13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1262/23 пров. № А/857/7132/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року (головуючий суддя Кравців О.Р., м. Львів) у справі №380/1262/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
23.01.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення органу Пенсійного фонду від 21.10.2022 №134650020807 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення, яким призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (працівник прокуратури).
Позов обґрунтовує тим, що на момент призначення позивача в органах прокуратури України (20.09.2022) діяв Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ. На момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії загальний стаж роботи позивача в органах прокуратури та прокурорських посадах становив 20 років і 27 днів. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що набула права виходу на пенсію після набуття стажу 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років незалежно від віку. Наголошує, що на теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ ч. 1 ст. 86 якого визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 01.10.2020 і пізніше не менше 25 років, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Таким чином, вказаною статтею збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) з 20 до 25 років, що звужує її права в розумінні Конституції України. Також, звуженням її прав з позиції позивача є вимога про зарахування до стажу державної служби виключно з вищою юридичною освітою.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.10.2022 №134650020807 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 17.10.2022 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначило, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії прийняте із дотриманням та у відповідності до норм та вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів України. Враховуючи вимоги ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ підстав для зарахування до стажу за вислугу років періодів роботи з 02.09.1997 по 14.05.1998 в Перемишлянській районній Раді та з 15.05.1998 по 22.06.2001 в Державній податковій інспекції в Перемишлянському районі Львівської області, а також половини навчання немає. Зазначено, що положення ст. 86 Закону №1697-VІІ є чинними, неконституційними не визнавалися, тому підлягають застосуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 має наступний трудовий стаж: з 02.09.1997 по 14.05.1998 - радник з правових питань та дотримання законодавства Перемишлянської районної ради; з 15.05.1998 по 19.09.2002 - головний державний податковий інспектор-юрисконсульт ДПІ у Перемишлянському районі Львівської області, начальник Перемишлянського відділення Золочівської МДПІ, головний державний податковий інспектор-юрисконсульт правового забезпечення Перемишлянського відділення Золочівської МДПІ; з 20.09.2022 по теперішній час робота в органах прокуратури Львівської області.
У 2001 році закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юрист.
17.10.2022 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Головне управління Пенсійного фонду у Харківській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийняло рішення від 21.10.2022 №11560/03-16 (номер справи 134650020807) про відмову в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років передбаченого ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (25 років).
Відповідно до вказаного рішення на підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, пенсійний орган визначив, що стаж роботи позивача на день звернення склав 21 рік 00 місяців 09 днів в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 19 років 09 місяців 12 днів. Період навчання не зараховано до спеціального стажу, так як згідно з п. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ до вислуги років зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладах денної форми навчання.
Вважаючи вказане рішення неправомірним ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області із скаргою на відмову у призначенні пенсії.
Листом від 09.12.2022 за результатами розгляду скарги позивача повідомили, що до стажу за вислугу років зараховано період роботи з 23.06.2001 по 19.09.2022 на посаді державного службовця, як особі з вищою юридичною освітою та період роботи на посадах прокурорів з 20.09.2002 по 30.09.2022. Враховуючи вимоги ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ для зарахування до стажу за вислугу років періодів роботи з 02.09.1997 по 14.05.1998 в Перемишлянській районній раді та з 15.05.1988 по 22.06.2001 в Державній податковій інспекції в Перемишлянському районі Львівської області, а також половини строку навчання не вбачаються підстав.
Вважаючи відмову протиправною ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не довели ті обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Колегія суддів зазначає, що у період початку роботи позивача в органах прокуратури ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668) передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Чинним є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (Закон №1697).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VІІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Із зазначеного вбачається, що ст. 86 Закону №1697-VІІ збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2011) з 20 років до 25 років.
Разом з тим, ч. 6 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
З матеріалі справи вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги позивача, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", склав більше 20 років, а саме 21 рік 00 місяців 09 днів). До нього входить половина строку навчання за спеціальністю «Правознавство період роботи з 23.06.2001 по 19.09.2022 на посаді державного службовця, як особі з вищою юридичною освітою та період роботи на посадах прокурорів з 20.09.2002 по 30.09.2022. Відповідач також визначив в оскаржуваному рішенні, що стаж роботи на посадах прокурорів складає - 19 років 9 місяці 12 днів. Тобто, в контексті приписів ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ у позивача наявний достатній стаж для призначення пенсії.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
З наведеного вище вбачається, що відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, в порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на доводах апелянта стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 86 цього Закону №1697-VІІ, щодо того, що стаж з 1 жовтня 2020 року і пізніше має становити 25 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів має складати не менше 15 років. В даному випадку, апеляційний суд зазначає, що стаж роботи позивача на посадах прокурорів на момент звернення до пенсійного органу склав 19 років 9 місяці 12 днів, що відповідає як приписам Закону №1789-ХІІ так і в редакції Закону №1697-VІІ.
Крім того суд апеляційної інстанції зауважує, що до стажу позивача за вислугу років не зараховано період роботи на державній службі з 02.09.1997 по 14.05.1998 в Перемишлянській районній раді Львівської області та з 15.05.1988 по 22.06.2001 в Державній податковій інспекції в Перемишлянському районі Львівської області, а також половина строку навчання. Тобто, до стажу не зараховано понад 4 роки стажу роботи.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 90 Закону №889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Також, пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.
У свою чергу, Закон №1789-ХІІ чинний з 1997-2001 роки визначав, що для призначення пенсії за вислугу років зараховується стаж служби в органах прокуратури не менше 12 років при загальному стажі роботи 20 років і більше (ч. 2 ст. 50-1) без встановлення обмежень щодо виду професійної діяльності та наявності вищої освіти.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (діяла до набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889), робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.
Також, спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні», а з 12 серпня 2012 року - Податковий кодекс України.
Пунктом 342.4 ст. 342 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Тобто, періоди робота позивача з 02.09.1997 по 14.05.1998 в Перемишлянській районній раді Львівської області та з 15.05.1988 по 22.06.2001 в Державній податковій інспекції в Перемишлянському районі Львівської області відносяться до державної служби, а отже, пенсійний орган помилково дійшов висновку, що такий стаж, з врахуванням приписів ч. 2 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, не має зараховуватися до стажу за вислугу років ОСОБА_1 .
Враховуючи зазначені періоди стаж позивача перевищує 25 років, що відповідає приписам Закону №1697-VІІ.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на лист Міжрегіонального управління національного агентства України у питань державної служби у Львівській та Закарпатській областях від 21.05.2021 №185/03-03/21 скерований на запит ОСОБА_1 , яким підтверджується, що відповідно до Порядку №283 згаданого судом вище, стаж державної служби до набрання чинності Законом №3723-ХХІ до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства яке діяло раніше.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає рішення від 21.10.2022 №134650020807 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно з Законом України «Про прокуратуру» є протиправним.
Разом з тим, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області необхідно зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 17.10.2022, тобто з дати звернення позивача до пенсійного органу.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі № 380/1262/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний