12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1843/23 пров. № А/857/10735/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Каверін С.М.;
від відповідача - Хиря В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2023р. про залишення без розгляду позовної заяви (в частині вимог) представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя суду І інстанції: Кедик М.В., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 18.04.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: 18.04.2023р.),-
Оскаржуваною ухвалою від 18.04.2023р. залишено без розгляду позовну заяву представника адвоката Каверіна С.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, яка визначена постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 889 від 22.09.2010р.; допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки; компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р., за 2013 - 2017 роки; індексації грошового забезпечення (виплаченої 15.05.2020р.) (а.с.106-108).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового залишення позову (в частині вимог) без розгляду (а.с.117-124).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позиція суду про необхідність звернення до суду із вимогами щодо стягнення середнього заробітку про за час затримки розрахунку при звільненні по кожній проведеній виплаті (а не після остаточного розрахунку) суперечить приписам ст.117 КЗпП України. Невиплата звільненій особі всіх сум, які належать їй від власника або уповноваженого органу, є триваючим правопорушенням, при цьому середній заробіток обчислюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В розглядуваній справі звільнення позивача з військової служби мало місце 27.12.2017р., а остаточний розрахунок проведений 28.12.2022р. через виплату індексації грошового забезпечення.
Наголошує на тому, що приписами 117 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.
Синтаксичний розбір текстуального змісту ст.117 КЗпП України дає підстави зробити висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Звідси, в разі виплати лише частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За таких обставин у позивача були відсутні підстави для звернення із вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо окремо виплачених сум за окремі проміжки часу, оскільки строк затримки розрахунку обчислюється за весь період протиправної затримки виплати належних йому коштів до проведення повного розрахунку з ним.
Із огляду на зазначене, спірна ухвала суду є незаконною та, як наслідок, є в прямому причинному зв'язку із незаконністю оскаржуваного рішення суду по суті позовних вимог.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу відповідача 27.12.2017р. (а.с.9).
Остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідно до наступної хронології:
12.07.2019р. за результатами досудового врегулювання спору виплачено 13327 грн. 44 коп. належної при звільненні одноразової грошової допомоги, що підтверджується випискою по картрахунку про зарахування коштів на банківський рахунок та листуванням за адвокатськими запитами (а.с.29, 30, 31);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. в справі № 1.380.2019.006760 недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, передбачену п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, визначеної постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р. в сумі 24354 грн. 67 коп. (а.с.42);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. в справі № 1.380.2019.006760 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки у сумі 6433 грн. 02 коп. (а.с.42);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. по справі № 1.380.2019.006760 належну при звільненні компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р. за 2013 - 2017 роки загальним терміном 34 календарних дні в сумі 9814 грн. 10 коп. (а.с.42);
15.05.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2020р. в справі № 1.380.2019.006724 заборгованість індексації грошового забезпечення у сумі 29483 грн. 67 коп. (а.с.53);
28.12.2022р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022р. в справі № 380/17954/21 заборгованість індексації грошового забезпечення в сумі 49498 грн. 81 коп. (а.с.71, 72).
Із розглядуваним позовом представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся 30.01.2023р., що стверджується відомостями ярлика на поштовому відправленні (а.с.82).
Частина 2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.01.2019р. по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Із врахуванням наведеного, за загальним правилом спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказана правова позиція суду узгоджується в висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.02.2021р. у справі № 240/532/20.
За усталеною судовою практикою вказаний місячний строк обчислюється з моменту проведення остаточного розрахунку із звільненою особою.
Разом з тим, у розглядуваній справі спірним питання є правильність застосування вказаного строку до кожного із проведених роботодавцем виплат, які в своїй цілісності складають суму, яку повинен був роботодавець виплатити в день звільнення. При цьому, апелянт вважає, що в цій ситуації дата останнього платежу є датою здійснення остаточного платежу, а вказане порушення носить триваючий характер.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує таке.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2022р. № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Отож, звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч.5 ст.122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Спираючись на наведені міркування колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати одноразової грошової допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також індексації грошового забезпечення, що виплачувалися декількома частинами, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі № 560/11489/22.
Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасно виплачені одноразову грошову допомогу, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, передбачену п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, яка визначена постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки; компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р. за 2013 - 2017 роки; індексацію грошового забезпечення (виплаченої 15.05.2020р.).
Щодо виплати 28.12.2022р. заборгованості індексації грошового забезпечення у сумі 49498 грн. 81 коп., то в цій частині позивачем дотримано місячний строк звернення до суду із вказаними позовними вимогами.
У вимірі обставин цієї справи наведене свідчить, що суд першої інстанції зважив на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2021р. у справі № 240/532/20, тож правильно визначив загальну суму несвоєчасно виплачених позивачу при звільненні коштів, з якими пов'язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.117 КЗпП України.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду із частиною позовних вимог, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Стосовно решти покликань апелянта колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) ЄСПЛ вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для залишення без розгляду позову (в частині вимог) в адміністративній справі № 380/1843/23 на підставі ч.3 ст.123 та п.8 ч.1 ст.240 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2023р. про залишення без розгляду позовної заяви (в частині вимог) в адміністративній справі № 380/1843/23 залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 13.07.2023р.