13 липня 2023 року
м. Київ
справа № 320/4539/21
адміністративне провадження № К/990/24040/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №320/4539/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №74 о/с від 1 березня 2021 року про призначення позивача, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектором сектору реагування патрульної поліції №2 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Київській області щодо звільнення позивача та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області звільнити позивача, капітана поліції ОСОБА_1 , зі служби в поліції з 1 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліції" у зв'язку з скороченням штатів (проведення організаційних заходів) та здійснити з позивачем розрахунок з виплатою всіх передбачених сум по день звільнення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 5 липня 2023 року засобами поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №320/4539/21 і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного посилається на підпункти «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними рішеннями, при розгляді іншої справи та зазначає, що дана справа має виняткове значення для позивача.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі вказаних вище доводів, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №814/805/17, від 26 червня 2019 року у справі №826/14973/16, від 24 липня 2019 року у справі №814/2562/16, від 22 квітня 2020 року у справі №814/2551/16, від 26 травня 2020 року у справі №814/468/17, від 25 травня 2023 року у справі №620/3663/19.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.
Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не вказує, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справах №814/805/17, №826/14973/16, №814/2562/16, №814/2551/16, №814/468/17 предметом оскарження був наказ про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Натомість як у цій справі позивач оскаржує наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №74 о/с від 1 березня 2021 року про призначення позивача, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектором сектору реагування патрульної поліції №2 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Таким чином, в даному випадку не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справах №814/805/17, №826/14973/16, №814/2562/16, №814/2551/16, №814/468/17, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаних скаржником справ відмінності є щодо: предмету спору, умов застосування правових норм.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №620/3663/19, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду Верховний Суд у цій справі зробив висновок, що «спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість».
Отже, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у справі №620/3663/19, скаржник сам наводить рішення Верховного Суду, яке вирішено не на користь позивача, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним.
Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наступною підставою оскарження судових рішень, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду «у правовідносинах, які виникають в разі переміщення на іншу посаду поліцейського згідно статті 65 Закону України «Про національну поліцію» після попередження про вивільнення за статтею 68 Закону України «Про національну поліцію», ознайомлення з відповідним наказом, порядком, після отримання відмови від запропонованих актом посад».
Суд роз'яснює, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Водночас скаржником зазначених вимог не дотримано, зокрема, не наведено обґрунтування у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, а також як, на думку скаржника, ці норми повинні застосовуватись.
Більше того, указані скаржником норми (статті 65, 68 Закону України «Про національну поліцію») є загальними, тож скаржнику варто детально обґрунтувати, яким чином суд апеляційної інстанції застосував їх невірно.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №320/4539/21.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №320/4539/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду