номер провадження справи 5/119/23
03.07.2023 Справа № 908/1411/23
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін справу № 908/1579/22
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД ВК АЛЬЯНС” (вул. Незалежної України, буд. 68/5, кв. 93; код ЄДРПОУ 37408018)
До відповідача: Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” (вул. Залізнична, буд. 2, м. Запоріжжя, 69095; код ЄДРПОУ 01056273)
про стягнення 173 112,00 грн.
26.04.2023до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД ВК АЛЬЯНС” № б/н від 26.04.2023 (вх. № 1535/08-07/23 від 26.04.2023) до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” про стягнення заборгованості за договором поставки № 220221-1 від 21.02.2022 у розмірі 173 112,00 грн., з яких: 109 245,10 грн. - інфляційні втрати, 18 887,62 грн. - 3 % річних, 44 979,28 грн. - пеня.
26.04.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.05.2023 у справі № 908/1411/23 позовна заява прийнята судом до розгляду. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, розгляд справи по суті розпочати з 30.05.2023р.
10.05.2023р. від позивача надійшла заява від 09.05.2023р. про вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, в якій він просить стягнути з Відповідача на свою користь 4000 грн.
12.06.2023р. до суду від Позивача надійшла заява про приєднання доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.
26.06.2023р. до суду від Позивача надійшла заява про приєднання додаткових доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу від 23.06.2023р., у якій Позивачем визначено їх розмір у сумі 7000 грн.
29.06.2023р. від Відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки Відповідач вважає їх завищеними та надмірними, проте не вказав до якого розміру він просить їх зменшити.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Повідомлення про розгляд справи з викликом представників сторін до суду не надходило.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що між Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД ВК Альянс» (далі - Постачальник, Позивач) та Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» (далі - Замовник, Відповідач) було укладено договір поставки №220221-1 від 21.02.2022 року (далі - Договір). Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2022 у справі №908/1579/21 позовну заяву Позивача задоволено повністю, а саме: за порушення умов договору поставки № 220221-1 від 21.02.2022 року, укладеного між сторонами, було стягнуто з ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь ТОВ «ТД ВК АЛЬЯНС», 1 060 632, 00 грн. заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 7 424,42 грн., 3% річних у розмірі 5 056,16 грн., пеню у розмірі 21 038,70 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2023 року рішення суду першої інстанції у справі №908/1579/20 залишено без змін. Остаточне перерахування Позивачу стягнутої на підставі рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1579/22 заборгованості, яка виникла в рамках Договору, було здійснено 31.03.2023 року в межах виконавчого провадження ВП №71308042. У зв'язку з наявністю прострочення Відповідачем грошового зобов'язання Позивачем, враховуючи приписи статей 549, 625 Цивільного кодексу України та статей 230, 232 Господарського кодексу України нараховано до стягнення: інфляційні втрати в розмірі 109 245,10 грн. за період прострочення з серпня 2022 року по березень 2023 року; 3% річних за період прострочення з 26.08.2022 року по 30.03.2023 року у розмірі 18 887,62 грн.; пеню за період прострочення з 26.08.2022 року по 27.12.2022 року у розмірі 44 979,28 грн., а всього на суму 173 112,00 грн. Вказані суми не були охоплені рішенням Господарського суду Запорізької області по справі №908/1579/22 від 25.10.2022 року. Також Позивачем понесені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684,00 грн., витрати на правничу допомогу - 13 000 грн.
У відзиві на позовну заяву Відповідач вказав, що відповідно до умов п.4.2. договору поставки № 220221-1 від 21.02.2022 року, Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання Сторонами видаткової накладної та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В порушення вказаного пункту Договору Постачальник не здійснив реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН, строк оплати поставленого товару за цим Договором продовжується до дати реєстрації Постачальником податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН. До позовної заяви не додані: видаткова накладна № 20 від 22.02.2022 р., Специфікація до Договору; докази реєстрації позивачем відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. За таких обставин, позивачем не доведено порушення відповідачем умов Договору щодо оплати видаткових накладних (такі накладні відсутні у справі), настання строку оплати (відсутні первинні документи у справі, а також документи щодо реєстрації податкової накладної (п.4.2. Договору). Просить у задоволенні позову відмовити.
У своїй відповіді на відзив Позивач зазначив, що на виконання умов договору Позивач згідно видаткової накладної №20 від 22.02.2022 року на адресу Відповідача поставив партію товару вартістю 1 060 632,00 грн. і в повному обсязі виконав взяті на себе за Договором зобов'язання, поставивши товар Відповідачу, який поставлений Позивачем товар прийняв без зауважень, проте в порушення умов Договору, розрахунки за товар до теперішнього часу не здійснив. Враховуючи умови пункту 4.2. Договору Відповідач повинен був в повному обсязі розрахуватися з Позивачем за поставлений товар до 28.06.2022 року включно (23.02.2022 року + 90 банківських днів), разом з тим до цієї дати він розрахунок за поставлений товар не здійснив в повному обсязі. У зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого за Договором товару Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив суд в тому числі стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за Договором у розмірі І 060 632,00 грн., а також інфляційні втрати, 3 проценти річних та пеню. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2022 у справі №908/1579/21 позовну заяву Позивача задоволено повністю. Обставини порушення Відповідачем умов Договору, а саме строків оплати та наявності заборгованості за Договором перед Позивачем у сумі 1 060 632,00 грн., станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою, встановлені вже судовим рішенням у справі №908/1579/22, а тому в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.
Також 30.05.2023р. до суду від Відповідача надійшло клопотання зменшення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат, які заявлені до стягнення у справі №908/1411/23 з огляду на те,що відповідачем повністю сплачений основний борг за поставлений товар за договором поставки, сплачені і річні проценти, пеня та інфляційні втрати згідно рішення суду у справі 908/1579/22. Вказане підтверджується позовною заявою та наданими позивачем документами. Несвоєчасна оплата товару пов'язана з декількома важливими факторами, а саме воєнний стан в Україні, знаходження відповідача у районі ведення бойових дій, важкий фінансовий стан відповідача. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015, ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. 100% акцій відповідача належить АТ «Укрзалізниця». Стягнення такої великої суми пені, процентів, інфляції значно утруднить роботу стратегічного підприємства. Відповідач є великим платником податків (наказ Державної податкової служби України від 24.09.2021 № 838), відповідно сплачує великі суми до бюджету держави, які йдуть на обороноздатність країни. Також неспівмірність заявлених до стягнення сум пені,процентів та інфляційних втрат з сумою заборгованості та санкцій, які вже сплачені, таке нарахування пені,процентів та інфляційних втрат є несправедливим, оскільки очевидно, що наслідки невиконання боржником зобов'язання більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
03.07.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2022 у справі №908/1579/22 позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД ВК АЛЬЯНС” 1 060 632 (один мільйон шістдесят тисяч шістсот тридцять дві) грн. 00 коп. заборгованості за договором поставки № 220221-1 від 21.02.2022, інфляційні втрати у розмірі 7 424 (сім тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 42 коп. за липень 2022 року., 3% річних у розмірі 5 056 (п'ять тисяч п'ятдесят шість) грн. 16 коп. з 29.06.2022 по 25.08.2022, пеню у розмірі 21 038 (двадцять одна тисяча тридцять вісім) грн. 70 коп. за загальний період з 29.06.2022 по 25.08.2022., а також та 16 412 (шістнадцять тисяч чотириста дванадцять) грн. 27 коп. судового збору, а також 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2023 року рішення суду першої інстанції у справі №908/1579/20 залишено без змін.
Як встановлено судами у справі №908/1579/20 "21.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД ВК Альянс” (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Запорізький електровозоремонтний завод” (Замовник) було укладено договір поставки №220221-1 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язався у 2022 році поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені в Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору, Замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів: відповідно до Специфікації(ій) - додатку(ів) до цього Договору. Виробник товарів: відповідно до Специфікації(ій) - додатку(ів) до цього Договору.
Згідно п 3.1 - 3.2 Договору, ціна (сума, загальна вартість) цього Договору становить 5 699 937,00 грн.(п'ять мільйонів шістсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20% - 949 989,50 грн. (дев'ятсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 50 копійок). Ціна за одиницю товару зазначається у Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору. Замовник оплачує поставлений Постачальником товар виключно за ціною вказаною у Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору.
Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 (дев'яносто) банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та отриманням замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. При цьому замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації постачальником відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі ЄРПН), а у разі, якщо після постачання товару здійснюється будь-яке збільшення суми компенсації його вартості, замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації постачальником відповідного розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН. У разі, якщо до закінчення строку оплати поставленого товару, який зазначений у першому реченні п.4.2 Договору постачальник не здійснив реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН, строк оплати поставленого товару за цим договором продовжується до дати реєстрації постачальником податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН. Товар поставлений без письмової заявки замовника, оплаті за цим договором не підлягає (п. 4.2. Договору).
Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що до рахунка на оплату товарів додаються: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, інші документи щодо транспортування товару.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, строк поставки товарів: товар повинен бути поставлений не пізніше 5 (п'яти) днів від дня отримання Постачальником письмової заявки Замовника на постачання товару.
Відповідно до п. 5.2. Договору місце та умови поставки товарів: товар постачається за рахунок та транспортом Постачальника на склад Замовника на умовах DDP (згідно ІНКОТЕРМС 2000): України, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2.
Товар постачається партіями відповідно до письмових заявок Замовника (п. 5.4. Договору).
Право власності на товар, зазначений у Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору, переходить до Замовника з моменту підписання Сторонами/представниками сторін видаткової накладної. Видаткова накладна є первинним документом (пункт 5.5. Договору).
Згідно з п. 5.12. Договору підтвердженням про одержання товару замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.
На виконання умов договору, сторонами було підписано Специфікацію № 1, в якій погоджено найменування, кількість та ціну товару.
З матеріалів справи вбачається, що згідно видаткової накладної №20 від 22.02.2022 позивачем на адресу відповідача було поставлено товар загальною вартістю 1 060 632,00 грн.
Вказана видаткова накладна підписана уповноваженим представником відповідача без будь-яких заперечень та зауважень.
Разом з тим відповідачем не сплачено суму вартості отриманого товару у розмірі 1 060 632,00 грн.
Несплата відповідачем суми вартості отриманого товару і стала причиною виникнення спору та звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача 1 060 632,00 грн. боргу, 7 424,42 грн. інфляційних втрат, 5 056,16 грн. 3% річних та пені у розмірі 21 028,70 грн.
Відповідачем не виконано зобов'язання належним чином та не надано доказів своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.
Позивачем на підтвердження здійснення поставки товару на виконання умов договору надано підписану сторонами видаткову накладну, зареєстровану податкову накладну, товарно транспортну накладну та рахунок на оплату поставленого товару.
Так, як встановлено судом, найменування товару у видатковій накладній відповідає найменуванню товару, вказаного у специфікації до договору, а не зазначення у товарно-транспортній накладній про рахунок, не свідчить про його не надання та відсутність підстав для оплати поставленого позивачем відповідачеві і отриманого останнім товару. Податкова накладна зареєстрована в ЄРПН, а не надання сторонами письмової заявки на постачання товару не спростовує факту поставки та отримання товару позивачем саме на підставі підписаної сторонами без зауважень видаткової накладної і згідно умов договору.
Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача щодо невиконання умов договору в частині ненадання будь-яких документів, як не надано і доказів повернення товару, поставку якого, як зазначає апелянт ним не було погоджено. Поставлений товар було прийнято представником відповідача без зауважень, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №20 від 22.02.2022. При цьому зі змісту умов договору вбачається, що саме до оригіналу рахунку додається видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 цього Кодексу (постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, 7, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18), від 29.09.2021 у справі № 910/3129/20.
Таким чином ненадання рахунку-фактури на оплату не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє сторону договору від обов'язку з оплати вартості наданих послуг.
У зв'язку з тим, що Відповідачем після прийняття вказаних судових рішень сума заборгованості не погашена Позивач звернувся з позовом у цій справі № 908/1411/23 про стягнення заборгованості за договором поставки № 220221-1 від 21.02.2022 у розмірі 173 112,00 грн., з яких: інфляційні втрати в розмірі 109 245,10 грн. за період прострочення з серпня 2022 року по березень 2023 року; 3% річних за період прострочення з 26.08.2022 року по 30.03.2023 року у розмірі 18 887,62 грн.; пеню за період прострочення з 26.08.2022 року по 27.12.2022 року у розмірі 44 979,28 грн., тобто за періоди часу, які не увійшли до рішення у справі №908/1579/22.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором поставки № 220221-1 від 21.02.2022, який за своєю правовою природою є договором поставки. Доказів розірвання, припинення чи визнання недійсним договору сторонами не надано.
Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).
Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставки, згідно з видатковою накладною №20 від 22.02.2022 року поставив відповідачеві партію товару вартістю 1 060 632,00 грн.
Таким чином, позивач в повному обсязі виконав взяті на себе за договором поставки зобов'язання, поставивши товар відповідачеві.
Відповідач поставлений позивачем товар прийняв без зауважень, однак за отриманий товар не розрахувався.
Враховуючи п. 4.2. договору відповідач повинен був в повному обсязі розрахуватися з позивачем за поставлений товар до 28.06.2022 року включно, разом з тим до цієї дати відповідач розрахунок за поставлений товар не здійснив в повному обсязі.
Тобто, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.2. договору перебіг строку прострочення розрахунків відповідачем за поставлений позивачем товар розпочався за поставлений товар згідно видаткової накладної з 29.06.2022 року.
Таким чином, відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань за договором на суму 1 060 632,00 грн.
Вказані обставини також встановлені рішенням судів у справі №908/1579/22, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальними та не доказуються при розгляді справи № 908/1411/23: обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вказує позивач остаточне перерахування Позивачу стягнутої на підставі рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1579/22 заборгованості, яка виникла в рамках Договору, було здійснено 31.03.2023 року в межах виконавчого провадження ВП №71308042.
Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п. 7.2.1. договору, у разі порушення строків оплати отриманого товару замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається з рішення у справі №908/1579/22 з Відповідача на користь Позивача було стягнуто пеню у розмірі 21 038,70 грн. за загальний період з 29.06.2022 по 25.08.2022., а тому заявлений у цій справі № 908/1411/23 до стягнення з відповідача розмір пені за період прострочення з 26.08.2022 року по 27.12.2022 року у сумі 44 979,28 грн. не перевищує шестимісячний термін від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіркою за допомогою ІПС “Законодавство” розрахунку пені судом встановлено, що вона за вказаний Позивачем період має складати 45040,54 грн., проте з огляду на вимоги ст. 14 ГПК України, заявлена позивачем до стягнення сума пені 44 979,28 грн. не перевищує встановлений судом, а тому нарахована Позивачем пеня підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Також позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 109 245,10 грн. за період прострочення з серпня 2022 року по березень 2023 року; а також 3% річних за період прострочення з 26.08.2022 року по 30.03.2023 року у розмірі 18 887,62 грн.
Рішенням у справі №908/1579/22 з Відповідача на користь Позивача було стягнуто 5 056 грн. 16 коп. 3% річних за період з 29.06.2022 по 25.08.2022 та 7 424 грн. 42 коп. інфляційних втрат за липень 2022 року.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірені розрахунки позивача вищевказаних сум 3% річних та інфляційних втрат за допомогою ІПС “Законодавство” та встановлено, що сума інфляційних втрат за вказаний Позивачем період має складати 109484,00 грн., а 3% річних - 18917,03 грн., а тому, з огляду на вимоги ст. 14 ГПК України, заявлені Позивачем до стягнення з Відповідача інфляційні втрати в розмірі 109 245,10 грн. та 3% річних у розмірі 18 887,62 грн. також підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Вказані суми дійсно не охоплені судовим рішенням у справі №908/1579/22, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Клопотання відповідача від 30.05.2023р. щодо зменшення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, за приписами якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проаналізувавши обставини справи та клопотання відповідача про зменшення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено належним чином наявність виняткових обставин та поважності причин прострочення та не виконання спірних договірних зобов'язань.
Крім цього, проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки (штрафних санкцій), право на зменшення яких у виняткових випадках надано суду.
Також Відповідачем у клопотанні взагалі не визначено розмір зменшення нарахованої до стягнення пені, що не відповідає вимогам ст. 14 ГПК України, згідно з якою:
1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також виходить із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Наведені Відповідачем у клопотанні аргументи щодо зменшення пені не заслуговують на увагу, оскільки негативні наслідки пов'язані із збройною агресією Росії проти України несе не тільки він, але й Позивач.
Крім цього, сума основного боргу у розмірі 1 060 632,00 грн. Відповідачем не була сплачена добровільно після набрання законної сили рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2022 року у справі №908/1579/22 та ухвалення постанови Центральним апеляційним господарським судом у вказаній справі, а лише в межах примусового стягнення в межах виконавчого провадження ВП №71308042 (дата повної сплати заборгованості 31.03.2023 року), тобто через дев'ять місяців з дня настання строку виконання Відповідачем відповідних зобов'язань за Договором.
Сума пені, що нарахована Позивачем до стягнення у обох справах у розмірі 44 979,28 грн. та 21 038,70 грн. (разом 66017,98 грн.) складає лише 6,22 % від суми основного боргу та нарахована в межах 6-місячного строку, визначеного законодавством, а тому є цілком співмірною із сумою заборгованості та не несе надмірного тягаря для відповідача.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.
З урахуванням викладеного, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими поданими належними, достовірними та допустимими доказами , а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за позовом відноситься на Відповідача.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що у відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві Позивач, посилаючись на п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України визначив попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн., а також заявив про те, що в порядку ст. 129 ГПК України після ухвалення рішення по суті позовних вимог протягом п'яти днів після ухвалення судом, рішення по суті позовних вимог, ним до суду буде подано докази, які підтверджують розмір витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, та які повинні бути стягнуті за рахунок Відповідача у даній судовій справі.
З огляду на викладене, вказане питання буде розглянуто судом за відповідною заяво Позивача в порядку ч. 9 ст. 29 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” (код ЄДРПОУ 01056273 , вул. Залізнична, буд. 2, м. Запоріжжя, 69095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД ВК АЛЬЯНС” (код ЄДРПОУ 37408018, вул. Незалежної України, буд. 68/5, кв. 93, м. Запоріжжя, 69035) інфляційні втрати за період прострочення з серпня 2022 по березень 2023 (включно) у розмірі 109 245 (сто дев'ять тисяч двісті сорок п'ять) грн. 10 коп., 3% річних за період прострочення з 26.08.2022 року по 30.03.2023 року у розмірі 18 887 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 62 коп., та пеню за період прострочення з 26.08.2022 року по 27.12.2022 року у розмірі 44 979 (сорок чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 28 коп., а також та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 10.07.2023.
Суддя К.В. Проскуряков