагу русі автомобілю, який рухався з правого боку, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тoyota», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в наслідок чого вказані автомобілі отримали механічні ушкодження, чим порушив п. 10.11 ПДР України»
Відповідно до частини третьої ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про страхування» страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.
Згідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
08 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до ПрАТ «СК «Українська страхова група» з заявою про страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля «Тoyota» державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно страхового акту № ДККА-62940 від 16 жовтня 2018 року, ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику в загальному розмірі 35 245,84 гривень.
На підставі страхового акту Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» перерахувало на рахунок Саміт Моторз Україна ТОВ страхове відшкодування в розмірі 35 245,84 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №21781 від 16 жовтня 2018 року.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована за полісом №АМ6322988 в ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», за умовами договору об'єктом страхування є транспортний засіб - автомобіль «Ford Escape» державний номерний знак НОМЕР_2 .
На підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» від 08 лютого 2019 року вих.№30579, ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» здійснило виплату на користь позивача в рахунок виплати страхового відшкодування в сумі 21 021,99 гривень, відповідно до статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
Виходячи з предмету позову та наведених позивачем правових підстав щодо звернення з цим позовом до суду, позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» зазначає, що на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту №28-0197-00196 від 01 жовтня 2017 року, позивачем виплачене страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 35 245,84 грн., тому у позивача виникло право звернутись до відповідача ОСОБА_1 , як особи винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, про відшкодування різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди (суми страхового відшкодування виплаченої потерпілій особі) і сумою відшкодованою ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (страхова компанія відповідача), що складає в загальному розмірі 14 223,85 гривень, з посиланням на положення статі 993, 1194 Цивільного кодексу України.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, в якій Верховний Суд відступив від правового висновку, зазначеного у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі №6-2587цс15, де було зазначено, що страховик при подачі суброгаційного позову має право на власний розсуд визначити до кого заявити свої вимоги - до винуватця або до страховика його цивільно-правової відповідальності, суд касаційної інстанції прийшов до наступних висновків:
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Що стосується самого винуватця, то Верховний Суд зазначив наступне: «Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)» (п. 71 Постанови).
Проте, в даному випадку, як зазначалося Відповідачем в відзиві на позовну заяву, заяві про залучення до участі у справі в якості третьої особи з боку Відповідача, яка не заявляє вимог щодо предмету спору, які були подані до суду 23.07.2020 року, сума страхового відшкодування, яку має сплатити страховик (ПрАТ «СК «УНІКА») у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, більш ніж вдвічі перевищує заявлену до стягнення Позивачем.
З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду суд вважає, що позов подано до неналежного позивача.
Виходячи з наведеного, надавши оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами спору, суд враховує, що між відповідачем та Приватною акціонерною компанією «СК «УНІКА» укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений у виді Полісу №АМ6322988, який був чинним на дату виникнення страхового випадку, відповідно до умов якого та пункту 22.1. статті 22 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (із змінами) у разі настання страхового випадку страховик (ПрАТ «СК «УНІКА») у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В той же час, сума страхового відшкодування, передбаченого зазначеним договором страхування обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, більш ніж достатньо для задоволення заявлених позивачем вимог, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями 3 і 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тобто, страховик за договором КАСКО повинен звертатися з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності винної особи.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника (Відповідача), який уклав відповідний договір страхування і сплатив передбачений страховий платіж, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Така правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня року у справі N 755/18006/15-ц; постанові КЦС у складі Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 712/7242/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі N 641/5883/16-ц.
Відповідно ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Тлумачення змісту статті 51 Цивільного процесуального кодексу України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 Цивільного процесуального кодексу України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Виходячи з наведеного, законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом, за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц ) пункт 31.10), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 642/6181/16-ц).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України)
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). ( ст.89 Цивільного процесуального кодексу України)
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 3, 11, 14, 979, 988, 993, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, статтями 8 , 25, 27 Закону України «Про страхування», статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 264 - 265, 274, 279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.