Номер провадження: 11-сс/813/1126/23
Справа № 522/7909/23 1-кс/522/3850/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах захисту ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2023року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт. Біляївка Одеської області, молдавської національності, незаміжньої, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимої,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, в рамках кримінального провадження №1202316251000546, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2023 року,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Слідчий звернувся до суду з клопотанням, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , яке мотивовано наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та неможливістю застосування відносно підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2023 року було задоволено старшого слідчого СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та продовжено відносно підозрюваної ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21.07.2023 року. Розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.04.2023 року у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 74430,00 гривень (сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять гривень 00 коп.) залишено без змін.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які є достатніми для переконання про наявність обґрунтованої підозри та ризиків, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник підозрюваної - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою обрати підозрюваній запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що:
- підозра, висунута ОСОБА_8 є необґрунтованою, матеріали провадження не містять доказів її причетності до скоєного злочину;
- клопотання слідчого формальне, ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою слідчим не доведені, не вказано обставини, що свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові;
- судом не взято до уваги письмові заперечення сторони захисту на клопотання слідчого, в яких, крім іншого, зазначені обставини не підтверджують обґрунтованості підозри ОСОБА_8 ;
- слідчим суддею також не прийнято до уваги посилання сторони захисту про незадовільний стан здоров'я підозрюваної, який пов'язаний із незбалансованим харчуванням в ДУ «ОСІ»;
- також судом першої інстанції взагалі не приділено уваги тому, що строк досудового розслідування не було продовжено у формі, визначеній приписами КПК України, а тому суд не вправі був продовжувати строк дії запобіжного заходу поза межами строку досудового розслідування.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Заслухавши суддю-доповідача, захисника підозрюваної, який підтримав апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК України та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
В рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).
ОСОБА_8 21.04.2023 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за кваліфікуючими ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством яке не є небезпечним для здоров'я потерпілого, вчинений в період воєнного стану та за попередньою змовою групою осіб.
Не погоджуючись із доводами сторони захисту про необґрунтованість підозри, колегія суддів наголошує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України підтверджується: протоколом прийняття заяви від ОСОБА_10 ; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 ; протоколом додаткового допиту потерпілого ОСОБА_10 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілому ОСОБА_10 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_12 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_13 ; протоколом огляду предмету, а саме відеозапису з камер відеоспостереження, які розташовані в приміщенні закладу «inStambul» за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 25,а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності, допустимості та їх достатності відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що з огляду на те, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, слідчий суддя лише на підставі розумної та об'єктивної оцінки отриманих доказів визначає чи виправдовують вони в своїй сукупності факт проведення досудового розслідування та чи дозволяють встановити причетність особи до вчинення злочину, яка є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
З огляду на вказані вище обставини апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов до правильного висновку про наявність обґрунтованої підозри та про можливу причетність ОСОБА_8 до інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Крім того, слід зазначити, що стаття 279 КПК України передбачає, що в разі виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 КПК України.
Такими підставами для зміни повідомлення про підозру є: непідтвердження будь-якої події злочину, що інкримінується підозрюваному; відсутність в діяннях особи складу злочину; недоведеність участі підозрюваного у вчиненні одного або декількох злочинів з числа тих, що ставляться йому в вину у повідомленні про підозру; непідтвердження обставин, що обтяжують відповідальність; встановлення обставин, що змінюють оцінку і кваліфікацію вчинку (замах, закінчений злочин, повторність, продовжуваний злочин); встановлення обставин, що тягнуть зміну оцінки ступеню співучасті підозрюваного в злочині (або деяких з них), в тому числі закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав відносно інших осіб; встановлення обставин, що пом'якшують відповідальність; наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення підозрюваним злочину, що не інкримінувався йому раніше.
Крім того, вирішуючи питання про обґрунтованість підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
На підставі зазначеного, апеляційний суд вважає, що надані прокурором докази, які долучені до клопотання, доводять на даній стадії досудового розслідування обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, про що вірно зазначено в оскаржуваній ухвалі, а тому апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді в цій частині.
Також апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення було доведено наявності ризиків, які були б підставою для застосування запобіжного заходу.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором та слідчим ризики того, що підозрюваний ОСОБА_14 враховуючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи незаконно впливати на свідків.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати її до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Питання щодо існування ризику переховування підозрюваної ОСОБА_8 детально досліджувалось при обранні відносно останнього запобіжного заходу, а тому з урахуванням обставин інкримінованого злочину, тяжкості можливого покарання та особи підозрюваної, станом на даний час ризик переховування підозрюваної на думку апеляційного суду, не знизився та продовжує існувати.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу підозрюваного, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 яка на теперішній час підозрюється у скоєні тяжкого злочину, будучи обізнаною про ступінь тяжкості інкримінованого їй злочину, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їй загрожує у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним та продовжує існувати.
Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні також досліджувався при обранні підозрюваній запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а слідчим та прокурором доведено, що станом на даний час вказаний ризик не зменшився та продовжує існувати.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваної ОСОБА_8 на свідків, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний, може здійснювати незаконний вплив на них, схиляючи до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, в даному кримінальному провадженні продовжує існувати.
Також має місце існування ризику передбаченого п. 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки підозрювана офіційно не працевлаштована та засобів для існування не має.
Мотивуючи неможливість застосування до підозрюваної ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано врахував те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено та задля його завершення необхідно провести ряд слідчих (розшукових) дій, які буде неможливо здійснити у разі ухилення підозрюваної від досудового розслідування при обранні відносно неї іншого запобіжного заходу.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до підозрюваної запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначений запобіжний захід, з великою вірогідністю може виявитися нездатним гарантувати запобігання встановленим ризикам.
Апеляційним судом враховуються доводи сторони захисту стосовно того, що підозрювана ОСОБА_8 має родину та місце проживання.
Разом з тим, на противагу цим доводам, апеляційний суд вважає, що на даний час, вказані обставини не можливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення підозрюваною дій, спрямованих на переховування від органу досудового розслідування та суду, здійснення незаконного впливу на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, застосувавши до підозрюваної запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя залишив без змін розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу визначений слідчим суддею при обранні запобіжного заходу, при цьому стороною захисту встановлений розмір застави не оскаржувався.
Посилання ж сторони захисту на незадовільних стан здоров'я підозрюваної ОСОБА_8 , як на підставу неможливості застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що підозрювана не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку.
Посилання сторони захисту що строк досудового розслідування не було продовжено у формі, визначеній приписами КПК України, а тому суд не вправі був продовжувати строк дії запобіжного заходу поза межами строку досудового розслідування є неприйнятними, оскільки постановою керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_15 від 14.06.2023 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за №12023162510000546, відомості про яке внесені до ЄРДР 19.04.2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, продовжено до 3-х місяців, тобто до 21.07.2023 року та в межах строку досудового розслідування.
Приймаючи до уваги вище викладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваної під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 177, 182, 183, 196, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах захисту ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2023року відносно ОСОБА_8 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, в рамках кримінального провадження №1202316251000546, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2023року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4