Справа №: 343/1004/23
Провадження №: 2-а/0343/41/23
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 липня 2023 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого суддi - Керніцького І. І.,
секретаря - Оленяк С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області адміністративну справу № 343/1004/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, ІСРПП віділення поліції №1 (м.Долина) старшого лейтенанта поліції Тодось Юрія Васильовича, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Стислий виклад позицій сторін:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД № 227997 від 18.04.2023, винесену ІСРПП, ВП № 1 (м.Долина) старшим лейтенантом поліції Тодось Ю.В. про накладення на нього штрафу у розмірі 3400 гривень.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18 квітня 2023 року на нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД № 227997 від 18.04.2023, складену ІСРПП, ВП № 1 (м.Долина) старшим лейтенантом поліції Тодось Ю.В.
Дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, так як не відображає дійсних обставин справи та винесена з порушенням вимог чинного законодавства.
У вказаній постанові зазначено, що він, керуючи транспортним засобом VIPER V150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , 18.04.2023 о 20.33 год в с.Гериня на вул.Гагаріна, керував ТЗ без вдягненого шолому, а також не мав відповідної категорії на керування таким ТЗ, чим порушив п. 2.1а ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2.ст.126 КУпАП, та на нього накладений штраф у розмірі 3400 гривень. Однак, адміністративна відповідальність за вказаною нормою настає лише за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або за передачу керування транспортним засобом особі, яка не мала права керування таким транспортним засобом. Натомість норма не передбачає адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, перелік яких міститься у постанові, зокрема за керування транспортним засобом без мотошолома.
Окрім того, в оскаржуваній постанові зазначено, що він керував транспортним засобом VIPER НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 . Вказане не відповідає дійсності, оскільки в його користуванні є транспортний засіб - мопед, марки SABUR SB 50 Q, об'єм двигуна 50 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить
ОСОБА_3 .
Щодо транспортного засобу VIPER НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який вказаний у постанові, він ніколи не мав в користуванні такого транспорту, і відповідно ніколи, зокрема 18.04.2023, таким не керував.
Отже, відповідачем незаконно притягнуто його до адмінвідповідальності за керування транспортним засобом VIPER НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки таким транспортом він не керував та ніколи не мав у володінні чи розпорядженні.
Окрім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови (суті адміністративного правопорушення), йому, як водієві транспортного засобу, поставлено у провину порушення декількох вимог ПДР, хоча не зазначено які саме пункти цих Правил він порушив, як і не кваліфіковано його дії за іншими статтями КУпАП, які передбачають відповідальність за перелічені в постанові правопорушення, а притягнуто його до адміністративної відповідальності тільки за ч. 2 ст. 126 КУпАП, яка передбачає керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, хоча такою не охоплюється відповідальність за керування транспортним засобом без мотошолома.
Враховуючи викладене, вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, тому її слід визнати протиправною та скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
У судове засіданні позивач та представник позивача - адвокат Шиян Л.І. не прибули.
Представник позивача - адвокат Шиян Л.І. скерувала на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника. В заяві зазначила, що позовні вимоги підтимують, просять задоволити позов.
Представник відповідача та відповідач у судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомили, будь-яких заяв та клопотань до суду не подавали.
Спір між сторонами не вирішений.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
10 травня 2023 року відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
17 травня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
відповідно до постанови серії БАД № 227997 від 18.04.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, 18.04.2023 о 20.33 год в с.Гериня на вул.Гагаріна, ОСОБА_1 керував ТЗ без вдягненого шолому, а також не мав відповідної категорії на керування таким ТЗ, чим порушив п.2.1а ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2.ст.126 КУпАП, за що на нього накладено штраф у розмірі 3400 гривень (а.с.5).
Таким чином між сторонами виник спір відносно правомірності винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, підстав для її скасування.
Оцінка суду:
вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і
законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України).
Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За змістом пункту 1.10. ПДР України, учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.
Водночас, водієм у розумінні ПДР України є особа, яка саме керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Разом з тим, пішохід, відповідно до ПДР, це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне.
Розділом 2 ПДР України встановлено права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Так, підпунктами а, б та ґ пункту 2.1 ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Під час руху на мотоциклі і мопеді водій зобов'язаний бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів (пп. г п. 2.3 ПДР).
Згідно з п. 2.4 а ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП визначено, що адміністративна відповідальність настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає
можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі)
обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Частиною 2 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Із системного аналізу положень диспозицій частин 1 та 2 статті 126 КУпАП слідує висновок, що об'єктивна сторона правопорушень виражається у такій формі: 1) керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс (договор) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; 2) керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Отже, адміністративна відповідальність за порушення положень статті 126 КУпАП може бути застосована саме до водія транспортного засобу, тобто до особи, яка здійснює керування ним.
Таким чином, основною ознакою, за якою визначається об'єктивна сторона даного правопорушення та за якою особу можна притягнути до адміністративної відповідальності є саме керування такою особою транспортним засобом.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови (суті адміністративного правопорушення), ОСОБА_1 , як водієві транспортного засобу, поставлено у провину порушення декількох вимог ПДР, хоча не зазначено які саме пункти цих Правил він порушив, як і не кваліфіковано його дії за іншими статтями КУпАП, які передбачають відповідальність за перелічені в постанові порушення, а притягнуто його до адміністративної відповідальності тільки за ч. 2 ст. 126 КУпАП, яка передбачає керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, хоча такою не охоплюється відповідальність за керувавння транспортним засобом без мотошолома.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або
врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 293 КУпАП та враховуючи роз'яснення, викладені в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Статтею 251 КУпАП відзначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, суд враховує приписи ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», якими встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Будь-які докази, що підтверджують керування вищевказаним транспортним засобом позивачем чи перебування його у статусі водія, який керує транспортним засобом, відповідачем не надані, хоча для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП поліцейський має зафіксувати саме факт керування особою відповідним транспортним засобом.
Більше того, у постанові не зазначено, що до неї додається відеозапис, як і не зазначається на який технічний прилад такий було здійснено.
Водночас, суд зауважує, що, відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити, зокрема, відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності
відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Суд встановив, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної
відповідальності не відповідає вимогам частини 3 статті 283 КУпАП, адже не містить інформації про фіксацію правопорушення технічними засобами.
Відповідач на обгрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надав жодних доказів наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
При цьому суд зазначає, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі N 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Отже, на переконання суду, інспектор поліції, як посадова особа суб'єкта владних повноважень, при винесенні рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП діяв поза межами вимог чинного законодавства, оскільки відсутні докази, які б доводили факт порушення водієм Правил дорожнього руху, як і розгляд справи про адміністративне правопорушення проводився з суттєвими процесуальними порушеннями, що зазначені вище.
Враховуючи викладене, є всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, тому її слід визнати протиправною та скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8 Загальної декларації прав людини, ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 9, 20, 72, 73-77, 90 КАС України, ст.7, 9-11, 33, 126, 222, 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, керуючись ст.293 КУпАП, ст. 241, 246, 250-251, 255, 286 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, ІСРПП віділення поліції №1 (м.Долина) старшого лейтенанта поліції Тодось Юрія Васильовича, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адімінстративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 227997 від 18.04.2023, винесену ІСРПП віділення поліції №1 (м.Долина) старшим лейтенантом поліції Тодось Юрієм Васильовичем, про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідачі:
Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, адреса: м.Івано-Франківськ, вул.Юності, 23;
ІСРПП віділення поліції №1 (м.Долина) старший лейтенант поліції Тодось Юрій Васильович, адреса: м.Долина вул.Яворницького,8 Калуського району Івано-Франківської області.
Суддя