Справа № 210/4943/22
Провадження № 2/210/481/23
іменем України
12 липня 2023 року
Суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Груп» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, -
30 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Груп» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, уточнивши 10 березня 2023 року заявлені позовні вимоги просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги №31-08/17/8, укладений 31.08.2017 року між ТОВ «Стандарт Фінанс Груп» та ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року у справі №213/1198/15-ц, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2021 року по відповідній справі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у сумі 917 877,64 грн (що відповідно до курсу НБУ, який станом на 31 серпня 2017 року становить 25,5795 грн. за 1 дол. США, відповідає 35 883,33 дол. США), з яких 855 683,39 грн. - основна сума боргу; 62 194,25 грн. - заборгованість за відсотками. 03 травня 2022 року Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду винесено Постанову по справі №213/1198/15-ц, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2021 року, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі договору про відступлення прав за кредитним договором відмовлено. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, іпотекодержателем при реєстрації іпотек є ОСОБА_2 , підставою внесення запису є Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36859435 від 31.08.2017 о 21:41:31, приватний нотаріус Данич О.Ф., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Підставою таких дій було те, що 31.08.2017 року ТОВ «Стандарт Фінанс Груп» на підставі договору відступлення права вимоги №31-08/17/8 відступило фізичній особі ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором від 01.06.2007 року №014/03-03/420.Відповідно, ОСОБА_2 звернувся до Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором №014/03-03/420 від 01 червня 2007 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у сумі 917 877,64 грн (що відповідно до курсу НБУ, який станом на 31 серпня 2017 року становить 25,5795 грн. за 1 дол. США, відповідає 35 883,33 дол. США), з яких 855 683,39 грн. - основна сума боргу; 62 194,25 грн. - заборгованість за відсотками. Враховуючи той факт, що Верховним Судом України в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, то відповідно фізична особа ОСОБА_2 не може продовжувати бути іпотекодержателем за Договором відступлення права вимоги від 31.08.2017 року №31-08/17/8, оскільки не має більше на це законних підстав.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала і в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Проте у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Встановлено, що 31 серпня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юнекс Банк» укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Юнекс Банк» права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Цього ж дня вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на підставі договору відступлення права вимоги. Останнє 31 серпня 2017 року на підставі договору відступлення права вимоги № 31-08/17/8 відступило фізичній особі ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420.
Отже, якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 01 лютого 2023 року позовну заяву було залишено судом без руху.
10 березня 2023 року на виконання ухвали суду надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 13 березня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику з повідомленням сторін.
В ухвалі про відкриття провадження від 13 березня 2023 року відповідачам був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Ухвала не отримана відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується поштовими направленнями, які повернулись на адресу суду 07 квітня 2023 року та 23 червня 2023 року з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою». Ухвала отримано відповідачем ТОВ «Стандарт Фінанс Груп», що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які надійшли на адресу суду 28 квітня 2023 року та 23 червня 2023 року. Відзиву на позовну заяву від відповідачів до суду не надійшло.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу,та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A.v.Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до вимог ст.ст.280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідачі повідомлялися про перебування в провадженні суду даної справи. Однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін, - не подали.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що 01 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/03-03/420, за умовами якого банк надав відповідачу кредит на проведення ремонту нерухомого майна у сумі 90 000,00 дол. США, який надається двома траншами: перший транш - 71 000,00 дол. США, другий транш - 19 000,00 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних. Позичальник прийняв умови договору, зобов'язався належним чином використовувати та повернути банку суму кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати інші зобов'язання, передбачені договором. (а.с. 45-50)
31 серпня 2017 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на підставі договору відступлення права вимоги № 31-08/17/8 відступило фізичній особі ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Актом приймання-передачі від 31 серпня 2017 року новий кредитор прийняв документацію щодо зобов'язання. (а.с. 38-44)
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у сумі 917 877,64 грн (що відповідно до курсу НБУ, який станом на 31 серпня 2017 року становить 25,5795 грн за 1 дол. США, відповідає 35 883,33 дол. США), з яких 855 683,39 грн - основна сума боргу; 62 194,25 грн - заборгованість за відсотками. (а.с. 59-70)
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ліфшиць З. О., залишено без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року залишено без змін. (а.с.71-80).
03 травня 2022 року Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду винесено Постанову по справі №213/1198/15-ц, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2021 року, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі договору про відступлення прав за кредитним договором відмовлено.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, з тексту Постанови Верховного Суду України від 03 травня 2022 року встановлено, що 31 серпня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Юнекс Банк» (далі - ПАТ «Юнекс Банк») укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Юнекс Банк» права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
Додатком до договору є розрахунок заборгованості, відповідно до якого на день укладення договору про відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 46 044,92 дол. США, що за курсом НБУ станом на день розрахунку в еквіваленті становить 117 7807,92 грн, у тому числі: 33 451,92 дол. США, що в еквіваленті 855 684,76 грн, - основна сума боргу, 12 593 дол. США, що в еквіваленті 322 123,16 грн, - заборгованість за відсотками, а також 27 2461,25 грн - пеня
Згідно з актом приймання-передачі від 31 серпня 2017 року новий кредитор прийняв документацію щодо зобов'язання та надіслав боржнику повідомлення про відступлення права вимоги, вказавши реквізити для сплати заборгованості за кредитним договором новому кредитору.
31 серпня 2017 року між ПАТ «Юнекс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (далі - ТОВ «Стандарт Фінанс Групп») укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Юнекс Банк» відступило ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
Заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420 вказана у розмірі 46 044,92 дол. США, що в еквіваленті становить 117 7807,92 грн
Відповідно до акта приймання-передачі від 31 серпня 2017 року новий кредитор прийняв документацію щодо зобов'язання та надіслав відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги, зазначивши реквізити для сплати заборгованості за кредитним договором новому кредитору.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Водночас саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором про відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до частини першої статті 1078, статті 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Договір факторингу має такі ознаки: предметом є надання фінансової послуги за плату; мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 цього Закону).
Разом з тим у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що факторинг є кредитною операцією.
Отже, договір факторингу як договір фінансової послуги спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування зазначеного договору від інших подібних договорів визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі стосовно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних з грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та договір купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб до моменту, коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - ці угоди призводять до заміни кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з врахуванням його змісту, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/44364/18 (провадження № 61-11248св20).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 оспорюваного договору загальна вартість прав вимоги за договором становить 383 800,00 грн, які мають бути сплачені первісному кредитору в день підписання цього договору шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора.
Відповідно до додатку № 2 до зазначеного договору, який є розрахунком заборгованості за кредитними договорами, заборгованість за кредитним договором від 01.06.2007 року № 014/03-03/15/430 становить 855 684,76 грн. (а. с. 44).
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала і в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Проте у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Встановлено, що 31 серпня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юнекс Банк» укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Юнекс Банк» права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Цього ж дня вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на підставі договору відступлення права вимоги. Останнє 31 серпня 2017 року на підставі договору відступлення права вимоги № 31-08/17/8 відступило фізичній особі ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 014/03-03/420.
Отже, якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.
Однак, відповідачем не надано суду доказів, щодо перебування у процедурі ліквідації ПАТ «Юнекс Банк» станом на 31 серпня 2017 року, у зв'язку з чим, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 992,40 грн. сплачений ним при подачі позову, тому, оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати, стягнувши їх з відповідачів на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.64, 67, 68 ЖК України, ст.ст.10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280 -282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Груп» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги №31-08/17/8, укладений 31.08.2017 року між ТОВ «Стандарт Фінанс Груп» та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі, у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Груп», код ЄДРПОУ: 39128344, місце знаходження: Одеська область, місто Одеса, вулиця Гімназична, будинок 21, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі, у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Груп», код ЄДРПОУ: 39128344, місце знаходження: Одеська область, місто Одеса, вулиця Гімназична, будинок 21;
Суддя: Н. Ю. Вікторович