ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 липня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3185/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 року, суддя І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 27.03.2023 в м. Одесі
у справі №916/3185/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача: Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні
про стягнення 36 703,20 грн
У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою Південного міжрегіонального головного управління державної служби Укрїни з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, в якій з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 14 961,67 грн - інфляційних втрат, 1 617,72 грн - 3% річних та 20 123,81 грн - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ у січні-квітні 2022 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22 позов задоволено частково; стягнуто з Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” 3% річних в розмірі 1617,72 грн, інфляційні втрати в розмірі 14961,67 грн та судовий збір в розмірі 1120,71 грн; в решті позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем порушено умови типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії”, що призвело до стягнення відповідних 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, враховуючи факт укладення між сторонами типових договорів постачання природного газу постачальником “останньої надії” № 61 та № 62 від 26.10.2022, якими виключено п. 4.5, згідно з яким було передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а відтак, позов в цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим, в його задоволені слід відмовити.
26.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22 скасувати в частині відмови у стягненні пені у сумі 20 123,81 грн та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Зокрема, скаржник зазначає, що запропонована редакція Відповідача відрізнялась від редакції Типової форми договору, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджено належним чином факт укладання типового договору, що є обов?язковим для всіх споживачів України; не взято до уваги обов?язковість та імперативність постанов НКРЕКП для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом; не з?ясовано та не надано правової оцінки обставинам, за яких відповідач надав свою редакцію Типового договору. Господарський суд мав розглянути всі розбіжності спірного договору та надати оцінку на предмет відповідності приписам законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та зазначає, що у вересні 2022 позивач надіслав ПМГУ поштою два підписані ним договори, однак договори не містили посилань на ч. 3 ст. 631 ЦК України, згідно з якою, умови Договору можуть застосовуватись до відносин між сторонами, які виникли до його укладання, що унеможливлювало здійснення відповідачем оплати за цими договорами відповідно до бюджетного законодавства. Отже, оскільки ці договори укладались вже значно пізніше періоду постачання газу, сторонами було погоджено замінити в договорі текст пункту 4.4. (було: «Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу», стало: «сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладання Договору, а саме: з « 01» січня 2022 року»), а пункт 4.5. виключити з договорів. При цьому, з метою економії часу, саме стороною позивача було запропоновано замінити перші сторінки (з оборотом) договорів, оскільки на момент спілкування взагалі не йшло мови про нарахування якихось штрафів та ін. 3 урахуванням вищезазначеного та того, що відповідач сам надав до суду копії договорів від 26.10.2023 №61, №62 та посилався на вищезазначені розбіжності, звинувачення представника позивача у односторонній заміні сторінок договорів є неспроможними та безпідставними.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 у справі №916/3185/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22; розгляд вказаної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Також до суду апеляційної інстанції надійшла заява позивача про розгляд справи з викликом сторін, мотивоване тим, що між сторонами є розбіжності щодо укладеного Типового Договору, тому, для всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, в порядку ст. 42 ГПК України просить розглянути справу №916/3185/22 з викликом сторін.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи №916/3185/22 з викликом сторін, колегія суддів зазначає таке.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 грн *100= 227000 грн).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 36703,20 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тому судова колегія відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання позивача про розгляд даної справи з викликом сторін.
Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501 було затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії”.
За умовами п. 1.3. договору він є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з п. 2.1. договору за цим договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 3.1., 3.2., 3.3. договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
За умовами п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті. Об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 4.5 договору).
Відповідно до п.п.1 п. 5.2 договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Згідно п.п. 3 п. 6.2 договору постачальник зобов'язується обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором.
Пунктом 8.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
В п. 8.2 договору зазначено, що постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків - в розмірі фактичних збитків постачальника.
Згідно з п. 11.1., 11.3. договору він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором. Протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС). Якщо споживач бажає в інших випадках відмовитися від договору, він має право розірвати його без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику шляхом надання йому одностороннього повідомлення щонайменше за три дні до дати розірвання.
Відповідно до п. 11.5. договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.
ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” (постачальник, постачальник “останньої надії”) відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” визначено постачальником “останньої надії” на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.
26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 і від 9 грудня 2020 року № 1236” (далі - Постанова КМУ № 1102).
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії” - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Матеріали справи містять копії акту №1944 приймання-передачі природного газу за січень 2022 року з зазначеним обсягом поставленого газу в об'ємі 0,95100 тис.м.куб на суму 39509,16 грн з ПДВ; акту №4062 приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року з зазначеним обсягом поставленого газу в об'ємі 0,69300 тис.м.куб на суму 28932,04 грн з ПДВ; акту №5825 приймання-передачі природного газу за березень 2022 року з зазначеним обсягом переданого газу в об'ємі 0,37900 тис.м.куб на суму 24904,08 грн з ПДВ; акту №7415 приймання-передачі природного газу за квітень 2022 року з зазначеним обсягом переданого газу в об'ємі 0,32600 тис.м.куб на суму 17804,54 грн з ПДВ.
