Справа № 463/1178/23 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/936/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
11 липня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Блонського М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року в складі судді Леньо С.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Раффайзен банк», Міністерства юстиції України, Господарського суду Львівської області про захист ділової репутації,-
встановив:
У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Раффайзен банк», Міністерства юстиції України, Господарського суду Львівської області про захист ділової репутації.
З врахуванням нової редакції позовної заяви, яка подана на виконання ухвали про залишення позову без руху, позивач просив ухвалити рішення, яким «визнати дії відповідачів щодо:
- ініціювання та порушення процедури банкрутства на основі договору споживчого кредитування, без згоди позивача;
- здійснення банкрутства ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам закону та врахуванням допущених в такій процедурі порушень;
- відсутності в діях відповідачів наміру досягнення цілей процедури банкрутства;
- поширення інформації про ФОП ОСОБА_1 як банкрута;
- застосування до ОСОБА_1 нечесної підприємницької діяльності з боку АТ «Раффайзен банк»;
- збільшення суми заборгованості ОСОБА_1 в процедурі банкрутства у результаті уступки прав вимог за кредитними договорами АТ «Раффайзен Банк», такими, що завдали шкоду порушенням та приниженням ділової репутації ОСОБА_1 , в тому числі як фізичної особи - підприємця в результаті ініціювання щодо нього та здійснення процедури банкрутства з 19.03.2020 по 06.12.2019.
Оскаржуваною ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області про захист ділової репутації.
Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Раффайзен банк», Міністерства юстиції України, про захист ділової репутації передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалу суду оскаржив представник позивач Блонський М.А. , вважає необґрунтованою та незаконною.
Покликається на непослідовність дій суду при постановленні оскаржуваної ували, що полягає у тому, що суд спочатку залишив позов без руху, а тоді відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки таке рішення суд мав приймати без постановлення ухвали про залишення позову без руху.
Звертає увагу на те, що заявляючи даний позов позивач не має на меті оспорювати законність рішень винесених суддями Господарського суду Львівської області чи здійснювати вплив на суддів, тому суд неправильно оцінив заявлені позовні вимоги та їх зміст.
Зазначає, що Консультативна рада європейських суддів не заперечує можливості захисту прав людини від завданої шкоди діями судового органу, а виключає звернення з позовом до окремого судді чи складу суду.
Покликається, що у даній справі позивач не має на меті притягнути до відповідальності окремого суддю чи стягувати з нього кошти, а також перевіряти поза межами процедури апеляційного оскарження рішення суду.
При цьому, позов пред'явлений до Господарського суду Львівської області, як до органу державної влади, який заподіяв шкоди позивачу виконуючи свої функції, оскільки дії цього суду є причиною завдання шкоди та погіршення ділової репутації ОСОБА_1 .
Поряд з цим, в апеляційному порядку позивач не може оскаржувати рішення господарського суду щодо завдання йому шкоди в частині погіршення ділової репутації, такий спосіб захисту можливий лише у випадку подання окремого позову, у якому відповідачем є фактично держава Україна через свій державний орган.
Без участі Господарського суду Львівської області позовна заява втрачає свій зміст.
Відмовивши у відкритті провадження у справі суд не зазначив, в якому порядку тоді позивач має право заявити позовні вимоги та до якого суду звернутися.
Зазначає, що ЦПК України допускає, що суд чи суддя суду може бути стороною у справі, тому суд безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі у відповідній частині та направив справу за підсудністю.
Звертає увагу, що враховуючи положення ч. 4 ст. 28 ЦПК України позивач має право на альтернативну підсудність, що суд не врахував.
На переконання апелянта, безпідставно відмовивши у відкритті провадження по справі щодо відповідача господарського суду Львівської області, суд прийняв і неправильне рішення щодо передачі справи за підсудністю до іншого суду. При цьому, враховуючи положення ч. 4 ст. 28 ЦПК України позивач має право на альтернативну підсудність справи за межами його проживання, чого судом не враховано.
Просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду і вирішення питання відкриття провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримку доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог до Господарського суду Львівської області, місцевий суд виходив з того, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством, оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Зважаючи на те, що залучення позивачем Господарського суду Львівської області як відповідача пов'язане з розглядом цим судом справи про банкрутство позивача як фізичної особи підприємця, тобто пов'язане виключно з здійсненням судочинства, суд прийшов висновку про те, що у відкритті провадження у частині вимог до відповідача - Господарського суду Львівської області необхідно відмовити.
З врахуванням відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Господарського суду Львівської області (знаходиться на території Личаківського районного суду м. Львова) та того, що інші відповідачі знаходяться у м. Київ, а відповідні адреси належать до території Печерського району м. Києва, суд першої інстанції зазначив, що справа не підсудна Личаківському районному суду м. Львова, а позов необхідно передати на розгляд до Печерського районного суду міста Києва для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 23 ЦПК).
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року за №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому, позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. П0одібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19.
Колегія суддів виходить з того, що у межах даного апеляційного провадження суд вирішує виключно процесуальне питання, а саме законність ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженні у справі, тому доводи апеляційної скарги щодо заподіяння шкоди позивачу, чи суті спірних правовідносин,колегія суддів до уваги не приймає та правової оцінки таким не надає.
В свою чергу, із матеріалів справи дійсно вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду із вимогами про захист ділової репутації, відповідачами визначив АТ «Раффайзен банк», Міністерство юстиції України та Господарський суд Львівської області.
Порядок пред'явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України.
Слідуючи цивільним процесуальним вимогам, суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
Перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
У п.24 рішення Європейського суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року визначено, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Як вбачається із матеріалів справи позивач стверджує, що Господарським судом Львівської області порушено справу про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за заявою кредитора АТ «Райффайзен Банк», у результаті оголошення ФОП ОСОБА_1 банкрутом, тобто особою, яка не здатна виконувати свої зобов'язання по укладеним договорам, діловій репутації позивача була завдана значна та непоправна шкода, у зв'язку з тим, що всі контрагенти та суб'єкти з яким він вступав у ділові відносини оцінювали його як учасника, який потенційно не може виконувати свої договірні зобов'язання.
Таким чином, зміст позовних вимог позивача зводиться, у тому числі, до того, що їх предметом є процесуальні дії судді конкретного суду вчинені при здійсненні правосуддя.
В свою чергу, згідно із ст.ст. 126, 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до зазначених положень Конституції, судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції.
Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Суд є органом, який розглядає справи на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції та законодавством про судочинство.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
У зв'язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.
Разом з цим, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством. Оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Таким чином, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі, що останнім і було зроблено
В свою чергу, згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Вказане відповідає позиції Європейського суду з прав людини викладеній, зокрема, у тексті п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 року (заява №20347/03): «Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним».
У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі узгоджується із тим, що відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що відмовивши у відкритті провадження у справі суд не зазначив в якому порядку позивач має право заявити позовні вимоги та до якого суду звернутися.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить переконання про обґрунтованість висновків місцевого суду, оскільки правильно встановивши, що предметом позовних вимог є по суті оскарження процесуальних дій судді, пов'язаних з розглядом справи, суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі за позовом до Господарського суду Львівської області.
Не спростовує зазначеного і доводи апеляційної скарги про те, що позов пред'явлений до Господарського суду Львівської області, як до органу державної влади, який заподіяв шкоди позивачу виконуючи свої функції, і за такими вимогами повинна відповідати держава, оскільки відповідачем позивач визначив саме конкретний суд.
Що стосується того, що ЦПК України допускає, що суд чи суддя суду може бути стороною у справі, колегія суддів звертає увагу на те, що у ч. 1 ст. 26 ЦПК України законодавець дійсно передбачив порядок визначення підсудність відповідної категорії справ, при цьому справи де стороною є суддя конкретного суду чи суд, йде мова про вимоги до держави Україна, а не конкретної фізичної особи чи особи, яка здійснює правосуддя чи державного органу, однак як зазначалося вище, державу позивач відповідачем не визначав.
При цьому, постановлення оскаржуваної ухвали після залишення позову без руху не може безумовно свідчити необхідність скасування такої чи неправильність висновків суду.
Більше того, залишення позову без руху надало позивачу можливість усунути відповідні недоліки, однак останній такою не скористався.
Що стосується висновків суду та доводів апеляційної скарги щодо передачі справи у частині відповідних позовних вимог за підсудністю, колегія суддів враховує таке.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України).
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Згідно вимог ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З врахуванням висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Господарського суду Львівської області, та встановлення місцязнаходження інших відповідачів, суд першої інстанції обґрунтовано та за встановлених правових підстав передав справу за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких справах з метою зробити судовий захист їх суб'єктивних прав більш зручним.
Поряд з цим, ні категорія справи (пред'явлені вимоги), ні суб'єктний склад такої, не свідчить про наявність підстав для застосування у такій та врахування судом правил підсудності за вибором позивача.
Таким чином, оскаржувана ухвала прийнята з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, у частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови, в іншій частині оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 12 липня 2023 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк