вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.07.2023м. ДніпроСправа № 904/1143/21 (904/8765/21)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А.,
за участю секретаря судового засідання Скорик Н.О.
та представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від розпорядника майна: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К"
до відповідача-1 Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз"
про визнання недійсним договору №1 від 28.02.2017 про відстрочення погашення заборгованості
в межах розгляду справи №904/1143/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К"
до боржника Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"
про визнання банкрутом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз", у якій просить суд визнати недійсним договір №1 про відстрочення погашення заборгованості від 28.02.2017, укладений між ТОВ НВО "Хіммашнафтогаз" та ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод".
Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 09.11.2021 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 30.11.2021.
До господарського суду 30.11.2021 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву про визнання правочинів недійсними в межах провадження у справі про банкрутство.
Ухвалою суду від 30.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 07.02.2022 та відкладено підготовче засідання на 25.01.2022 на 10:40. Залучено до участі у справі розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" Ткаченко Д.В.
Ухвалою суду від 25.01.2022 відкладено підготовче засідання на 07.02.2022. Зобов'язано позивача, відповідача-1,2 до 05.02.2022 виконати вимоги ухвали суду від 09.11.2021 у справі №904/1143/21 (904/8765/21), щодо подання заяв по суті. Зобов'язано позивача надати до суду до 05.02.2022 обґрунтування з приводу призначення судово-технічної експертизи у справі. Зобов'язано відповідача-1,2 надати до суду до 05.02.2022 письмові пояснення з приводу призначення судово-технічної експертизи у справі; письмові пояснення з приводу ведення журналу обліку (реєстрації) договорів на підприємстві, у випадку наявності надати до суду копію вказаного журналу за 2017 рік; оригінал договору №1 про відстрочення погашення заборгованості від 28.02.2017. Зобов'язано розпорядника майна Ткаченко Д.В. надати до суду до 05.02.2022 письмові пояснення по справі, а також пояснення з приводу призначення судово-технічної експертизи у справі.
До господарського суду 04.02.2022 від відповідача-2 надійшли засобами електронного поштового зв'язку додаткові пояснення щодо призначення судово-технічної експертизи.
До господарського суду від 04.02.2022 від розпорядника майна засобами електронного поштового зв'язку надійшли письмові пояснення по справі.
До господарського суду 07.02.2022 від відповідача-1 засобами електронного поштового зв'язку надійшла заява №23 від 07.02.2022 на виконання вимог ухвали суду від 25.01.2021.
До господарського суду 07.02.2022 від позивача надійшла заява №127 від 07.02.2022 на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою господарського суду від 07.02.2022 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" про призначення судово-технічної експертизи. Призначено по справі №904/1143/21 (904/8765/21) судово-технічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Зобов'язати відповідача-2 протягом 7-ми (семи) днів з дня отримання ухвали суду від 07.02.2022 про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі надати до суду оригінал договору №1 про відстрочення погашення заборгованості від 28.02.2017.
Супровідним листом господарського суду №904/1143/21(904/8765/21)/11831 від 08.07.2022 матеріали справи №904/1143/21 (904/8765/21) було направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової експертизи.
09.08.2022 матеріали справи №904/1143/21 (904/8765/21) повернулися на адресу господарського суду, у зв'язку з неможливістю проведення вказаної експерти, через відсутній оригінал договору №1 від 28.02.2017 про відстрочення погашення заборгованості.
Ухвалою господарського суду від 01.11.2022 поновлено провадження у справі №904/1143/21 (904/8765/21) з 10.11.2022. Призначено підготовче засідання до розгляду на 10.11.2022 об 12:20.
Ухвалою господарського суду від 10.11.2022 відкладено підготовче засідання на 06.12.2022, зобов'язавши сторін надати додаткові документи по справі.
До господарського суду 29.11.2022 від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" та 30.11.2022 за допомогою засобів електронного зв'язку надійшли заяви на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою господарського суду від 06.12.2022 відкладено підготовче засідання на 16.02.2023, повторно зобов'язано відповідача-2 надати до суду до 16.02.2023: письмові пояснення стосовно того чи надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз" послуги та/або товари на адресу Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"; письмові пояснення стосовно заяви Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (вх. суду №38423/22 від 10.11.2022); письмові пояснення стосовно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" (вх. суду №38432/22 від 10.11.2022).
Ухвалою господарського суду від 16.02.2023 відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 02.03.2023. Зобов'язано відповідача-1 надати до суду до 01.03.2023 витяг та/або письмові пояснення стосовно юридичної особи, а саме стосовно власника, керівника, кінцевого бенефіціара Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" станом на 28.02.2017. Зобов'язано відповідача-2 надати до суду до 01.03.2023 витяг та/або письмові пояснення стосовно юридичної особи, а саме стосовно власника, керівника, кінцевого бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз"станом на 28.02.2017. Зобов'язано учасників справи надати до суду до 01.03.2023 письмові пояснення стосовно укладення договору №1 від 28.02.2017 в контексті статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
До господарського суду 01.03.2023 від Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" за допомогою засобів електронного поштового з'язку надійшла заява на виконання ухвали.
До господарського суду 02.03.2023 від відповідача за допомогою засобів електронного поштового зв'язку надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
До господарського суду 02.03.2023 від Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" надійшла заява №36 від 28.02.2023.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2023 відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 13.04.2023 о 12:00 год.
До господарського суду 10.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз" надійшли додаткові письмові пояснення по справі (вх. суду №11704/23 від 10.03.2023).
До господарського суду 12.04.2023 від відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз" за допомогою засобів електронного поштового зв'язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 13.04.2023 відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 25.05.2023, зобов'язавши сторін надати письмові пояснення стосовно додаткових письмових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз" (вх. суду №11704/23 від 10.03.2023).
Ухвалою господарського суду від 25.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні, призначено судове засідання на 08.06.2023.
Ухвалою господарського суду від 08.06.2023 відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 11.07.2023.
У судове засідання 11.07.2023 повноважні представники сторін не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання позивач та відповідач повідомлені належним чином, відповідно до вимог статті 242 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про відстрочення погашення заборгованості.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К", як ініціюючий кредитор у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" звернулося до господарського суду із позовомдо Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" та , у якій просить суд визнати недійсним договір №1 про відстрочення погашення заборгованості від 28.02.2017, укладений між ТОВ НВО "Хіммашнафтогаз" та ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод".
Вказані вимоги обґрунтовані наявністю ознак фраудаторного та фіктивного правочину, а також укладення вказаного договору із заінтересованою особою, що в свою чергу є порушенням норм та приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом частин першої та десятої статті 11 Господарського процесуального кодексу України верховенство права та джерела права, що застосовуються судом суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із положеннями частин 1,2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Реалізовуючи передбачене статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення і спричиненим цими діяннями наслідкам.
Така правова позиція сформульована у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Частинами 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
За умовами положень частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двосторонніми чи багатосторонніми (договори).
У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями частин 1,3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами другою, третьої статті 203 Цивільного кодексу України як загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено наявність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, та наявність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності правочину його внутрішній волі.
Згідно із частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Юридичний аналіз вищезазначених приписів законодавства свідчить про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Водночас, якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункти 7.17-7.18 постанови).
Оцінюючи доводи позивача про фіктивність укладеного договору, господарський суд зазначає наступне.
До предмета доказування при розгляді спору про визнання недійсним правочину на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України входить доведення належними і допустимими доказами факту укладення оспорюваного правочину в простій письмовій формі, з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України.
Аналіз частини 1 статті 205 та частин 1,2 статті 207 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони, та якщо правочин підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину на його вчинення, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відтак, при розгляді спору щодо дійсності правочину з підстав недотримання такої вимоги як вільне та таке, що відповідає внутрішній волі учасника правочину волевиявлення на вчинення правочину, суду необхідно з'ясувати, чи існував зовнішній прояв волевиявлення учасників правочину під час його вчинення у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії) та чи відповідає таке волевиявлення фактичній внутрішній волі учасників правочину.
Зазначені обставини можуть бути встановлені на підставі наданих учасниками справи доказів у розумінні стаття 73 Господарського процесуального кодексу України.
Спір у справі даній справі виник, зокрема у зв'язку з оскарженням дійсності укладеного договору №1 від 28.02.2017 про відстрочення погашення заборгованості на суму у загальному розмірі 4 265 928,79 грн, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО Хіммашнафтогаз" та Приватним акціонерним товариством "Коростенський машинобудівний завод".
Обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваного правочину, позивач зазначив, що в регістрах бухгалтерського обліку Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" відсутні зобов'язання які б впливали із оспорюваного договору відстрочення погашення боргу, зокрема як і відсутні записи про означений договір в архівах вказаного підприємства. що на думку позивача є ознакою фіктивності правочину.
На підтвердження факту укладення такої угоди відповідачами-1,2 не подано на вимогу суду оригіналу такої угоди, а саме: оригіналу договору №1 від 28.02.2017 про відстрочення погашення заборгованості на суму у загальному розмірі 4 265 928,79 грн, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО Хіммашнафтогаз" та Приватним акціонерним товариством "Коростенський машинобудівний завод".
Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, законодавець надає господарському суду право у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу УкраїниУкраїни).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц зауважила, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (пункти 7.21, 7.26 постанови).
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, відсутні підстави для визнання недійсним неукладеного правочину.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для визнання недійсним неукладеного договору викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2020 у справі №927/718/17.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №916/1813/16.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 р. у справі 927/313/18, від 11.09.2019 р. у справі № 902/1260/15, від 25.02.2019 у справі №909/327/18.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин відсутні підстави для визнання недійсним правочину, оскільки факт укладання та наявності сторонами вказаного договору, в судовому порядку не встановлено та непідтверджено належними та допустимим доказами.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" до Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО ХіммашНафтоГаз" про визнання недійсним договору №1 від 28.02.2017 про відстрочення погашення заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 11.07.2023
Суддя С.А. Примак