Акти приймання-передачі природного газу відповідачем не підписані.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання пункту 4.3 договору позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого природного газу № 6322 за розрахунковий період 1-31 січня 2022 року на суму 39509,16 грн; № 9996 за розрахунковий період 1-28 лютого 2022 року на суму 68441,20 грн (сальдо (борг) на 01.02.2022 - 39509,16 грн); №13094 за розрахунковий період 1-31 березня 2022 року на суму 93345,28 грн (сальдо (борг) на 01.03.2022 - 68441,20 грн); №15790 за розрахунковий період 1-30 квітня 2022 року на суму 111149,82 грн (сальдо (борг) на 01.04.2022 - 93345,28 грн).
Вказані рахунки направлялися на юридичну адресу відповідача, та були отримані останнім, що підтверджується копіями списків згрупованих відправлень Укрпошти від 08.02.2022, 22.03.2022, 19.04.2022, 22.05.2022 та фіскальних чеків ( т.1 а.с.15-17, 26-29, 34-36, 40-44).
Згідно з довідкою ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” від 29.09.2022 ціна природного газу, що постачався Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” як постачальником “останньої надії” для споживачів, що є бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров'я державної власності (казенних підприємств та/або державних установ тощо) та закладів охорони здоров'я комунальної власності (комунальних некомерційних підприємств та/або комунальних установ, та/або спільних комунальних підприємств тощо) становила: у період з 1 по 31 жовтня 2021 року - 16,8 грн за 1 куб. метр з ПДВ, у період з 1 по 30 листопада 2021 року - 16,8 грн за 1 куб. метр з ПДВ, у період з 01 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року і надалі ціна розраховувалася відповідно до формули пункту 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2021року №1102.
У матеріалах справи наявні роздруківки з офіційного веб-сайту ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” щодо архіву цін ПОН для непобутових споживачів за жовтень 2021 року - вересень 2022 року (а.с.49-64 т.с. 1).
З матеріалів справи вбачається, що ЕІС-код споживача природного газу Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні є - 56XS000181WNF000.
Крім того, у матеріалах справи наявний адвокатський запит представника ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, адресований ТОВ “Оператор газотранспортної системи України”, щодо надання фактичних обсягів споживання природного газу, зокрема, Південним міжрегіональним головним управлінням державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (ЕІС-код 56XS000181WNF000) за період з 01.10.2021 по дату видачі відповіді.
Листом №ТОВВИХ-22-10438 від 28.09.2022 ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” зазначило, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XS000181WNF000 був закріплений за постачальником “останньої надії” ТОВ “ГК “Нафтогаз України” (ЕІС-код 56Х930000008780В) у періоди з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 02.03.2022 по 16.04.2022. З даного листа вбачається, що обсяг природного газу, використаний споживачем та внесений в алокацію постачальника “останньої надії” позивача становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 951,00 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 693,00 м3; з 02.03.2022 по 31.03.2022 - 379,00 м3; з 01.04.2022 по 16.04.2022 - 326,00 м3.
Окрім того, довідкою про об'єми поставленого ТОВ “ГК “Нафтогаз України” природного газу Південному міжрегіональному головному управлінню державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (за ЕІС - кодом споживача 56XS000181WNF000) також підтверджено вищевказані обсяги споживання природного газу, використаного споживачем.
В матеріалах справи наявний витяг з інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” (форма №10), з якого вбачається, що Південне міжрегіональне головне управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (ЕІС-код 56XS000181WNF000) станом на 01.01.2020 було споживачем природного газу.
Позивачем до матеріалів позову також долучено лист Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” № 16/2-09/2063 від 26.09.2022 з інформацією про надходження коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, з якого вбачається, що за період з 01.10.2021 по 19.09.2022 від Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні надходження відсутні.
Крім того, як вбачається зі списку поштових відправлень та опису вкладення цінного листа з повідомленням, скріплених печаткою АТ “Укрпошта”, 21.09.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 119/4.3-15072-2022 від 20.09.2022 про сплату заборгованості за спожитий газ непобутовим споживачем постачальнику “останньої надії”, у якій останній вимагає сплатити заборгованість за природний газ (основний борг) у сумі 111149,82 грн до 04.10.2022 на поточний рахунок ТОВ “ГК “Нафтогаз України”.
З матеріалів справи вбачається сплата відповідачем заборгованості за спожитий у січні-квітні 2022 року газ, що підтверджується платіжними дорученнями: № 557 від 04.11.2022 на суму 28932,04 грн, № 558 від 04.11.2022 на суму 39509,16 грн, № 559 від 04.11.2022 на суму 24904,08 грн, № 560 від 04.11.2022 на суму 17804,54 грн (т.1 а.с.189-192).
Також в матеріалах справи наявні копії типових договорів постачання природного газу постачальником “останньої надії” №61 та №62 від 26.10.2022.
За умовами п. 1.3. договорів вони є договорами приєднання. При укладенні цих договорів зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 631, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договори вважаються укладеними зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з п. 2.1. договорів, за цими договорами постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Код ДК 021:2015-09120000-6 - Газове паливо.
Відповідно до п. 3.1., 3.2., 3.3. договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
За умовами п. 4.1. договорів № 61 від 26.10.2022 постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Пунктом 4.2. договору № 61 від 26.10.2022 передбачено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Загальна вартість договору складає 68441,20 грн.
Водночас, пунктом 4.2. договору № 62 від 26.10.2022 передбачено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Загальна вартість договору складає 42708,62 грн.
Відповідно до п.п. 4.3., 4.4. договорів постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст.631 ЦК України, умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення договору, а саме з 01 січня 2022 року.
Відповідно до п.п.1 п. 5.2 договорів споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цих договорів.
Згідно п.п. 3 п. 6.2 договорів постачальник зобов'язується обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цими договорами.
Пунктом 8.1 договорів встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цими договорами сторони несуть відповідальність, передбачену цими договорами та чинним законодавством.
В п. 8.2 договорів зазначено, що постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків - в розмірі фактичних збитків постачальника.
Згідно з п. 11.1. договорів вони набирають чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цих договорів не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
Вищезазначені договори №61 та №62 від 26.10.2022 підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.
Оскільки відповідач сплатив кошти за спожитий природний газ несвоєчасно, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 20123,81 грн пені, 1617,72 грн 3% річних та 14961,67 грн інфляційних втрат.
Відповідачем не сплачено нараховані позивачем штрафні санкції, що і стало підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується в частині відмови у стягненні 20 123,81 грн пені, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1617,72 грн 3% річних та 14961,67 грн інфляційних втрат апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Отже, предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20 123,81 грн пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язань за типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії”.
Як стверджує скаржник, запропонована редакція Відповідача відрізнялась від редакції Типової форми договору, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджено належним чином факт укладання типового договору, що є обов?язковим для всіх споживачів України; не взято до уваги обов?язковість та імперативність постанов НКРЕКП для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом; не з?ясовано та не надано правової оцінки обставинам, за яких відповідач надав свою редакцію Типового договору.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеними доводами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 3 ст. 631 ЦК України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу”, споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Згідно з п. 3 Розділу І Правил постачання природного газу постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник “останньої надії” здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії”, затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником “останньої надії” і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015), договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії” та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання між постачальником “останньої надії” і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Отже, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України “Про ринок природного газу”, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії”, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Так, вищевказаний публічний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 3, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2022 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Південним міжрегіональним головним управлінням були укладені договори постачання природного газу постачальником «останньої надії» №61 на загальну суму 68441,20 грн. (період постачання січень-лютий 2022) та №62 на загальну суму 42708,62 грн. (період постачання квітень- березень 2022).
Сторонами було погоджено замінити в договорі текст пункту 4.4. (було: «Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу», стало: «сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладання Договору, а саме: з « 01» січня 2022 року»), а пункт 4.5. (згідно з яким було передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу) виключити з договорів.
Отже, на підставі укладених договорів №61 та №62 від 26.10.2022 між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Судова колегія наголошує, що вказані договори підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавались.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення вказаних договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони дійшли згоди, що умови вищезазначених договорів застосовуються до відносин між ними, які виникли до їх укладення, а саме з 01.01.2022, тобто дійшли згоди, що договори мають ретроспективну дію в часі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що складанням договорів №61 та № 62 від 26.10.2022 та оплатою заборгованості, серед іншого, за вказаними договорами, обидві сторони вчинили узгоджені дії, які були спрямовані на зміну цивільних прав та обов'язків саме за типовим договором, а також за наявності підписів обох сторін на наявній в матеріалах справи редакції договорів №61 та №62 від 26.10.2022, що надані відповідачем, за відсутності іншого примірника договорів, підписаного позивачем, суд доходить висновку, що сторони досягли згоди щодо укладення договорів, на викладених умовах
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення твердження позивача, що відповідач замінив другу сторінку типового договору, де змінив п. 4.2. та п. 4.4., а також вилучив п. 4.5., оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів направлення відповідачу іншої, відмінної від наявної в матеріалах справи, редакції відповідних договорів. Окрім того, позивачем суду також не надано підписаних ним примірників договорів №61 та №62, які б містили пункт 4.5., на який позивач посилається при нарахуванні пені.
Відповідно до положень ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
За змістом ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України).
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1777/19.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції.
Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, судова колегія зазначає, що господарським судом було правомірно відмовлено в цій частині позовних вимог, оскільки якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, №4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська