Справа № 569/664/23
11 липня 2023 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Фурдись В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» про стягнення коштів,-
В Рівненський міський суд 13 січня 2023 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» про стягнення коштів звернулась ОСОБА_1 у якому просить суд стягнути з відповідача на її користь грошову суму в розмірі 7075,01 грн. з розрахунку: 6569,18 грн. (сума боргу) + 416,20 грн. (інфляційні втрати) + 89,63 грн. (штрафні санкції) та перерахувати зазначені кошти на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» та покласти на відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою Рівненського міського суду від 16 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 03 березня 2023 року.
23 лютого 2023 року до Рівненського міського суду надійшов відзив відповідача ТзОВ «РІвнегаз Збут» на позовну заяву у якому просив суду задоволенні повни вимог позивачу відмовити, оскільки кошти споживачу повернуті.
01 березня 2023 року до Рівненського міського суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_1 на відзив у якому позивач просила суд прийняти зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з добровільним поверненням ТОВ «Рівнегаз Збут» частини коштів позивачу до суми 505,83 грн., а відзив відповідача не брати до уваги у зв'язку з відсутністю документа що підтверджує повноваження представника відповідача.
03 березня 2023 року в судове засідання з'явилась представник відповідача. Позивач в судове засідання не з'явилась, причин своєї неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не подавала. У зв'язку з оголошеною повітряною тривогою у м.Рівне та Рівненській області в судовому засіданні оголошено перерву.
22 березня 2023 року позивач подала до Рівненського міського суду заяву про зміну розміру позовних вимог у якому просила суд стягнути з ТОВ «Рівнегаз Збут» на користь ОСОБА_1 штрафні санкції згідно ст.625 ЦК України у розмірі 121,05 грн., судові витрати покласти на відповідача.
В судове засідання позивач не з'явилась, однак 18 квітня 2023 року та 08 травня 2023 року подала до суду заяви про розгляд справи за її відсутності.
В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнала, просить суд відмовити у їх задоволені з підстав, викладених у письмовому відзиві. Крім того просила суд не приймати до уваги заяву позивача від 22 березня 2023 року про зміну розміру позовних вимог, оскільки позивачем до долучено доказів відправлення копії заяви відповідачу, і крім того, вважає, що позивачем подано не заяву про зміну розміру позовних вимог, а заяву, якою фактично змінено не лише предмет заявленого позову, але і його підстави, що прямо заборонено законодавством.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що відповідач по справі товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» є суб'єктом господарювання, який з 01 липня 2015 року на підставі ліцензій, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1647 від 28 травня 2015 року та №653 від 16 травня 2018 року здійснює господарську діяльність з надання населенню, бюджетним установам та організаціям, промисловим підприємствам, а також іншим юридичним особам послуг з постачання природного газу та проводить з ними розрахунки за спожитий природний газ.
З 01 липня 2015 року по 30 квітня 2022 року на умовах укладеного з ОСОБА_1 . Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2500 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27831 та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 р. за №1382/27827 за адресою АДРЕСА_1 надавало послуги з постачання природного газу.
08 червня 2022 року Міністерством енергетики України було прийнято наказ №198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 червня 2022 року за №637/37973) згідно з яким, з 01 травня 2022 року постачання природного газу побутовими споживачами, внесених на дату прийняття цього наказу на інформаційній платформі оператора ГТС до реєстру споживачів «постачальника останньої надії», здійснює ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Тому, з 01 травня 2022 року постачання природного газу всім побутовим споживачам здійснюється іншим постачальником природного газу - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Даний наказ набрав чинності 24.06.2022р. Зазначені обставини є загальновідомими, а тому не потребують доказування.
Відповідно до п.24 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 р. за №1382/27827 у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п'яти робочих днів після отримання такої вимоги.
Внаслідок зміни надавача послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, по особовому рахунку № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 відкритому відповідачем на ім'я позивача обліковувалась переплата за спожитий природний газ в сумі 6569,18 грн.
05 грудня 2022 року ТзОВ «Рівнегаз Збут» було отримано вимогу ОСОБА_1 про повернення переплати в сумі 6569,18 грн. з зазначенням наступного рахунку споживача: одержувач ОСОБА_2 ; рахунок НОМЕР_3 ; IBAN НОМЕР_1 . Призначення платежу: поповнення рахунку ОСОБА_2 .
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.24 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 р. за №1382/27827 у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п'яти робочих днів після отримання такої вимоги.
Такі дії відповідача обумовлені застосуванням ним за аналогією закону положень Порядку повернення коштів, помилково чи надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787.
Враховуючи, що письмова вимога споживача не містила даних щодо поточного рахунку споживача, тому в товаристві були відсутні підстави для повернення упродовж п'яти робочих днів переплати в сумі 6569,18 грн. на банківський рахунок іншої особи - ОСОБА_2 , яка не є стороною типового договору.
Вказаних вище обставин, а саме надання номеру рахунку, відкритого не на ім'я позивача ОСОБА_1 , а на ім'я ОСОБА_2 позивачем не було спростовано.
Оцінюючи такі дії відповідача суд приходить до висновку про їх правомірність та обґрунтованість, оскільки вони виправдовуються потребою у дотриманні суворого порядку обліку грошових коштів та їх використання і направлені на мінімізацію ризиків шахрайських дій та запобіганню безпідставного повернення коштів на користь третіх осіб. До того ж відповідні вимоги до заяв про повернення коштів були у загальному доступі і за своїм змістом є чіткими та передбачуваними для споживачів, а отже суд не вбачає в таких діях ознак недобросовісності з боку відповідача.
Таким чином, оскільки позивачем не було виконано належним чином вимог відповідача щодо подання всіх необхідних документів для здійснення повернення переплати, то затримка у здійсненні поверненні коштів є виправданою.
В судовому засіданні було встановлено, що грошові кошти станом на 23 січня 2023 року, а саме сума переплати в розмірі 6569,18 грн. фактично повернута позивачу.
Вказаної обставини не заперечила і сама позивач у відповіді на відзив та заяві про зміну розміру позовних вимог.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пункт 5 ч.2 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 1 ч.3 ст.20 вказаного Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що діяльність з транспортування, розподілу та постачання природного газу підлягає ліцензуванню.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 року у справі № 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18 від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, не доведені належними та допустимими доказами, натомість повністю спростовані наявними в матеріалах справи письмовими доказами, тому у їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки при подачі позову до суду позивач звільнена від сплати судового збору, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, тому судові витрати по справі слід звернути за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,18,12,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» про стягнення коштів - відмовити.
Судові витрати по справі звернути за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут», м.Рівне, вул.Ак.Грушевського, 24
Суддя Рівненського
міського суду І.М. Ковальов