Справа № 212/3194/23
2/212/1502/23
14 липня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Борис О.Н., секретаря судового засідання Годунової В.Г., в порядку ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
В травні 2023 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Гайдаш Є.В., до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 січня 2021 року позивач надав в борг своєму рідному брату - відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти (позику) у розмірі 7 000 доларів США, які відповідач зобов'язаний був повернути в строк до 01 січня 2022 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів у борг та укладання договору позики відповідач надав позивачу 03 січня 2021 року власноруч написану розписку. Строк повернення грошових коштів (позики) настав 01 січня 2022 року, однак до теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушив взяте на себе грошове зобов'язання. На вимогу позивача про добровільну сплату боргу відповідач не відреагував, грошові кошти не повернув, внаслідок чого позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Так, станом на 28 квітня 2023 року заборгованість відповідача за вищевказаним договором позики по курсу валют НБУ становить 255 980, 20 грн., яку просив суд стягнути з відповідача на власну користь.
Ухвалою суду від 16 травня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача у судове засідання надав заяву в якій просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.
Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, відповідно до положень ч. 8 ст. 178, ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди представника позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статей 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 03 січня 2021 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 безпроценту позику в сумі 7000,00 (сім тисяч) доларів США, яку зобов'язався повернути повністю в строк до 01 січня 2022 року. (а.с. 25)
Відповідно з наданої представником позивача роздруківки скрін-шоту з веб-сайту Національного банку України про курс іноземних валют, станом на дату 28.04.2023 року офіційний курс гривні щодо курсу долара США становить 36,5686 грн. (а.с. 8)
Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
На підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № -ц.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором .
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики та його умов.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином доведено та підтверджено матеріалами справи факт передачі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) доларів США на підставі розписки від 03 січня 2021 року. Натомість, суд зазначає, що ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження проведення ним з позивачем будь-якого розрахунку по такому договору позики та виконання взятих на себе боргових зобов'язань.
При цьому, відповідач жодним чином не спростував доводи про те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо укладення договору позики. Будь-яких власних обґрунтувань обставин справи, доказів та заперечень щодо позовних вимог останній до суду не надав, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
За ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Натомість, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Суд погоджується з наведеним у позовній заяві розрахунком позивача щодо непогашеної суми боргу у гривневому еквіваленті, яка станом на 28 квітня 2023 року складає 255 980,20 грн. (згідно офіційного курсу гривні до долара США).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Окрім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, суд, вважає встановленим, що відповідач своїх боргових зобов'язань перед позивачем не виконав, грошових коштів отриманих у борг за розпискою від 03 січня 2021 року у строк та в порядку, що в ній встановлені, позивачу не повернув, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Так, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу в розмірі 255 980,20 грн.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 2559,80 грн. (а.с.12) також належить стягнути з відповідача на його користь.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 509, 524, 526, 530, 533, 610, 612, 631, 625, 1046, 1047,1049 ЦК України, ст. ст. 13, 43, 81, 141, 178, 211, 223, 258-259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ? задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 255980,20 гривень (двісті п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень 20 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2559,80 гривень (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 80 копійок).
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складений та підписаний 14 липня 2023 року.
Суддя: О. Н. Борис