справа № 703/4862/19
провадження № 1-кп/691/163/23
14 липня 2023 року Городищенський районний суд Черкаської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції) та обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по матеріалах кримінального провадження відносно ОСОБА_5 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України,
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.
В судовому засіданні, 14.07.2023 року, прокурор підтримав подане раніше клопотання (ЕП-1946/23-Вх від 13.07.2023 року) про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 , в обґрунтування клопотання, прокурор зазначив, що фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , зазначені в обвинувальному акті. Враховуючи наявність достатніх доказів ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, тобто у незаконному виготовленні, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, вчинених особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, повторно, організованою групою, у великих розмірах, а також ч. З ст. 311 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні прекурсору з метою його використання для виготовлення психотропної речовини, вчинених організованою групою, в особливо великих розмірах.
15.12.2022 року відносно ОСОБА_5 ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, строк дії якого було продовжено до 24.07.2023 року включно.
Так, метою застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити вищезазначені дії.
ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується крім іншого у вчиненні злочинів, передбачених 3 ст. 307 КК України, тобто особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна, тому існує обґрунтований ризик, що він з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування, що вказує на ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В даному кримінальному провадженні суворість покарання, що може бути призначене обвинуваченому, має значення для оцінки ризику його переховування.
Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , мають високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки вчинені з посяганням на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що охороняють здоров'я населення України та проти громадської безпеки.
Перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_5 може продовжити вчиняти злочини, пов'язані з незаконним обігом психотропних речовин та наркотичних засобів, так як він, маючи на зняту і не погашену судимість за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02.02.2012 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та не відбувши покарання за цим вироком, оскільки у грудні 2014 року був звільнений умовно-достроково з місць позбавлення волі, на шлях виправлення не став і в період часу з літа 2016 по 11.07.2017 знову вчинив злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, а також вогнепальної зброї, кваліфіковані за ч. 2 ст. 309 та ч. 1 ст. 263 КК України, за які був засуджений вироком Кропивницького апеляційного суду від 27.11.2019 у виді 3 років позбавлення волі.
До затримання та взяття під варту ОСОБА_5 не був працевлаштований, не навчався, не мав законного стабільного джерела доходів, що також свідчить про можливість вчинення обвинуваченим під час перебування волі нових корисливих злочинів, у тому числі пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Одночасно, необхідно врахувати, що ОСОБА_5 протягом тривалого часу умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, систематично вчиняв кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом психотропних речовин та прекурсорів, що вказує на те, що така його діяльність носила тривалий та цілеспрямований характер та обвинувачений може продовжити свою незаконну діяльність, що вказує на ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Виходячи з усього вище перерахованого, жоден із м'якших запобіжних заходів не здатен забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків та запобігти наведеним вище ризикам, тому тримання під вартою ОСОБА_5 повністю виправдовується інтересами суспільства, які в даному випадку переважають інтереси обвинуваченого щодо забезпечення поваги до особистої свободи.
Посилаючись на вищенаведене, просив розглянути вказане клопотання та обрати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 діб та не визначити розмір застави.
Обвинувачений щодо клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечив та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на те, що прокурор в кожному своєму клопотанні посилається на одні й ті ж самі ризики, при цьому жодних доказів про їх існування суду не надав, зокрема жодного доказу, що він може переховуватись або чинити тиск на свідків, які на даний час є засудженими та відбувають покарання. Переховуватись від суду не вбачає сенсу, оскільки пред'явлене обвинувачення визнає.
Захисник заперечувала щодо заявленого клопотання прокурором, просила відмовити в його задоволенні та застосувати до обвинуваченого цілодобовий домашній арешт, при цьому врахувавши наявність родини та неповнолітньої дитини на утриманні, незадовільний стан здоров'я, який потребує лікування та належного харчування, що в умовах слідчого ізолятора неможливо. Зазначила, що на стадії досудового розслідування прокурор звертався з клопотання про обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, яке слідчим суддею було задоволено. На даний час нічого не змінилось, ризики нові не з'явились, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, умов тримання не порушував та стягнень немає. Прокурор не довів що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи переховуватись від суду або чинити тиск на свідків. Просила відхилити клопотання прокурора та обрати щодо обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, зокрема, цілодобовий домашній арешт про який просив підзахисний. Також зазначила, що обвинувачений на стадії досудового розслідування неодноразово спілкувався з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які в даному виділеному кримінальному провадженні стороною обвинувачення, заявлені свідками та які в кримінальному провадженні були зі ОСОБА_5 разом обвинуваченими та уклали угоди з прокурором, визнавши свою винуватість. Обвинувачений визнавав та на даний час визнає свою вину в інкримінованих йому правопорушеннях, а тому переховуватись від суду підстав у нього немає. Щодо вчинення іншого кримінального правопорушення, то беручи до уваги те, що злочини такої категорії можуть вчинятись і в установах тимчасового утримання чи відбування покарання, а доказів того, що ОСОБА_5 перебуваючи в зазначених установах більше 4 років, був виявлений в таких діях, прокурор не надав, слід вважати, що даний ризик не є доведений прокурором.
Вислухавши прокурора, обвинуваченого та захисника, вивчивши матеріали судового провадження, розглянувши заявлене клопотання прокурора, суд дійшов до наступного.
Частинами 1, 2, 3 ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_5 утримується в Державній Установі «Черкаський слідчий ізолятор» у зв'язку з тим, що з 27.12.2019 року відбуває покарання, визначене йому вироком Кропивницького апеляційного суду від 27.11.2019 року у виді 3 років позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч 2 ст. 309 КК України.
15.12.2022 року відносно ОСОБА_5 ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, строк дії якого було продовжено до 24.07.2023 року включно.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За нормами ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Стаття 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачає, що при розгляді справ, суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Тобто, з викладеного вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і, за наявності підстав, вичерпний перелік яких встановлений ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Суд, перевіряючи достатність доказів для такого висновку, разом з положенням КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, п. 48 рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007 року), згідно якого, слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли б переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що конкретна особа можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, суд позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими, шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов'язаний, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Європейський суд з прав людини у справі «Ільгар Маммадов проти Азербайджану» від 13.04.2014 року також зазначає, що обґрунтованість підозри ґрунтується на можливості сторонньої, незацікавленої особи дійти висновків, що підозрювана особа вчинила кримінальне правопорушення.
Доводи прокурора, зазначені у клопотанні та підтримані ним у судовому засіданні, а також не спростовані захисником та обвинуваченим, вказують на причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень (злочинів), передбаченого ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, тобто останній об'єктивно обвинувачується у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Щодо ризиків, передбачених ст.177 КПК України, то суд вважає, що прокурором доведено існування ризиків, передбачених п. 1 та п. 5 ч. 1 даної статті, але при цьому, у своєму клопотанні та під час його розгляду в суді, прокурор не довів та не підтвердив належними доказами, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти названим вище ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти спробам, зокрема: переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи, що обставини по справі з часу обрання запобіжного заходу змінились, а ризики передбачені ст.177 КПК України зменшились, суд вважає за можливе змінити ОСОБА_5 запобіжний захід на більш м'який захід забезпечення кримінального провадження, а саме цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.
Прийшовши до такого переконання суд бере до уваги, що в справі всі заявлені свідки обвинувачення є вже засудженими за злочини вчинені за співучасті зі ОСОБА_5 , та надали свої пояснення щодо обставин їх вчинення, які відображені у вироку та в зв'язку з цим позбавлені можливості будь-яким чином змінювати їх, навіть, якщо припустити, що ОСОБА_5 з таким проханням до них звернеться. Проте, беручи до уваги поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 в судовому засіданні, суд приходить до переконання, що останній таких намірів немає. Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 не заперечує свою причетність до вчинених кримінальних правопорушень, до затримання мав постійне місце проживання, що вказує на наявність міцних, сталих соціальних зв'язків у обвинуваченого. За час перебування останнього в умовах СІЗО до суду не надходило повідомлень, щодо порушення ОСОБА_5 умов утримання, що на думку суду суттєво зменшує заявлені прокурором ризики щодо переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення. Також, при розгляді клопотання прокурора, суд враховує стан здоров'я обвинуваченого.
Крім того, в Україні відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено воєнний стан, який на думку суду обмежить обвинуваченого ОСОБА_5 в можливості виїхати за межі України, а тим самим переховуватись від суду.
Суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України.
Відповідно ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 та п. 2 ч.1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 та ч.6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у клопотанні прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 слід відмовити, а клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, підлягає до задоволення з покладенням на обвинуваченого обов'язків передбачених п. п. 8, 9 ч.5 ст. 194 КПК України.
З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 194, 331, 369-372 КПК України, суд,
У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , відмовити.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 ,задоволити.
Змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, строком на два місяці до 11.09.2023 року включно, зобов'язавши останнього з'являтися до суду за кожною вимогою.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (за наявності);
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, та те, що у разі невиконання кримінальних процесуальних обов'язків, які покладаються на нього під час застосування неізоляційного запобіжного заходу, може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_5 негайно прибути до місця відбування визначеного судом запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Виконання ухвали доручити ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області, направивши йому копію ухвали.
Вручити під розпис обвинуваченому ОСОБА_5 копію даної ухвали та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1