ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.07.2023Справа № 910/10971/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» (49005, м. Дніпро вул. Писаржевського, буд. 1-а) про забезпечення позову подану одночасно з пред'явленням позову
особа щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28)
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - відповідач) про визнання недійсними результатів відкритих торгів, укладеного договору поставки та визнати укладеним договір поставки з позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та постанови Кабінету Міністрів України «Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі»» №1178 від 12.10.2022 безпідставно допустив Компанію VOREX LLC до участі у закупівлі №23Т-086_44160000-9, яка була визнана переможцем торгів, чим порушено права позивача щодо добросовісної конкуренції між учасниками, так як тендерна пропозиція Компанії VOREX LLC не відповідала вимогам тендерної документації замовника, у зв'язку з чим просить визнати недійсними результати відкритих торгів та укладеного договору між замовником та переможцем відкритих торгів та визнати укладеним договір між позивачем та відповідачем щодо предмета закупівлі №23Т-086_44160000-9.
При цьому, одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству «Укргазвидобування» здійснювати будь-які дії щодо виконання договору поставки трубної продукції №UGV371/30-23, що був укладений 23.06.2023 відповідно процедури закупівлі №UA-2023-03-14-001098-а, предмет закупівлі: №23Т-086_44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні 339,72мм (13 3/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з?єднанням Buttress; труби обсадні, безшовні 244,48мм (9 5/8 дюймів) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум»), ідентифікатор закупівлі № UA-2023-03-14-001098-а до моменту набрання рішенням суду законної сили у даній справі.
Заява обґрунтована тим, що під час проведення процедури розкриття, розгляду та оцінки тендерних пропозицій відповідачем допущено порушення статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» при аналізі наданих Компанією VOREX LLC документів та тендерної документації, що призвело до прийняття незаконного рішення і визначено переможцем відкритих торгів Компанію VOREX LLC, а тому укладений між замовником і переможцем договір поставки трубної продукції №UGV371/30-23 від 23.06.2023 порушує вимоги законодавства щодо публічних закупівель, що свідчить про недотримання під час укладення договору встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог.
При цьому, заявник зауважує на тому, що процедура закупівлі завершена, визначено переможця відкритих торгів, наслідком чого стало укладення договору поставки, що унеможливить ефективний захист прав та законних інтересів заявника та вимагатиме додаткових зусиль та матеріальних витрат на момент імовірного задоволення позовних вимог, а тому, якщо не зупинити та не заборонити виконання договору між відповідачем та переможцем торгів, виникнуть додаткові ускладнення щодо виконання рішення суду, що свідчить, на думку заявника, про наявність підстав для вжиття означеного заходу забезпечення позову.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Згідно з положеннями частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.
За змістом статей 136, 137 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
В свою чергу, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Як вбачається з матеріалів, заявник посилається на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викликана порушенням відповідачем приписів законодавства щодо публічних закупівель під час аналізу наданих Компанією VOREX LLC документів та тендерної документації, яку визначено переможницею. У зв'язку з наявними порушеннями, заявник звернувся до адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, втім рішенням колегії №6295-р/пк-пз від 10.05.2023 відмовлено у задоволенні скарги, а тому заявник змушений звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів. В той же час, враховуючи, що процедура закупівлі завершена, визначено переможця відкритих торгів та укладено договір поставки, що унеможливить ефективний захист прав та законних інтересів заявника, ним подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати будь-які дії щодо виконання спірного договору поставки.
Заборона відповідачу вчиняти певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов'язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про забезпечення позову, не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову.
При цьому, суд не може прийняти до уваги доводи заявника про порушення Акціонерним товариством «Укргазвидобування» законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури розкриття, розгляду та оцінки тендерних пропозицій при аналізі наданих Компанією VOREX LLC документів та тендерної документації, оскільки суду наразі невідомо ступінь законності вчинених дій за наслідком проведення відкритих торгів, адже зазначені обставини мають з'ясовуватися під час судового розгляду справи.
До того ж, навіть у випадку задоволення судом відповідного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» це не призведе до автоматичного та безумовного його визнання переможцем відкритих торгів чи визнання за ним права на здійснення поставки відповідних товарів.
Даний висновок господарського суду корелюється з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відображеними в постановах у справі №910/7181/20 від 05.11.2020, у справі №911/1721/20 від 20.10.2020 та справі №920/407/18 від 09.10.2018.
Разом з цим, згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Враховуючи положення ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний з'ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №925/1159/19, від 07.05.2020 у справі №910/11739/19 та від 16.04.2020 у справі №910/18680/19.
Отже, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
У даному випадку, застосування обраного заявником заходу забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати будь-які дії на виконання умов договору поставки трубної продукції №UGV371/30-23 від 23.06.2023 має ознаки часткового вирішення справи по суті, адже обраний заявником захід забезпечення позову, виходячи з предмету та підстав позову, має ознаки вирішення спору по суті, оскільки фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, ставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукає сторін до невиконання умов договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №910/7181/20.
Поряд з цим, суд зауважує, що оскаржуваний Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» у цій справі договір наразі є чинним, а зобов'язання за цим договором є правомірними та мають виконуватись сторонами відповідно до умов цього договору.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правомірність правочину презюмується і застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання умов договору поставки трубної продукції №UGV371/30-23 від 23.06.2023, призводить до обмеження господарської діяльності відповідача і за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв'язку з укладенням спірного правочину свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 15.01.2020 у справі №910/14150/19 та від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.
Окрім того, суд зауважує на тому, що заявник не є стороною договору поставки трубної продукції №UGV371/30-23 від 23.06.2023, а визначений захід забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству «Укргазвидобування» здійснювати будь-які дії щодо виконання договору поставки порушує, як інтереси Компанії VOREX LLC, так і її правомірні очікування виконання Акціонерним товариством «Укргазвидобування» взятих на себе зобов'язань за правочином, яка до того ж не визначена заявником як учасник справи.
Разом з цим, оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення їх не вимагатиме примусового виконання, а відтак має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).
Однак, у поданій до суду заяві про забезпечення позову не зазначено яким чином невжиття заходів забезпечення позову у цій справі унеможливить чи істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки навіть у разі прийняття судом такого рішення зазначене не призведе до автоматичного та безумовного визнання заявника переможцем спірної закупівлі чи визнання за ним права на здійснення поставки відповідного товару.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Проте, в даному випадку, заявником не наведено належного доказового обґрунтування поданої заяви, що вказує на відсутність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності визначеного заявником заходу забезпечення позову, беручи до уваги тотожність заходів забезпечення позову із вимогами, які заявлені, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову подану одночасно з пред'явленим позовом.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили 12.07.2023 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Т.В. Васильченко