Справа № 947/12514/23
Провадження № 2/522/4990/23
(заочне)
13 липня 2023 року
Приморський районний суд м. Одеси в складі головуючої-судді Косіциної В.В. розглянув у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
21 квітня 2023 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 154 269, 86 грн.
В своєму позові позивач вказує, що в 2017 році він надав у борг відповідачу 25 00,00 доларів США, що еквівалентно 91421,50 гривень, про що складено відповідно розписку від 13.04.2021 року з терміном повернення впродовж пари місяців. Позивач виконав свої зобов'язання, а відповідач суми позики не повернула. В добровільному порядку відмовляється виконувати свої зобов'язання. Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційне збільшення - 50202,14 гривень та штрафні санкції - 12646,22 гривень за прострочення грошового зобов'язання 1684 дні.
Відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов'язання.
За розрахунками позивача, загальна сума боргу складає 154269 грн. 86 коп.
У зв'язку з тим, що відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту порушеного права.
За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Бескровному Я.В.
Відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
На виконання вказаних вимог, судом було направлено запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичних осіб - відповідачів у справі та 11.05.2023 року отримано відповідну довідку.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2023 року цивільну справу № 947/12514/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
8 червня 2023 року матеріали справи надійшли до Приморського районного суду м. Одеси та результатами автоматичного розподілу справа передані для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Косіциній В.В.
12 червня 2023 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та встановлено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
14 червня 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За умов ч.6 ст. 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи.
Ціною даного позову позивачем зазначена сума 154269 грн. 86 коп., що не перевищує двохсот п'ятдесяти прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
При відкритті провадження у справі судом було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз'яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Правом на подачу відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 не скористалась.
Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Крім того, відповідно до вимог ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
В 2017 році між ОСОБА_1 (надалі - позивач, позикодавець) та ОСОБА_2 (надалі - відповідач, позичальник) був укладений письмовий договір позики, оформлений згодом 13.04.2021 року розпискою про отримання коштів (надалі - Договір позики), предметом якого було передання грошових коштів в сумі 2500 доларів США (а.с. 5).
Згідно Договору позики, кошти, відповідач зобов'язався повернути протягом декількох місяців та свої зобов'язання підтвердив особистим підписом.
В той же час, отримання грошових коштів відповідачем в сумі 2500 доларів США, що еквівалентно 91421,50 гривень згідно курсу НБУ станом на момент звернення до суду, підтверджується копією розписки від 13.04.2021 року, в якій вказано, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 грошові кошти та яка наявна в матеріалах справи (а.с. 9).
Таким чином, позивач свої зобов'язання перед відповідачем, за договором позики, виконав.
В свою чергу, відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконав, грошові кошти не повернув.
Тобто, наразі, зобов'язання відповідача перед позивачем не виконані та сума залишку по боргу становить 2500 доларів США, що еквівалентно 91421,50 гривень згідно курсу НБУ станом на момент звернення до суду.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що предметом договору позики від 13.04.2021 року, сума боргу становить 2500 доларів США, що еквівалентно 91421,50 гривень згідно курсу НБУ станом на момент звернення до суду.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК визначено, що в тому разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто у межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування - 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування - 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договір позики від 13.04.2021 року є безпроцентним договором.
Разом з тим, позивач в своєму позові просив стягнути з відповідача інфляційне збільшення.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 р. №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №15-93), Законом України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі N 6-284цс17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19).
Враховуючи, що грошовою одиницею позики, на момент укладення договору, був долар США, а договір позики було добровільно та без примусу укладено саме в доларах США, то й підстав для індексації гривні, суд не вбачає.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 12646,22 гривень за неправомірне використанням відповідачем грошових коштів у період з 2017 року по 2022 рік, то враховуючи, що Договір позики від 13.04.2021 року таких умов не містив, то і підстав стягувати вказані санкції з відповідача, не має підстав.
Отже, з огляду на вказане, у зв'язку з неправомірним використанням відповідачем грошових коштів у період з 2017 року по 2022 рік, відповідач має сплатити суму боргу, що становить 2500 доларів США, що еквівалентно 91421,50 гривень згідно курсу НБУ станом на момент звернення до суду (36,5686 гривень за 1 долар США).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з тим, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження лише частково, а відтак підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст., 15, 16, 192, 526, 625-627, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 77, 76, 81, 133, 137, 141, 158, 174, 178, 187, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 з) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості у загальному розмірі 91421 грн. (девяносто одна тисяча двадцять одна гривня).
Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Текст рішення складено та підписано 13 липня 2023 року.
Суддя Косіцина В.В.
13.07.2023