Справа №162/451/23
Номер провадження 2-а/162/21/2023
11.07.2023 року смт Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі судді Цибень О.В.,
за участю секретаря судових засідань Будько І.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області та начальника сектору контролю за обігом зброї Луцького РУП ГУНП у Волинській області Ігоря Марушка про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення
Позивач ОСОБА_1 19.06.2023 року звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Вимоги обгрунтовує тим, щo 12.06.2023 року капітаном поліції - начальником сектору контролю за обігом зброї Луцького РУП ГУНП у Волинській області Ігорем Марушко на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП, а саме 12.06.2023 року не повідомив про місце зберігання належної йому зброї, яку перевіз 18.06.2023 року в м. Луцьк та зберігав її там без відповідних дозвільних документів, не повідомивши СКОЗ ГУНП в термін 10 діб. Позивач вказує, що 09.06.2023 року він дійсно перевіз належну йому рушницю до місця свого перебування за адресою АДРЕСА_1 , де зберігав зброю у металевому сейфі, ключ від якого був лише у нього та його дружини ОСОБА_2 оскільки не взяв участь у змаганнях 10.06.2023 року, як планував, повернувся до свого місця проживання у смт Любешів, куди мав перевезти зброю 12.06.2023 року. Від своєї дружини 12.06.2023 року дізнався, що 10.06.2023 року зброю вилучили якісь працівники поліції, без складання відповідних документів про вилучення. Після цього позивач звернувся до СКОЗ Луцького РУП, де йому повідомили, що зброя дійсно була вилучена і в подальшому була винесена оскаржувана постанова, а зброю повернули. Також зауважує, що мав право зберігати зброю з 09.06.2023 року до 01.06.2023 року без повідомлення будь-якого органу, крім цього, у постанові вказано, що він перевіз зброю 18.06.2023 року, а складена вона 12.06.2023 року.
З огляду на вказане, вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою суду від 21.06.2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
У встановлений ухвалою строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
ОСОБА_3 29.06.2023 року надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій також надав свої пояснення. Зокрема вказав, що ОСОБА_4 під час складання оскаржуваної постанови щодо її законності не заперечував, та вказав, що зброю перевіз до м. Луцьк близько 20 днів тому, однак на відповідний облік не став та сектор контролю за обігом зброї про даний факт не повідомив. Даний факт також підтверджується зверненням на лінію «102» дружини позивача ОСОБА_2 , в якому остання просить прийняти на тимчасове зберігання належну її чоловіку мисливську рушницю, яку він незаконно зберігає в квартирі сестри заявниці.
Від представника співвідповідача ГУНП у Волинській області 05.07.2023 року на електронну адресу суду 05.07.2023 року надійшов відзив на позов, який містить доводи аналогічні, викладеним у поясненнях ОСОБА_5 .
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, просили проводити розгляд справи без їх участі.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки ухвалою суду від 21.06.2023 року відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позов до 27.06. 2023 року, а відзив подано до суду 05.07.2023 року, суд не бере його до уваги як такий, що поданий поза межами встановленого строку, оскільки причин поважності пропуску такого строку у відзиві не зазначено та судом не встановлено.
Із постанови серії ГБВ №566520 від 12.06.2023 року вбачається, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 85 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП, за те, що 12.06.2023 року останній не повідомив про місце зберігання належної йому зброї, яку перевіз 18.06.2023 року в м. Луцьк та зберігав її там без відповідних дозвільних документів, не повідомивши СКОЗ ГУНП в термін 10 діб.
Стаття 192 КУпАП передбачає відповідальність
-за порушення громадянами встановлених строків реєстрації (перереєстрації) нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду
або
-за порушення громадянами встановлених правил взяття на облік нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України у разі зміни місця проживання.
Отже, диспозиція ст. 192 КУпАП по суті є банкетною та вимагає вказівки на конкретні вимоги нормативного акта, які були порушені та спричинили відповідні наслідки, чого не вказано в оскаржуваній постанові.
Із доданої копії дозволу №3865, вбачається, що ОСОБА_1 має право на зберігання та носіння мисливської рушниці «ИЖ-94 Север» калібру 20/5,6 № НОМЕР_1 , який дійсний до 17.08.2024 року.
Формулювання суті вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, викладене в оскаржуваній постанові, не відповідає диспозиції ст.192 КУпАП, адже зазначено, що ОСОБА_1 перевіз зброю до м. Луцька, однак не йдеться про зміну останнім місця проживання.
Відповідно до п. 7.6 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 року у разі зміни місця проживання власник зброї, пристрою у десятиденний строк повинен звернутися із заявою в довільній формі про постановку на облік в органі поліції за новим місцем проживання.
Разом з тим, постанова датована 12.06.2023 року, а перевезення ОСОБА_1 належної йому зброї відповідно до фабули постанови, здійснено 18.06.2023 року, тобто з огляду на вказане, постанову винесено раніше дати інкримінованої події. Квитанція №01395 на прийняття зброї та боєприпасів датована 11.06.2023 року. Заява ОСОБА_2 , в якій остання просить прийняти на зберігання належну її чоловіку мисливську рушницю, датована 10.06.2023 року. Відтак, неможливо встановити, від якої дати слід обчислювати 10-денний строк на повідомлення відповідних органів.
Відповідно до викладу обґрунтування позовних вимог та пояснень, наданих позивачем в судовому засіданні, останній перевіз належну йому зброю 09.06.2023 року за вказаною у позові адресою в м.Луцьк. Позивач вказав, що 12.06.2023 року, коли приїхав забрати рушницю, від своєї дружини дізнався, що вона вилучена, після чого звернувся в дозвільний центр, де і забрав належну йому зброю, при цьому зазначив, що жодних пояснень щодо часу перевезення зброї до м.Луцьк чи будь яких інших у нього не відбирали та в категоричній формі заперечив, що повідомляв ОСОБА_6 про перевезення рушниці близько 20-ти днів назад, як про це вказано в заяві останнього від 26.03.2023 року, що подана до суду 27.06.2023 року. Документів, які б могли спростувати вищевказане, відповідачем до суду не подано, як і не підтверджено жодним доказом факту перевезення зброї позивачем у терміни, які б вказували про пропуск 10 денного строку, як про це зазначено в постанові серії ГБВ №566520 від 12.06.2023 року.
У даному випадку, недоведеним лишається і факт зміни місця проживання позивачем, та не додано підтверджуючих документів того, у якому органі поліції зброя перебувала на обліку.
Відповідач ОСОБА_7 в своїй письмовій заяві про розгляд справи без його участі, між іншим зазначив, що факт правопорушення підтверджується зверненням на лінію «102» дружини позивача ОСОБА_2 . Однак, із вказаної заяви вбачається, що заявник 10.06.2023 року повідомила про неналежне зберігання зброї ОСОБА_1 , яка знаходиться в сейфі у квартирі її сестри, оскільки доступ до зброї мають сторонні особи, а також відчинити сейф можуть діти, так як ключ знаходиться на видному місці, та просила прийняти її на зберігання. Викладене у даній заяві жодним чином не підтверджує обставин, які ставляться у провину позивачу та підлягають доказуванню у даній справі.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП України, основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 "Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно правового висновку Верховного Суду у справі №338/1/17 помилковим є посилання на постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Беручи до уваги принцип невинуватості особи, закріплений у Конвенції та Конституції України, та обов'язок суб'єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятих ним рішень, закріплений у КАС, суд констатує, що відповідач жодним чином не довів правомірності оскаржуваної постанови, а тому у суду відсутні підстави вважати, що позивачем дійсно було вчинено адміністративне правопорушення.
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які сумніви та протиріччя, які виникають при розгляді адміністративного позову про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення суд тлумачить на користь особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, дотримуючись приписів ст. 62 Конституції України.
У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Отже, на підставі відповідної практики ЄСПЛ можливо зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст.6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснено на підставі наданих суду матеріалів.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачами не виконано обов'язку щодо доказування в даній адміністративній справі, не доведено правомірність свого рішення, а з доданих відповідачем документів не вбачається можливим встановити наявність у діях позивача ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, відтак не спростовано належними та допустимими доказами доводів позивача, тому адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, на користь ОСОБА_1 слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Волинській області 536 гривень 80 копійок судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1,9, 251, 255 КУпАП, ст. 72-74, 132, 139, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області та начальника сектору контролю за обігом зброї Луцького РУП ГУНП у Волинській області Ігоря Марушка про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ №566520 від 12.06.2023 року за вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень) 80 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 13.07.2023 року.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