Справа № 462/3251/22 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/426/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
29 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.
з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні прав власника житла та виселення, -
У липні 2022 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення відповідача з будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що між ним та ОСОБА_3 23 квітня 2021 року було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кваснікевич Л.І. та за умовами якого сторони мали у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер - 4610165500:05:001:1145, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку, який знаходиться на згаданій земельній ділянці.
Вказував, що зазначена земельна ділянка належить йому на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Стверджував, що всупереч тому, що основний договір між сторонами не був укладений, відповідач разом із сім'єю вселився та проживає в будинку та в добровільному порядку такий не хоче звільнити.
У зв'язку з наведеним, просив зобов'язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні його будинком за адресою : АДРЕСА_1 , шляхом виселення його з цього житла.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року позов задоволено.
Вирішено усунути ОСОБА_7 перешкоди в здійсненні ним прав власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з цього будинку.
Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 992,40 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржилапредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що між сторонами було укладено попередній договір з метою укладення в майбутньому договору купівлі продажу житлового будинку і земельної ділянки. Ціна договору становила 83 000 доларів США і ОСОБА_3 було оплачено 35 000 доларів США., що свідчить про його намір щодо укладення основного договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, де він проживав разом із своєю сім'єю за погодженням з позивачем до травня 2022 року.
Вказує, що у зв'язку з введенням воєнного стану в України, виникли форс мажорні обставини, які вплинули на можливість відповідача щодо купівлі будинку та земельної ділянки.
Вважає, що суд не достатньо приділив увагу балансу інтересам відповідача та не надав належної оцінки тому, що тривалий час він проживав у спірному будинку з відома та дозволу позивача, оплачував рахунки за комунальні послуги, проводив ремонтні роботи, а також оплатив значну частину домовленої вартості спірного житла.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
29 червня 2023 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшло клопотання, в якому остання просить відкласти розгляд справи у зв'язку з її перебуванням у відпустці та хворобою її довірителя.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи предмет спору, складність справи, ту обставину, що розгляд справи вже відкладався раніще і що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не були позбавлені можливості прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з лвасних засобів зв'язку. а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання та проводити розгляд справи без участі ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступних обставин.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 23 квітня 2021 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, посвідчений Кваснікевич Л.І., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.
Згідно умов вказаного договору, сторони мали у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер - 4610165500:05:001:1145, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці, не пізніше 23 квітня 2022 року.
В рахунок належних за основним договором платежів на підтвердження зобов'язання і забезпечення його виконання з метою забезпечення реалізації своїх дійсних намірів щодо купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки та своєї платіжної спроможності, відповідач за домовленістю сторін сплатив позивачу гроші в сумі 982 247 (дев'ятсот вісімдесят дві тисячі двісті сорок сім) грн., що становить еквівалент 35 000 дол. США за офіційним курсом НБУ на день платежу, до підписання попереднього договору. Дану суму сторони договору розцінили як забезпечувальний платіж в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу.
На час укладення попереднього договору будинок перебував ще на стадії будівництва і в подальшому був зданий в експлуатацію та 30 червня 2022 року за ОСОБА_8 було зареєстроване право власності на цей будинок.
Після укладення вказаного договору відповідач із сім'єю з дозволу позивача проживає у спірному будинку, проводячи одночасно ремонтні роботи.
Постановляючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що взяті на себе зобов'язання за попереднім договором щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки і житлового будинку належним чином ОСОБА_3 не були виконані в обумовлений строк, а саме лише укладення попереднього договору не дає підстави для проживання відповідача у спірному будинку,
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи із наступних обставин.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами; які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 2 березня 2011 року, визнано, що в цій справі мало місце порушення прав заявників, гарантованих ст. 8 Конвенції. Зокрема Європейський суд з прав людини констатував, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийнятій рішення щодо їхнього права на житло. Пунктом 51 вказаного Рішення встановлено, що з огляду на ненадання державними органами належного обґрунтування для відхилення доводів заявників ... Суд вважає, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що спричинило захист на підставі-пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежніш від формаїьної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).»
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.2 попереднього договору від 23 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 , сторони зобов'язались укласти основний договір не пізніше 23 квітня 2022 року. В той же час, розділом 6 попереднього договору регулюються форс-мажорні обставини і за змістом п. 6.1 вказаного договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо вказане невиконання є наслідком обставин непереборної сили, які перебували поза волею та контролем сторін (стихійне лихо, війни, військові операції будь-якого характеру, страйки, а також акти державних органів, що перешкоджають виконанню умов цього Договору)».
Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.
Як відомо, в Україні з 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, дія якого продовжувалась указами президента по даний час. У свою чергу, Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року засвідчила форс-мажорні обставини, а саме військову агресію російської федерації проти України, яка спричинила введення на території України воєнного стану.
Із введенням на всій території України 24 лютого 2022 року воєнного стану ринок нерухомості перестав повноцінно працювати, з метою гарантування безпеки даних та недопущення зі сторони країни-агресора будь-яких несанкціонованих дій робота реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, фактично на два місяці була тимчасово зупинена. Зокрема відсутність доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно унеможливило укладання угод щодо купівлі-продажу будь-якої нерухомості і лише 19 квітня 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 480 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності нотаріусів та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану». Так, фактично, із прийняттям даного нормативно-правового акту відновилося функціонування Державних реєстрів та з'явилася можливість здійснення купівлі чи продажу нерухомості під час воєнного стану за певних умов.
Відтак, введення в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану суттєво ускладнило можливість виконання умов попереднього договору купівлі-продажу спірних житлового будинку і земельної ділянки щодо укладення основного договору до 23 квітня 2022 року.
За вказаних обставин, оплата більше 40% домовленої вартості спірного житла у якості забезпечувального платежу за попереднім договором, проведення ремонтних робіт у спірному житлі, оплата комунальних послуг та неодноразові звернення ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з метою мирного ( досудового) врегулювання спору свідчить про те, що ОСОБА_3 не ухиляється від виконання своїх зобов'язань за попереднім договором та укладення основного договору, а затримка у виконанні вказаних зобов'язань виникла без вини відповідача з на форс- мажорні обставини.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, досліджуючи баланс інтересів сторін у справі недостатню увагу приділив інтересам ОСОБА_3 , не надав правової оцінки тим обставинам, що останній сплатив позивачу оплатив значну частину (більше 40%) домовленої вартості спірного житла у якості забезпечувального платежу за попереднім договором, тривалий час проживав у вказаному житлі з відома та дозволу ОСОБА_1 , оплачував рахунки за комунальні послуги, проводив ремонтні роботи у спірному житлі, а відтак дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За вказаних обставин, апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає до задоволення, ріішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 .
Відповідно до ч. 1, п.2.ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи наведене, з ОСОБА_1 необхідно стягнути 1488 гривень судових витрат на користь ОСОБА_3 .
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні прав власника житла та виселення -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1488 гривень судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 13 липня 2023 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.