Справа № 686/7524/22
Провадження № 2/686/116/23
30 березня 2023 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
в складі : головуючого судді - Заворотної О.Л.,
секретаря судового засідання - Сікори Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький в порядку ст. 247 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькенергозбут» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,
встановив:
В квітні 2022 року АТ «Хмельницькенергозбут» звернулось до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, в обґрунтування якого вказало, що відповідачі є споживачами електричної енергії на підставі договору про користування електричною енергією, однак в порушення умов договору відповідачі розрахунки за спожиту електроенергію не проводять, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 12468,87 грн.,яку просить стягнути, а також понесені судові витрати в сумі 2481грн.
27.09.2022 представник відповідача подала письмові пояснення по справі, де зазначила, що у ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Враховуючи, що відповідно до ст. 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16. Слід враховувати, що судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18. Таким чином, з аналізу вказаного вище законодавства та судової практики вбачається те, що судове рішення підтверджує наявне право власності набуте раніше на законних підставах. 28 липня 2022 року постановою Хмельницького апеляційного суду у справі № 686/9366/20 підтверджено наявне у ОСОБА_2 (колишнього чоловіка ОСОБА_1 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 є власником 1/2 частини вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, Верховний Суд за змістом постанови від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц зазначив про те, що, з урахуванням положень статті 319 ЦК України та в силу належності об'єкта нерухомого майна на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано.Таким чином, у разі наявності заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг обов'язок щодо сплати відповідних коштів визначається пропорційно до розміру частки відповідного власника у спільному майні. Окрім того, відповідно до ч. З ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, позивачем за змістом позовної заяви жодним чином не доведено обсягу спожитої електроенергії, розрахунку спожитої електроенергії за кожен місяць. Тому, сформований позивачем у вигляді таблиці розрахунок не є належним доказом обсягу спожитої електроенергії, оскільки позивачем не надано витягу з особистого кабінету відповідача ТОВ «Хмельницькенергозбут», який би підтверджував детального розрахунку обсягу спожитої електроенергії за відповідною адресою. Крім цього представник відповідача подала заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Ухвалою суду від 03.11.2022 за клопотанням представника позивача до участі у справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 .
Представник відповідача ОСОБА_3 діючи в інтересах ОСОБА_4 подала пояснення по справі, де зазначила, що позивач не надав належні докази існування саме такого боргу, оскільки документи, які б підтверджували розрахунок боргу відсутні, подала заяву про застосування строку позовної давності.
Представник позивача подала заяву про слухання справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задоволити позов в повному обсязі, у випадку неявки відповідачів, провести заочний розгляд справи, також подала заяву про поновлення пропущеного з поважних причин строку, де зазначила, що термін оплати спожитої за січень 2019 року електричної енергії був до 20.02.2019. 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 було введено воєнний стан. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» який набрав чинності 17.03.2022 а саме р.ІІ п. 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії», у зв'язку з чим просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк.
Представник відповідача Савченко О.В. діючи в інтересах відповідача ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, подала заяву про слухання справи без її участі, в задоволенні позову просить відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3 діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, подала заяву про слухання справи без її участі, в задоволенні позову просить відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з частинами першою, другої ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (частина третя ст.714 ЦК України).
Частиною другою ст.49 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.
За змістом частини першої ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Підпунктами 1, 2, 3 пункту 5.5.5 «Правил роздрібного ринку електричної енергії» затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року, визначено, що споживач електричної енергії зобов'язаний: користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.
Відповідно до частини третьої ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; надавати постачальникам послуг комерційного обліку, з якими він уклав договір, доступ до своїх електроустановок для здійснення монтажу, технічного обслуговування та зняття показників з приладів обліку споживання електричної енергії; дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів; врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», постачальник універсальних послуг, яким є ТОВ «Хмельницькенергозбут», згідно з Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих непобутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території» № 429 від 14.06. 2018 року, здійснює постачання електричної енергії з 01 січня 2019 року у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг.
Відповідно до пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» у разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків, зокрема, пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та із провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
Зазначеним пунктом також передбачено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Порядок розрахунків за договором про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг визначаються відповідно до комерційної пропозиції, яка є невід'ємним додатком № 3 до договору. Останнім встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата електричної енергії, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється споживачем один раз за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу постачальником, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії.
Згідно з пунктом 4.13 «Правил роздрібного ринку електричної енергії» затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа).
08.12.2017 ОСОБА_1 та ПАТ «Хмельницьобленерго» в особі директора ХМРЕМ Олійника С.В. уклали договір № 12100005033663 про постачання електричної енергії на об'єкт споживача, який розташований по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 після 01 січня 2019 року продовжила користуватися (споживати) електричною енергією, отже приєдналася як споживач до умов договору про постачання універсальних послуг.
Як убачається із довідки-розрахунку заборгованість за спожиту електроенергію розрахована за період з 01.01.2019 року по 01.04.2022 року у сумі 12 468 грн. 87 коп. У довідці-розрахунку наведені показники лічильника і тарифи, за якими обрахована вартість спожитої електроенергії.
Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що сформовані платіжні документи за вказаний період не відповідають нормам закону, яким врегульований порядок нарахування плати за спожиту електроенергію.
згідно з п. 8.6.2. Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП 14.03.2018 № 311, індивідуальні побутові споживачі зобов'язані щомісяця зчитувати фактичні покази зі всіх лічильників, встановлених на об'єкті споживача, для яких відсутня можливість дистанційного зчитування даних, та надавати їх до кінця третього календарного дня місяця, що настає за розрахунковим, відповідному оператору системи розподілу або ППКО (у ролі ОЗД) в один із таких способів:
1) через особистий кабінет на сайті оператора системи розподілу або ППКО (у ролі ОЗД);
2) за телефоном чи іншими електронними засобами;
3) шляхом зазначення цих показів у сплаченому рахунку;
4) через особисте звернення або іншим зручним та прийнятним для сторін способом згідно з укладеним договором.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості щодо своєчасного та систематичного, у відповідності до вказаних вище норм Закону, подання відповідачами показників використаної електроенергії.
Згідно ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.ст. 319, 322, 509, 526, 610, 611 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13, 1 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Пунктом 5 частини третьої ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28.07.2022 справа № 686/9366/20 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 6810100000:27:002:0123, розташованої по АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, за кожним.
В силу належності житлового будинку на праві спільної часткової власності кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, що відповідає положенням статті 319 ЦК України.
Іншої домовленості між співвласниками щодо споживання наданих позивачем послуг не встановлено, договір про надання житлово-комунальних послуг її не містить, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано.
Тому до стягнення з відповідачів підлягає заборгованість, яка відповідає частці кожного у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що складає по 6 234 грн. 44 коп. з кожного (12 468,87:2).
Крім того, з постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) вбачається, що згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Щодо строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що позивач просить стягнути заборгованість за спожиту електричну енергію за період з01.01.2019 по 01.04.2022.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМ України відвід 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
15.04.2022 ТОВ «Хмельницькенергозбут» звернулося до суду і позовними вимогами про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01.01.2019 по 01.04.2022, тобто в межах строку позовної давності.
Отже, відповідачі користуються послугами позивача, разом з тим розрахунки з оплати спожитої електроенергії не проводять, внаслідок чого за період з 01.01.2019 по 01.04.2022 утворилась заборгованість в сумі 12 468,87 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Хмельницькенергозбут», по 6 234 грн. 44 коп. з кожного.
Судові витрати по справі складають 2481 грн., які підлягають до стягнення з відповідачів по 1240,50грн. з кожного на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 714 ЦК України, Про ринок електричної енергії» № 2019-VIII від 13.04.2017 року, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 12 468 грн. 87 коп., по 6 234 грн. 44 коп. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькенергозбут» судовий збір у розмірі 2481 грн., по 1240,50грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькенергозбут», 29009, м. Хмельницький, вул. Соборна, 57/2, код ЄДРПОУ 42035266.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Дата складання повного тексту судового рішення: 04.04.2023.
Суддя: