Дата документу 28.06.2023 Справа № 337/2051/22
Єдиний унікальний № 337/2051/22 Головуючий у 1-й інстанції: Кулик В.Б.
Провадження № 22-ц/807/1399/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
28 червня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зубенка Олександра Анатолійовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено, в обґрунтування якого зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При житті ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , шлюб було укладено 24.11.2007 року, розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.08.2021 року. Від шлюбу народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фактично після народження дитини ОСОБА_2 її вихованням не займалася, а через рік після народження взагалі залишила дитину на чоловіка, та поїхала за кордон. Вихованням дитини займалися позивач та її син - батько дівчинки. За весь час життя онуки ОСОБА_4 відповідач не цікавилася питаннями де та як навчається її донька, жодного разу її мати не була в школі. Рішенням суду з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання та виховання ОСОБА_4 , але аліменти не виплачуються, згідно з розрахунком заборгованості по аліментам станом на 01.06.2022 року борг становить 58 170,61 грн.
Онука позивача - ОСОБА_4 , з самого народження проживає в її квартирі, виховувати дівчинку допомагали сестра зі своєю донькою, яка є фахівцем - педагогом по математиці та знає багато іноземних мов.
В останній рік інколи ОСОБА_4 по телефону спілкувалась зі своєю старшою сестрою ОСОБА_8 , яка проживає в Києві. На цей час ОСОБА_8 стала частіше телефонувати ОСОБА_4 та вести з нею розмову, щоб вона поїхала до матері в Ізраїль. ОСОБА_4 не бажає на цю тему вести розмову, вона вже доросла і не вважає що відповідач для неї мати.
ОСОБА_1 потрібно зібрати необхідні документи та оформити опіку, тому вона зверталася до відповідача і просила вирішити це питання мирним шляхом, але ОСОБА_2 цього не бажає.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Зубенко О.А. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушені норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права, тому просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховані надані аудіозаписи розмов між матір'ю та дитиною, у рішенні неналежно викладені розмови, хоча неприйняття судом до уваги доказу має бути детально та обґрунтовано вмотивовано з зазначенням конкретних доводів, без посилання на загальні фрази неналежності доказу. Досліджуючи даний доказ можливо дійти висновку, що мати дитини під час спілкування допускала маніпулювання думкою дитини, фактично обіцяючи їй певні подарунки, обіцяла забрати до себе в Ізраїль та купувати брендові речі, підкуповуючи дитину та не виконуючи жодну зі своїх обіцянок. За час спільних розмов мати не мала на меті відновлення відносин з дитиною, а намагалась її фактично залякати переданням дитини до інтернату. Такі дії відповідача свідчать про її стійке негативне ставлення до своїх батьківських обов'язків, що шкодить інтересам дитини. Переривання родинних зв'язків надасть можливість дитини планувати своє життя та розвиток без врахування надій щодо допомоги матері, яка за весь час проживання дитини з батьком та бабусею жодного піклування не здійснила, окрім навмисних маніпулювань. В свою чергу, при позбавленні батьківських прав відповідача у неї зберігається право на поновлення батьківських прав відносно дитини. Вважає, що такий захід більшою мірою буде відповідати інтересам дитини та спонукати матір на належне виконання свої батьківських обов'язків, ніж попередження судом першої інстанції відповідачки про обов'язок змінити ставлення до виховання дитини.
Також посилається на те, що судом не прийнято до уваги свідчення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на підтвердження навмисного невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків.
Вважає, що не є достатньо обґрунтованим судом неприйняття як доказу висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, судом допущено формальне визначення норм закону щодо можливості відступлення від висновку органу опіки та піклування без належного мотивування такого рішення.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи, крім особистих письмових та усних пояснень представника відповідача, не надано жодних належних доказів щодо виконання своїх батьківських обов'язків, щодо оформлення відповідних документів на отримання громадянства Ізраїлю, пересилання коштів дитині, надання дарунків за визначеним переліком. Це свідчить про ухвалення рішення судом в односторонньому порядку, про прийняття сторони відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Зубенко О.А., представника органу опіки та піклування Карлової М.М.,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд виходив із того, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Позивач посилається на те, що відповідачка протягом тривалого часу не виконує своїх батьківських обов'язків стосовного своєї доньки, а саме, не піклується про її фізичний і духовний розвиток та не спілкується з нею. Водночас позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для матері (батька), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Основні доводи позивача ґрунтуються на невиконанні відповідачем материнських обов'язків. Доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, позивач не надав. Суд, встановивши, що відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки, бажає спілкуватися та бачитися з дитиною, не втратила інтересу до участі у вихованні доньки та має намір на відновлення відносин з нею, дійшов висновку, що така поведінка відповідача дає підстави вважати, що остання не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з донькою, а позбавлення її батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечує належного виховання дитини. При цьому, суд попередив ОСОБА_2 про обов'язок змінити ставлення до виховання дитини та роз'яснив, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері щодо доньки протягом розумного строку після ухвалення судового рішення, орган опіки та піклування може ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.11.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про народження від 30.10.2008 року її батьком є ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_2 .
20.08.2021 року заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2021 року з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частики з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 29.01.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відділом державної виконавчої служби Комунарського РВ ДВС ГТУЮ у м. Запоріжжя було відкрито виконавче провадження, станом на 31.05.2022 року сума боргу складає 58 170,61 грн.
Батько неповнолітньої дитини ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 07.06.2022 року неповнолітня ОСОБА_4 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі створено нормальні умови для проживання, наявна побутова техніка, зроблено косметичний ремонт, працюють усі комунікації, про що свідчить акт обстеження умов проживання від 07.06.2022 року. За даною адресою дитина мешкає без реєстрації.
16.06.2022 року Запорізьким міським центром соціальних служб складено висновок оцінки потреб сім'ї, зазначено, що на даний час дитина залишилась без законних представників, мешкає з бабусею, батько помер, мати проживає за межами країни.
Відповідно до інформації № 01-32/3177 від 07.06.2022 року, наданої директором Запорізької спеціалізованої школи № 40 з поглибленим вивченням англійської мови, протягом навчання ОСОБА_4 у школі (з 01.09.2015 року по 25.08.2020 року) мати ОСОБА_2 не цікавилася навчанням доньки, батьківські збори не відвідувала, не спілкувалась з класним керівником. У навчальному житті доньки ОСОБА_2 участі не брала.
Згідно з характеристикою № 01-35/44 від 30.05.2022 року, виданою директором Запорізької ЗОШ № 51, ОСОБА_4 навчається з 2020 року, має досягнення низького рівня, на уроках не зажди уважна і активна, відсутня мотивація до навчання, не завжди виконує домашні завдання, не брала участі у дистанційному навчанні, потребує постійного контролю з боку дорослих. Батько дитини епізодично цікавився її шкільним життям, спілкування відбувалось лише через мобільний зв'язок, батьківські збори не відвідував, мати дитини батьківських обов'язків взагалі не виконувала. ОСОБА_1 йде на контакт, виявляє інтерес до життя та навчання дитини.
На час розгляду справи судом ОСОБА_4 утримує бабуся ОСОБА_1 . Дитина разом з бабусею проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач не відвідує доньку, не приїжджає провідати, проте підтримує зв'язок через соціальні мережі, надсилає кошти, але не періодично, має намір забрати доньку в Ізраїль, на даний час оформлює громадянство. ОСОБА_14 не заперечує проти тимчасового проживання доньки ОСОБА_4 з бабусею. При цьому, відповідач після початку повномасштабного вторгнення неодноразово запрошувала доньку разом із бабусею в Ізраїль.
23.01.2023 року на підставі ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя складено висновок районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради № 21.01/03-23/56 від 23.01.2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_4 . Відповідно до інформації Запорізької загальноосвітньої школи № 51, яка надійшла до відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради 15.12.2022 року, ОСОБА_4 навчається в ній з шостого класу, матір дитини в школі жодного разу не бачили, спілкування адміністрації та класного керівника з нею не відбувалося. Зі слів дівчини, вона втратила контакт з нею змалечку, не бачилася з нею.
Відповідно до інформації Запорізького міського центру соціальних служб від 19.12.2022 року під час спілкування фахівця Центру з ОСОБА_4 було з'ясовано, що дитина навчається в 8 класі, у вільний час захоплюється малюванням та волейболом. Дівчина повідомила, що її вихованням завжди займалися баба та тато, який вже помер. Мати вона жодного разу не бачила, спілкуватися з нею почала нещодавно через соціальні мережі, але на даний час вони не спілкуються. Під час бесіди було помічено, що усі питання, які стосуються матері, дуже засмучували дитину. Зі слів ОСОБА_4 , мати для неї чужа людина.
07.12.2022 року спеціалістом відділу по Хортицькому району (управління) у справах дітей Запорізької міської ради здійснено вихід за адресою проживання дитини: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту обстеження умови для проживання, розвитку, виховання ОСОБА_4 створені в повній мірі. В квартирі зроблено сучасний ремонт, є необхідні меблі, побутова техніка, для дитини відведена окрема кімната. ОСОБА_4 забезпечена усім необхідним для життя та навчання.
На засіданнях комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, які відбулися 22.12.2022 року і 12.01.2023 року, було розглянуто питання про доцільність/недоцільність, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На засіданні комісії, яке відбулося 22.12.2022 року, була присутня баба дитини, яка пояснила, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов'язки по відношенню до доньки, з 2010 року участі в житті ОСОБА_4 не бере, не цікавиться здоров'ям, розвитком, фінансово не допомагає, жодного разу не телефонувала. На засіданні комісії, яке відбулося 12.01.2023 року, була присутня неповнолітні дитина, яка пояснила, що свою маму не пам'ятає, в 2020 році знайшла її соціальних мережах та перша написала їй. На повідомлення ОСОБА_4 мати відповіла, запитувала як справи, як навчання в школі та запрошувала в гості, але подальше спілкування було недовготривалим. Зі слів ОСОБА_4 вона хоче надалі проживати з бабою, з якою у неї добрі відносини.
Враховуючи усю надану відділу інформацію, пояснення ОСОБА_1 , неповнолітньої ОСОБА_4 , 2008 року народження, членами комісії було прийняті рішення щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .?
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Установивши, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею, суд дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач він, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
В апеляційній скарзі заявник просить суд апеляційної інстанції прийняти до уваги під час перегляду справи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19. Так, у вказаній справі суди врахували, що відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда. Врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дітей, а також те, що відповідач фактично не виконував свої батьківські обов'язки з моменту народження дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав. Верховний Суд касаційну скаргу представника відповідача залишив без задоволення. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишив без змін.
Колегія суддів зазначає, що оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, які перелічені у рішенні суду першої інстанції та враховані ним відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Що стосується висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, то вони зроблені за дещо інших обставин, встановлених у зазначеній справі, та наявних у ній доказів.
У справі, що переглядається, суд установив, що неможливість активної участі матері в житті дитини спричинена об'єктивними причинами, зокрема вона проживає в іншій країні, на даний час оформлює громадянство. Відповідач після початку повномасштабного вторгнення неодноразово запрошувала доньку разом із позивачем в Ізраїль, а отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду, що неврахування судом думки неповнолітньої ОСОБА_4 щодо позбавлення її матері батьківських прав є виправданим з огляду на її вік.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня
2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив суд, у справі не встановлено.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне неприйняття судом як доказу висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача спростовані під час апеляційного розгляду справи.
Так, відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як підставно зазначив суд у мотивувальній частині судового рішення, висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав.
За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зубенка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 10 липня 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко