Номер провадження: 22-ц/813/754/23
Справа № 947/2285/20
Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.
Доповідач Погорєлова С. О.
27.06.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зейналової А.Ф.к.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк») у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція Державної реєстрації» Бурлаченка Ігоря Володимировича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського Артема Едуардовича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та нотаріуса, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Маломуж А.І., 05 листопада 2020 року в м. Одеса, -
встановила:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовом до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора КП «Агенція Державної реєстрації» Бурлаченка І.В., приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А.Е. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та нотаріуса (а.с. 3-9).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що 04 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк») і ОСОБА_1 , як позичальником, був підписаний договір іпотеки, який був посвідчений нотаріально. Предметом іпотеки є кв. АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_3 , який згідно договору іпотеки був майновим поручителем та іпотекодавцем. Згідно інформаційної довідки з державного реєстру та довідки з КП ЖКС «Вузовський» ОСОБА_3 , окрім кв. АДРЕСА_1 , не має іншого житла та постійно проживає за вказаною адресою. Також за цією адресою зареєстрована ОСОБА_2 , та постійно мешкає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою № 1070 від 06.08.2019 року та актом, посвідченим КП ЖКС «Вузівський» від 26.04.2018 року.
АТ «Укрсоцбанк», який виступав іпотекодержателем, 17.12.2018 року зареєстрував за собою, як юридичною особою, право власності на квартиру згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 44653637 від 17.12.2018 року, яке виконано державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Бурлаченко І.В.
23.01.2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А.Е., на час дії арешту згідно ухвали Київського районного суду м. Одеса від 17.01.2019 року, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299 від 27.01.2020 року, про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк». Підставою постановлення такого рішення приватним нотаріусом став передавальний акт від 11.10.2019 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважали, що таке рішення було прийнято державним реєстратором з порушенням Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин»), оскільки, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 07.06.2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язання громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер 44653637 від 17.12.2018 року. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А.Е. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер 50824299 від 27.01.2020 року. Встановлено порядок виконання рішення шляхом поновлення права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомості: квартиру: АДРЕСА_2 . Стягнуто в рівних частках з АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора КП «Агенція Державної реєстрації Бурлаченка І.В., приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А.Е. на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в розмірі - 1957,20 грн. (а.с. 167-170)
В апеляційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви - АТ «Сенс Банк») просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 173-177).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не застосовуються.
Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Байрамова О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви - АТ «Сенс Банк») підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк») і ОСОБА_1 як позичальником, був підписаний договір іпотеки, який був посвідчений нотаріально. Предметом іпотеки є кв. АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_3 який, згідно договору іпотеки, був майновим поручителем та іпотекодавцем.
За вказаною адресою також зареєстрована ОСОБА_2 , крім того, у квартирі постійно мешкає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою № 1070 від 06.08.2019 року та актом, посвідченим КП ЖКС «Вузівський» від 26.04.2018 року.
Згідно п.3.1. іпотечного договору від 04.02.2008 року у разі порушення іпотекодавцем умов, визначених в п.п.2.1.1.-2.1.10 цього Договору, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.
У зв'язку із невиконанням позичальником умов договору, АТ «Укрсоцбанк» 17.12.2018 року, як іпотекодержатель, зареєстрував за собою як юридичною особою право власності на спірну квартиру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 44653637 від 17.12.2018 року, яке виконано державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Бурлаченко І.В.
23.01.2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А.Е. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299 від 27.01.2020 року, про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк». Підставою постановлення такого рішення приватним нотаріусом став передавальний акт від 11.10.2019 року.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що зазначене рішення було прийнято державним реєстратором з порушенням Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин»), оскільки на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 07 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язання громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
При цьому, у статті 575 ЦК України наведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Іпотеку» (в редакції від 12.05.2006 року), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
За пунктами 4.2 Іпотечного договору іпотекодержатель має право, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за основним зобов'язанням, задовольнити звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.1 та 4.5 Договору іпотеки.
Так, відповідно до пункту 4.5.3 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, шо є предметом іпотеки.
Колегія суддів враховує, що зазначені вище пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.
На підставі іпотечного договору, яке містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, 17.12.2018 року та 23.01.2020 року державними реєстраторами прийняті оскаржувані рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за АТ «Укрсоцбанк» та у наступному - за АТ «Альфа-Банк».
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у частині другій статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У пунктах 6, 7 Порядку № 1127 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
Згідно п. 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Згідно з пунктами 18, 23 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом № 1952-IV, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелічено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Також у статті 24 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік обставин, за яких відмова в державній «реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Колегія суддів зазначає, що відповідний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
У постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляв, та не спростовував невиконання ним умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного ним іпотечного договору, який позивачем не оспорено ані в цілому, ані частково, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтю 37 Закону України «Про іпотеку».
Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у своєму позові посилається на те, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неналежним виконанням основного зобов'язання, що спричинило наявність заборгованості.
Державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна на користь самого іпотекодержателя та не є порушенням пункту 6 частини першої статті 24 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у сукупності з пунктом 5 цієї ж частини.
З урахуванням встановлених обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, колегія суддів доходить висновку про те, що права позивача не порушено, оскільки умовами договору іпотеки передбачено право звернення стягнення на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.
Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.
Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21).
При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, і вказане є підставою для скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року, та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з наведених вище підстав.
Крім того, на підставі положень ч.1, п.2 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» підлягають стягненню, у рівних частках, судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 1 467,90 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк») - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція Державної реєстрації» Бурлаченка Ігоря Володимировича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського Артема Едуардовича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та нотаріуса - відмовити.
Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк») (код ЄДРПОУ 23494714) судові витрати у справі в сумі 1 467,90 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 12 липня 2023 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе