12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/15962/22 пров. № А/857/8146/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15962/22 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування постанов,
суддя в 1-й інстанції - Крутько О. В.,
час ухвалення рішення - 25.04.2023 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - 25.04.2023 року,
Позивач - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідача - Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69326069, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В. Ю., визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69326032, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В. Ю.; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69325954, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В. Ю.; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69325874, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В. Ю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69326069, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт Вікторією Юріївною. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69326032, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт Вікторією Юріївною. Визнано протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69325954, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт Вікторією Юріївною. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні №69325874, що винесена державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт Вікторією Юріївною.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, третя особа- ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що всі дії позивачки спрямовані виключно на перешкоджання їм, як стягувачам, спілкуватися зі своїм онуком. Так, на прохання позивачки, 23 жовтня 2023 року матір позивачки безпідставно, ще до початку спілкування позивачки та дітей зі стягувачами та державним виконавцем викликала поліцію, а сама позивачка звинувачувала усіх присутніх у насильстві над нею та дітьми. Позивачка з самого початку відмовилася зайти на територію будинку стягувачів та відмовилася залишати дитину на виконавчих діях (у той час як зустрічі повинні відбуватися без її участі). Також позивачка постійно спонукала свого сина сказати, що він не хоче бачитися з дідом та бабою. Все вищевказане треті особи описали у своїх поясненнях та клопотаннях, дійсність описаного підтверджується і відеозаписами, які надала суду сама позивачка, однак суд таким відеозаписам оцінки не надав, хоча і досліджував їх. Зазначає, що з відеозаписів, які містяться у матеріалах справи вбачається, що стягувачі намагалися заговорити з дитиною, однак матір не тільки не сприяла цьому, але й висловлювала при дитині неправдиву інформацію про стягувачів та вела себе конфліктно. Вказує, що у цій справі для повного і об'єктивного розгляду спору суду необхідно встановити, чи мало місце особисте волевиявлення дитини не залишатися зі стягувачами чи таке волевиявлення виникло під впливом матері в тому числі з ознаками домашнього насильства. Звертає увагу, що ізоляція дитини від сім'ї через небажання дитини, яке виникло під впливом матері, не сприятиме повноцінному розвитку такої дитини; стягувачі також мають рівне право на спілкування з внуком. Жодними доказами, які наявні у матеріалах справи не підтверджені заяви і звинувачення позивачки в протиправних чи аморальних діях стягувачів щодо неї чи дитини. Також зазначає, що накладення штрафу на боржника за кожен факт невиконання рішення суду не є порушенням ч.4 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження». З врахуванням наведеного вище вважає, що оскаржувані постанови прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзиви на апеляційну скаргу позивачем та відповідачем подані не були. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник третьої особи (апелянта) - Перунов В. В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач та представник позивача - Левкович-Косенко О. П., Микуш Д. М. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2021 року у справі №466/3563/19 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради задоволено частково; встановлено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 порядок спілкування та участі у вихованні онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом перебування онука з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за місцем їх проживання АДРЕСА_1 в першу і третю суботи щомісяця з 14:00 год по 18:00 год (без присутності матері ОСОБА_2 ) та другу і четверту неділю щомісяця з 10:00 год до 14:00 год (без присутності матері ОСОБА_2 ); зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 перешкод у спілкуванні та зустрічах з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до встановленого судом графіку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 466/3563/19 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2021 року залишено без змін.
На виконання рішення суду видано виконавчий лист.
05 липня 2022 року головний державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В. Ю. винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень № 69325874, №69325954, № 69326069, № 69326032 щодо примусового виконання виконавчого листа №466/3563/19, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 08 червня 2022 року.
09 серпня 2022 року головний державний виконавець Кіт В.Ю. винесла постанову про об'єднання виконавчих проваджень № 69325874, № 69325954, № 69326069, № 69326032 у зведене виконавче провадження №69602489.
У зв'язку із невиконанням судового рішення без поважних причин, головний державний виконавець Кіт В. Ю. у межах ВП №69325874, №69325954, №69326069, №69326032 винесла постанови від 22 серпня 2022 року про накладення штрафу у сумі 1700,00 грн.
У зв'язку із невиконанням судового рішення без поважних причин, головний державний виконавець Кіт В.Ю. у межах ВП №69325874, №69325954, №69326069, №69326032 винесла постанови від 29 серпня 2022 року про накладення штрафу на боржника у сумі 3400,00 грн.
У зв'язку із невиконанням судового рішення без поважних причин, головний державний виконавець Кіт В.Ю. у межах ВП №69325874, №69325954, №69326069, №69326032 винесла постанови від 24 жовтня 2022 року про накладення штрафу у сумі 3400,00 грн.
Не погодившись з оскаржуваними постановами про накладення штрафу від 24 жовтня 2022 року, позивачка звернулась у суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи спростованим є обґрунтування, наведені в оскаржуваних постановах про вчинення 23 жовтня 2022 року ОСОБА_2 перешкод стягувачам - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спілкуванні та зустрічах з онуком відповідно до встановленого графіку та не забезпечення позивачкою перебування дитини за місцем проведення виконавчих дій; особиста відмова дитини від зустрічі із родичами є обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду і є поважною у розумінні статей 63 і 75 Закону України "Про виконавче провадження", а тому наявні підстави для скасування оскаржуваних постанов.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Згідно зі ст.1 Закон України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Ч.1, 2 ст.18 цього Закону передбачає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом ст.63 цього Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
Згідно зі ст.75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що за змістом п.9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Крім того, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу ним має бути встановлений факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин.
Поважними, у розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Повторним невиконанням судового рішення у розумінні статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із невиконанням судового рішення без поважних причину межах ВП №69325874, №69325954, №69326069, №69326032, головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Кіт В. Ю. винесено постанови від 24 жовтня 2022 року про накладення штрафу на боржника у сумі 3400,00 грн згідно з кожною постановою.
Зі змісту вищевказаних постанов вбачається, що при виході на територію за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що рішення суду боржником - ОСОБА_2 не виконано, а саме: остання не забезпечила перебування дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проведення виконавчих дій та чинила перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у спілкуванні та зустрічах з онуком відповідно до встановленого судом графіку. При цьому, державний виконавець покликалась на акт державного виконавця від 23 жовтня 2022 року, складений о 10:00 год. - 10:57 год.
Відповідно до акту державного виконавця від 23 жовтня 2022 року, складеного головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Львові ЗМУ Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В.Ю. у зведеному ВП 69602489 за участі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , батька дитини ОСОБА_6 , старшого державного виконавця Марчук К. С. та боржника ОСОБА_2 у період з 10:00 год. (початок проведення виконавчих дій) до 10:57 год. (завершення примусового виконання), боржник - ОСОБА_2 відмовилась виконувати рішення суду за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, акт державного виконавця не містить інформації про те, чи з боку боржника вчинені дії щодо перешкоджання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спілкуванні та зустрічі з онуком ОСОБА_4 , та в чому такі дії проявилися.
Колегією суддів оглянуто та досліджено відеозапис, який міститься у матеріалах справи (а.с.122, том 1), з якого вбачається, що боржник - ОСОБА_2 з'явилась за адресою виконання ( АДРЕСА_1 ) разом з дитиною - ОСОБА_4 , за словами позивача, з метою виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2021 року у справі №466/3563/19. Приблизно годину позивач разом з сином перебувала біля будинку стягувачів ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ), не вчиняла перешкод у спілкуванні онука з бабусею і дідусем; дитина мала можливість спілкуватися з ними, однак він відмовився від спілкування, як і відмовився від пропозиції зайти у помешкання.
Згідно зі ст.12 Закону України “Про охорону дитинства” виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За змістом ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Так, ЄСПЛ у рішенні у справі “М. С. проти України” від 11.07.2017 (заява № 2091/13) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рідні дід та баба також мали можливість переконати дитину та схилити її до спілкування, позивач не забороняла дитині зайти у будинок стягувачів та не вчиняла будь-який інший вплив на дитину; дитина перебувала тривалий проміжок часу біля будинку родичів, а тому покликання ОСОБА_1 на вчинення психологічного впливу на дитину зі сторони матері для недопущення спілкування сина зі своїми родичами не підтверджується встановленими вище обставинами.
Колегія суддів не може залишити поза увагою ту обставину, що фактичне примушування дитини до спілкування з родичами може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, виклик патрульної поліції позивачкою не сприяв виконанню рішення суду, проте працівники патрульної поліції у спірній ситуації не втручались у проведення виконавчих дій, тому їх присутність не вплинула на хід виконавчого провадження.
Покликання апелянта на те, що накладення штрафу на боржника за кожен факт невиконання рішення суду не є порушенням ч.4 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів оцінює критично, оскільки ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду, а приписи статті 9 розділу ІХ Інструкції №512/5, як правильно зауважив суд першої інстанції, фактично змінюють положення статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", дозволяючи, при цьому, державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи спростованим є обґрунтування, наведені в оскаржуваних постановах про вчинення 23 жовтня 2022 року ОСОБА_2 перешкод стягувачам - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спілкуванні та зустрічах з онуком відповідно до встановленого графіку та не забезпечення позивачкою перебування дитини за місцем проведення виконавчих дій; особиста відмова дитини від зустрічі із родичами є обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду і є поважною у розумінні статей 63 і 75 Закону України "Про виконавче провадження", а тому наявні підстави для скасування оскаржуваних постанов.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені скаржником в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15962/22- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 12 липня 2023 року.