12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1843/23 пров. № А/857/8388/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Каверін С.М.;
від відповідача - Хиря В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя суду І інстанції: Кедик М.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.04.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.04.2023р.),-
30.01.2023р. (згідно з відомостями ярлика на поштовому відправленні) представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 21.07.2018р. по 27.12.2022р.; зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 21.07.2018р. до дня фактичного розрахунку 27.12.2022р. (а.с.1-4, 82).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.85 і на звороті).
Згідно ухвали суду від 06.04.2023р. залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати одноразової грошової допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, яка визначена постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 889 від 22.09.2010р.; допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки; компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р., за 2013 - 2017 роки; індексації грошового забезпечення (виплаченої 15.05.2020р.)) (а.с.106-108).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017р. по 29.06.2017р.; стягнуто із ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частини НОМЕР_1 ) на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 29.12.2017р. по 29.06.2017р. у сумі 49495 грн. 46 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача 1073 грн. 60 коп. судових витрат (а.с.110-112).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.
В поданій апеляційній скарзі представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити із врахуванням усталеної судової практики вирішення аналогічних спорів (а.с.117-124).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що незаконність оскаржуваного рішення перебуває у прямому причинному зв'язку із помилковістю ухвали суду від 18.04.2023р., якою залишено без розгляду частину позовних вимог.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19.
Верховний Суд наголошує про необхідність встановлення розміру всіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, у вказаній справі суд під час застосування принципу зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врахував всіх виплачених поза межами строку розрахунку виплат, що є необхідним для пропорційного розрахунку суми середнього заробітку.
У своїй апеляційній скарзі відповідач Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вказаних вимог відмовити (а.с.131-135).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009р.
Отже, спеціальним законодавством, яке здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служб, права військовослужбовців в сфері їх соціального захисту, зокрема і норми та порядок здійснення грошового забезпечення є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вказане Положення.
Вказані спеціальні нормативно-правові акти не містять положень про застосування трудового законодавства щодо військовослужбовців, а також норм про особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями.
Зважаючи на вищевикладене, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються не КЗпП України, а спеціальним законодавством.
Окрім цього, на день звільнення позивача з військової служби між сторонами був відсутній спір щодо виплат при звільненні, а спір про суми таких виплат виник лише після збігу трьох років і дев'яти місяців після звільнення.
За таких умов правові підстави для застосування до розглядуваних правовідносин норм ст.ст.116, 117 КЗпП України є відсутніми.
Учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на взаємні апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалах про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представників сторін на підтримання поданих скарг та їх взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна С.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2 , належить відхилити, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України за контрактом.
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 377-ос (по особовому складу) від 27.12.2017р. старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.12.2017р. (а.с.9).
Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо всіх належних при звільненні виплат.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідно до наступної хронології:
12.07.2019р. за результатами досудового врегулювання спору виплачено 13327 грн. 44 коп. належної при звільненні одноразової грошової допомоги, що підтверджується випискою по картрахунку про зарахування коштів на банківський рахунок та листуванням за адвокатськими запитами (а.с.29, 30, 31);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. в справі № 1.380.2019.006760 недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, передбачену п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, визначеної постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р. в сумі 24354 грн. 67 коп. (а.с.42);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. в справі № 1.380.2019.006760 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки у сумі 6433 грн. 02 коп. (а.с.42);
03.11.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. по справі № 1.380.2019.006760 належну при звільненні компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р. за 2013 - 2017 роки загальним терміном 34 календарних дні в сумі 9814 грн. 10 коп. (а.с.42);
15.05.2020р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2020р. в справі № 1.380.2019.006724 заборгованість індексації грошового забезпечення у сумі 29483 грн. 67 коп. (а.с.53);
28.12.2022р. виплачено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022р. в справі № 380/17954/21 заборгованість індексації грошового забезпечення в сумі 49498 грн. 81 коп. (а.с.71, 72).
Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022р. у справі № 380/17954/21 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 27.12.2017р. включно з урахуванням вересня 2014 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця); зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 27.12.2017р. включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум (а.с.63-67).
Згідно з довідкою про виплачені суми відповідно до рішення суду від 07.06.2022р. у справі № 380/17954/21 позивачу нарахована індексація грошового забезпечення у розмірі 49498 грн. 81 коп. (за мінусом військового збору) (а.с.71).
На виконання рішення суду відповідачем 28.12.2022р. здійснено виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 49498 грн. 81 коп. (а.с.72).
Як убачається із змісту заявленого позову, оскільки виплату одноразової грошової допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби відповідач у день звільнення позивача не провів, тому останній відповідно до ст.117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду позивача слугував факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Встановлені судом обставини на підставі досліджених письмових доказів підтверджують факт непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.
Спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд прийшов до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у розглядуваному випадку мало місце звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до норми ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, тривалий час невиплати суми заборгованості, суд визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 49498 грн. 81 коп. (виходячи з суми середньоденної заробітної плати - 373 грн. 47 коп.), при цьому врахував приписи ст.117 КЗпП України в діючій редакції та обмежив обчислення спірної суми шестимісячним строком.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак допустив порушення норм матеріального права, що стверджується наступним.
Предметом розглядуваного спору є вимоги позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 49498 грн. 81 коп.).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст.1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Крім зазначеного, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019р. у зазначеній справі Велика Палата дійшла висновків про те, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Станом на дату звільнення з військової служби - 27.12.2017р., відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а виплати належної при звільненні сум індексації грошового забезпечення здійснені 28.12.2022р., отримані на картковий рахунок позивача, тобто, поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України (а.с.72).
Таким чином, період з 28.12.2017р. (наступний день після звільнення) по 28.12.2022р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Окрім цього, до складу належних позивачу при звільненні сум (в тому числі на підставі судових рішень) відносяться: грошове забезпечення за грудень 2017 року - 8529 грн. 55 коп.; одноразова грошова допомога при звільненні та винагорода за 2016 рік - 28752 грн. 83 коп.; одноразова грошова допомога - 13327 грн. 44 коп.; недоплачена одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, передбачена п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 15 календарних років, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, визначеної постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., - 24354 грн. 67 коп.; недоплачена допомога на оздоровлення за 2016 та 2017 роки - 6433 грн. 02 коп.; компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України № 702 від 01.08.2012р., за 2013 - 2017 роки - 9814 грн. 10 коп.; індексація грошового забезпечення - 29483 грн. 67 коп. та 49498 грн. 81 коп. (а.с.7-80).
За цих обставин позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 28.12.2017р. як наступного дня після звільнення з військової служби, до 28.12.2022р.
З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16.
Відповідно до ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз'яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Із змісту роз'яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як було встановлено під час судового розгляду, індексацію грошового забезпечення в сумі 49498 грн. 81 коп. (з урахуванням ухвали суду від 18.04.2023р. про залишення без розгляду частини позовних вимог) в період проходження військової служби позивачу не виплачено у день його звільнення з військової служби, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17).
Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з військової служби.
Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Водночас, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із врахуванням вищевказаних критерії.
Відповідно до п.94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Також у справі № 806/2473/18 Верховним Судом застосовано підхід, яким враховано істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії самого позивача щодо своєчасного захисту своїх прав та інтересів.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р.
Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п.2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 вказаного Порядку).
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Стосовно застосування в розглядуваному випадку норм ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р.) колегія суддів виходить з наступного.
Згаданим Законом викладено статтю 117 КЗпП України в наступній редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом 30.01.2023р., тобто, після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
За таких умов є наявними підстави для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19.
Через призму розглядуваної справи обчислення спірної суми середнього заробітку слід провести наступним чином:
оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 28.12.2022р., тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 28.12.2017р. (наступний день після звільнення з військової служби) по 28.12.2022р., але не більш як за шість місяців, тобто, за затримку терміном 183 календарних днів;
грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становить: жовтень 2017 року - 14114 грн. 53 коп., листопад 2017 року - 8666 грн. 85 коп.;
число календарних днів у жовтні та листопаді 2017 року становить 61 день; середньоденне грошове забезпечення складає 373 грн. 47 коп. (22781 грн. 38 коп./61 календарний день);
середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, обчислений за період шести місяців, становить 68345 грн. 01 коп. (373 грн. 47 коп. х 183), де: 183 - кількість календарних днів за шестимісячний строк обчислення;
загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 170194 грн. 09 коп., з яких, при цьому часткова виплаченої індексації грошового забезпечення в розмірі 49798 грн. 81 коп. склала 29,08 % від загальної суми виплат при звільненні.
За таких обставин, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 19874 грн. 73 коп. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ((29,08 % х 373 грн. 47 коп.) х 183 календарні дні).
Отже, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 19874 грн. 73 коп. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, протиправної бездіяльності відповідача щодо тривалої невиплати суми індексації грошового забезпечення, колегія суддів приходить до переконання про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 19874 грн. 73 коп.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Такий висновок суду щодо пропорційності відшкодування та порядку розрахунку сум, які підлягають присудженню працівнику за затримку розрахунку при звільненні відповідає застосуванню норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, викладеній в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача колегія суддів виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20.
Отже, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення в сумі 49498 грн. 81 коп.) з 28.12.2017р. по день фактичного розрахунку 28.12.2022р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 19874 грн. 73 коп.
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.
При цьому, належить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.12.2017р. по 28.12.2022р. включно (але не більш як за шість місяців) в сумі 19874 грн. 73 коп.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак допустив порушення норм матеріального права (не провів правильних розрахунків та не врахував відсоткове співвідношення належних при звільненні з військової служби сум до розміру несвоєчасно проведених платежів на виконання судових рішень згідно усталеної судової практики), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в частині конкретизації допущеної бездіяльності відповідача, визначення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яку належить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .
В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують інших висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
Також зменшення розміру стягуваної суми не змінює проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат.
Із урахуванням наведеного, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна С.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , належить залишити без задоволення (виходячи із доводів цієї скарги, що мають на меті саме збільшення обрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг належить покласти на апелянтів.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.п.1, 2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2023р. в адміністративній справі № 380/1843/23 змінити, виклавши частини другу і третю резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення в розмірі 49498 грн. 81 коп.) за період з наступного дня після звільнення - 28.12.2017р. по день фактичного розрахунку 28.12.2022р. (але не більш як за шість місяців).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) з наступного дня після звільнення 28.12.2017р. по день фактичного розрахунку 28.12.2022р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 19874 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 73 коп. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів ОСОБА_1 та Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 13.07.2023р.