13 липня 2023 року
м. Київ
справа № 140/7053/22
адміністративне провадження № К/990/23919/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року у справі №140/7053/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі по тексту -позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати накази: від 26 вересня 2022 року № 1311/в про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення; від 28 вересня 2022 року № 368 о/с про звільнення позивача зі служби;
- поновити на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору поліцейської діяльності № 1 (сел. Локачі) Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області з 29 вересня 2022 року;
- стягнути середній заробіток з дня звільнення по день поновлення на посаді.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 4 липня 2023 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо: «
- чи є правомірним проведення службового розслідування всупереч вимогам частини п'ятої статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року
- чи необхідно застосовувати порядок повідомлення поліцейського, який притягається до відповідальності про призначення службового розслідування та про необхідність надання пояснень, який передбачений частинами 10, 11, 12 та статті 15 Дисциплінарного статуту у всіх випадках проведення службових розслідувань?;
- чи є правомірним формування дисциплінарної комісії з порушенням вимог пункту 4 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженим наказом МВС України №893 від 7 листопада 2018 року та які наслідки застосовуватимуться до тих рішень, які прийматимуться за результатами такого розслідування.»
Суд роз'яснює, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зазначити, що питання заявника щодо можливості або неможливості застосування того чи іншого нормативно-правового акту в цій справі для поновлення порушеного права не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у разі подання касаційної скарги на цій підставі необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, тобто скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судом апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас, оскільки скаржником зазначених вимог не дотримано, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року у справі №140/7053/22.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року у справі №140/7053/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду