Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
місто Київ
справа № 947/6388/21
провадження № 61-1439св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», Державна служба морського та річкового транспорту України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Ярослав Ігорович, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «Морська пошуково-рятувальна служба», підприємство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), Державна служба морського та річкового транспорту України,про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилався на таке.
Із 13 лютого 2017 року він працював на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства в КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Наказом від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення» його звільнено із займаної посади відповідно пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), підставою звільнення зазначено наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба».
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба»» відповідач затвердив нову організаційну структуру та штатний розпис.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення» визнано незаконним та поновлено його на роботі.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 708-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » його поновлено на роботі.
Одночасно із ознайомленням з наказом про поновлення на роботі йому вручено попередження про наступне звільнення через два місяці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Того ж дня його ознайомлено із наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 788-н «Про простій», згідно з яким у відповідача відсутні організаційні та технічні умови, необхідні для виконання роботи, оскільки відповідно до наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» зі штату підприємства виведено загалом 37 штатних одиниць та доручено начальнику відділу управління персоналом провести переміщення або вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню згідно з чинним законодавством.
Із наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», згідно з яким з 01 травня 2020 року введено новий штатний розпис, його ознайомлено не було.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 25 січня 2021 року № 21-к «Про звільнення» позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, підставою звільнення зазначено наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба».
Відповідач фактично не поновив його на роботі, оскільки не ввів скорочену посаду до штатного розпису підприємства, що надалі призвело до його незаконного звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Тобто відповідач вдруге звільнив його з тих самих підстав, допустивши порушення процедури звільнення, за відсутності реального скорочення чисельності працівників, не запропонував йому всіх вакантних посад, не розглянув питання про можливість забезпечення за рахунок підприємства професійної підготовки та перепідготовки з метою заняття запропонованих посад, не врахував переважного права позивача на залишення на роботі.
Підприємство порушило вимоги Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 252 КЗпП України щодо заборони звільнення працівників, які обирались до складу професійних органів протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад, та загальні вимоги звільнення члена виборного органу професійної спілки лише за попередньою згодою такого виборного органу.
Відповідач вдруге незаконно звільнив його у період пандемії коронавірусу, що вказує на навмисне створення негативних наслідків для життєдіяльності позивача та реалізації права на працю. Внаслідок значних хвилювань та душевних страждань, психологічного та морального тиску йому (позивачу) завдано моральної шкоди.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 25 січня 2021 року
№ 21-к «Про звільнення»; поновити його на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати ухвалення рішення у справі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць вимушеного прогулу (з 26 січня 2021 року до 26 лютого 2021 року); стягнути з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 25 січня 2021 року № 21-к про звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства у КП «Морська пошуково-рятувальна служба.
Стягнено з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 130 505,55 грн, з якого підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Стягнено з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь держави судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 20 859,50 грн.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що його не поновлено належним чином на роботі.
У наказі від 06 листопада 2020 року № 708-к зазначено лише про скасування наказу про звільнення та про поновлення на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства, водночас зміни до штатного розпису стосовно введення до штату скороченої посади не містить, що вказує на порушення відповідачем процедури поновлення на роботі працівника, звільнення якого визнано судом незаконним.
Запроваджений роботодавцем простій стосувався виключно позивача та лише для недопущення поновленого працівника до виконання його робочих обов'язків.
Повідомлення про наявність вакантних посад не містять посилання на те, що такі посади не відповідають спеціалізації позивача, у зв'язку із чим йому необхідно надати документи на підтвердження відповідної спеціалізації або необхідність проходження додаткового навчання за власний рахунок.
Відповідач не надав доказів на підтвердження проведення конкурсу на зайняття вакантних посад. Отримавши згоду позивача на переведення на запропоновану йому посаду, відповідач фактично відмовив у прийнятті цієї заяви, зазначивши про відсутність у ОСОБА_1 необхідної спеціалізації.
Таким чином, роботодавець не здійснив усіх можливих дій щодо запобігання настання несприятливих наслідків скорочення штатів, навмисно ввів в оману працівника щодо можливості його переведення на запропоновані вакантні посади, без роз'яснення можливих наслідків погодження із такими пропозиціями.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» видало наказ від 06 листопада 2020 року № 708-к, яким скасовано наказ від 21 квітня 2020 року№ 233-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що видавши наказ про поновлення працівника на роботі і оголошення простою не з вини працівника із збереженням йому середнього заробітку на час простою, підприємство продовжило виконання наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Суд першої інстанції не врахував, що законність наказу про простій не була предметом позовних вимог, а тому суд не мав підстав для оцінки законності зазначеного наказу в контексті протиправного фактичного недопуску ОСОБА_1 до роботи.
Після поновлення працівника на роботі і оголошення простою зі збереженням на час простою середнього заробітку, підприємство провело нову процедуру вивільнення працівника. Позивачу вручено попередження про скорочення штату та про наступне звільнення з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно ОСОБА_1 запропонували переведення на будь-яку з вакантних посад, перелік яких йому надавали: 06 листопада 2020 року, 24 листопада 2020 року та 31 грудня 2020 року з попередженням про необхідність письмового повідомлення роботодавця про прийняте ним рішення.
Отримавши 05 січня 2021 року від професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» повідомлення про необхідність продовження терміну попередження про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із недодержанням строків, встановлених статтею 43 КЗпП України, відповідач ознайомив ОСОБА_1 з відповідним наказом про перенесення дати запланованого звільнення з 06 січня 2021 року на 25 січня 2021 року.
Отримавши 20 січня 2021 року згоду позивача на переведення на одну із запропонованих посад - капітана пошуково-рятувального катера ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір» на постійній основі, а також забезпечення за рахунок підприємства професійної підготовки та перепідготовки з метою зайняття зазначених посад, відповідач повідомив його про відсутність у нього обов'язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час процедури вивільнення працівників.
Таким чином, за відсутності згоди на зайняття будь-якої іншої вакантної посади відповідно до кваліфікації позивача, 25 січня 2021 року його звільнено у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1частини першої статті 40 КЗпП України.
Отже, встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, йому були запропоновані усі вакантні посади, що були на підприємстві і відповідали його кваліфікації, від яких позивач відмовився, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем процедури поновлення позивача на роботі та процедури вивільнення працівника у зв'язку з продовженням виконання підприємством наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яким з 17 квітня 2020 року посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку займав позивач, виведено зі штатного розпису.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Я. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасувати, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2021 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видача роботодавцем відповідного наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків, тобто повернення незаконно звільненого працівника до попереднього становища.
У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство (установа) реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач не вніс зміни до штатного розпису, фактично до виконання трудових обов'язків позивача не допустив, оголосивши простій не з вини працівника. Надалі відсутність у штатному розписі посади, яку обіймав ОСОБА_1 , стала підставою для його повторного незаконного звільнення.
Суд апеляційної інстанції порушив принцип юридичної визначеності, не врахував преюдиційні обставини, встановлені у справі № 947/12900/20 про те, що у період з 18 лютого 2020 року до 21 квітня 2020 року у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» було відсутнім фактичне скорочення штату.
Крім того, апеляційний суд не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що його звільнення відбулося без попередньої згоди профспілки та дотримання річного строку залишення на роботі впродовж року після обрання до профспілкового комітету.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18, від 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17, від 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 174/557/16-ц, Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КП «Морська пошуково-рятувальна служба», у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволенні, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Посилається на те, що копію ухвали Верховного Суду від 14 лютого 2021 року про відкриття касаційного провадження він отримав несвоєчасно, а також те, що указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан, який триває до цього часу, просить поновити строк для подання відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання КП «Морська пошуково-рятувальна служба» продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до його незгоди із обставинами його поновлення на роботі, проте наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 708-к, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі не є предметом судового спору.
Стаття 240-1 КЗпП України не містить вимог щодо зобов'язання роботодавця вносити зміни до штатного розпису підприємства, шляхом введення посади працівника, якого було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а потім поновлено на підставі рішення суду.
Прийняття рішення про внесення змін до штатного розпису є виключною компетенцією відповідача та складовою права на управління діяльністю підприємства.
Підприємство виконало рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у справі № 947/12900/20 та поновило ОСОБА_1 на роботі на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку він займав до звільнення, видавши відповідний наказ, з яким він ознайомився без будь-яких зауважень.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що законність видання наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 788-н «Про простій» не є предметом позовних вимог, а тому суд першої інстанції не мав підстав для оцінки законності цього наказу у контексті протиправного фактичного недопуску ОСОБА_1 до роботи.
Суд апеляційної інстанції урахував, що згаданим наказом від 06 листопада 2020 року № 788-н «Про простій» зобов'язано ОСОБА_1 у робочі дні перебувати вдома та бути постійно на телефонному зв'язку.
На час простою йому виплачувалася заробітна плата у розмірі середнього заробітку. Того ж дня він ознайомився з цим наказом, будь-яких зауважень не висловлював, у судовому порядку наказ не оскаржував.
Також безпідставними є доводи ОСОБА_1 про наявність у нього гарантій щодо звільнення за ініціативою роботодавця, як члена профспілкового комітету, передбачених частиною четвертою статті 252 КЗпП України, оскільки згідно із зазначеною нормою закону звільнення працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад. Водночас строк, на який обрано склад профкому профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», членом якого є позивач, не закінчився, а тому гарантії, передбачені статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статтею 252 КЗпП України на нього не поширюються.
Лист профспілки від 19 січня 2021 року № 50, членом якої є ОСОБА_1 , про відмову у наданні дозволу на його звільнення, є необґрунтованим та не містить посилання на порушенням підприємством норм КЗпП України щодо звільнення позивача.
Власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Я. І., на підставі пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що з 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 23 березня 2018 року № 196-к його переведено на посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 17 квітня 2020 року виведено зі штатного розпису підприємства, зокрема посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
18 лютого 2020 року позивачу вручено попередження про те, що відповідно до наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н посада капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку він займає, виводиться зі штатного розпису, і тому він підлягає вивільненню відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» затверджено та введено в дію з 01 травня 2020 року нову організаційну структуру та штатний розпис підприємства.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у справі № 947/12900/20 скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення», визнано незаконним та поновлено ОСОБА_1 на роботі.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущеного до негайного виконання.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 708-к скасовано наказ від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
Згідно з наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 788-н «Про простій» у зв'язку із відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботиоголошено простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу щодо припинення простою ОСОБА_1 , капітану-наставнику служби безпеки мореплавства, під час якого працівник має перебувати вдома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв'язку із оплатою простою у розмірі середнього заробітку.
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження, про те, що у зв'язку із проведеним скороченням штату працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та введенням нового штатного розпису на підприємстві з 01 травня 2020 року, посада, яку він обіймає, у чинному штатному розписі відсутня. Його попереджено про наступне звільнення з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яка відбудеться 06 січня 2021 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.
Одночасно із попередженням про звільнення ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: 1) моториста 1 класу р/с «Сапфір»; 2) матроса 1 класу р/с «Сапфір»; 3) бухгалтера бухгалтерії на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника; 4) начальника плавмайстерні ПБРК-02; 5) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-05; 6) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-03; 7) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катеру ПРК-03; 8) 2 помічника капітана р/с «Сапфір»; 9) економіста відділу економічного планування та інженера 1 категорії відділу ГМЗЛБ, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника; 12) юрисконсульта відділу управління персоналом; 13) програміста системного відділу інформаційних технологій; 14) старшого капітана-координатора Морського рятувального під-центру м. Бердянськ; 15) капітана пошуково-рятувального катера ПРК-06; 16) капітана пошуково-рятувального катера ПРК-02. Роз'яснено йому про необхідність письмово повідомити підприємство про прийняте рішення протягом трьох робочих днів з дня вручення пропозиції та подати заяву до відділу управління персоналом, а у разі відмови - в той самий термін письмово повідомити про прийняте рішення працівників відділу управління персоналом і зробити відповідну відмітку на другому примірнику повідомлення.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2020 року у справі № 947/12900/20 визначено присуджену до стягнення суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 21 квітня 2020 року до 04 листопада 2020 року), яка становить - 118 844,96 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору; суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць (з 21 квітня 2020 року до 21 травня 2020 року), яка становить - 18 351,06 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 попереджено, що у випадку неподання відповідної заяви про згоду або відмову від переведення на одну із запропонованих йому посад до 27 листопада 2020 року, зазначене буде розглядатися як відмова від переведення на посаду.
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: 1) матроса 1 клас пошуково-рятувального катера ПРК-03; 2) інженера 1 категорії берегового радіоцентру м. Маріуполь відділу ГМЗЛБ; 3) капітана пошуково-рятувального катера ПРК-03; 4) капітана пошуково-рятувального катера ПРК-04; 5) капітана пошуково-рятувального катера ПРК-05; 6) моториста 1 класу рятувального судна «Сапфір»; 7) головного механіка рятувального судна «Сапфір»; 8) 2 електромеханіка рятувального судна «Сапфір»; 9) 2 механіка рятувального судна «Сапфір»; 10) матроса 1 класу рятувального судна «Сапфір»; 11) капітана рятувального судна «Сапфір»; 12) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-01; 13) матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-04; 14) матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-05; 15) матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-06; 16) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-02; 17) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-04; 18) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-06; 19) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-02; 20) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-05; 21) моториста 1 класу - матроса 1 класу пошуково-рятувального катера ПРК-0.
31 грудня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади: 1) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-06; 2) четвертого механіка рятувального катера "Сапфір»; 3) механіка пошуково-рятувального катера ПРК-04; 4) боцмана рятувального судна «Сапфір».
У вказаних письмових пропозиціях зазначено про необхідність письмово повідомити про прийняте рішення протягом трьох робочих днів з дня вручення та подати заяву до відділу управління персоналом, а у разі відмови - в той самий термін письмово повідомити про прийняте рішення працівників відділу управління персоналом і зробити відповідну відмітку на другому примірнику повідомлення.
30 грудня 2020 року відповідач звернувся до Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з пропозицією надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
31 грудня 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба»повідомило ОСОБА_1 , що у разі ненадання письмової заяви про переведення на будь-яку із запропонованих посад та підтверджуючих кваліфікацію документів 06 січня 2021 року, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вважатиме, що згода на переведення не надана.
Згідно з повідомленням Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 05 січня 2021 року № 49 запропоновано КП «Морська пошуково-рятувальна служба» скасувати заходи щодо вивільнення або продовжити строк попередження про вивільнення з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства ОСОБА_1 у зв'язку із недодержанням строків, встановлених 43 КЗпП України.
06 січня 2021 року підприємство повідомило ОСОБА_1 , що дата запланованого звільнення переноситься на 25 січня 2021 року.
20 січня 2021 року ОСОБА_1 повідомив КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про згоду на переведення на одну із запропонованих посад: капітана пошуково-рятувального катера ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір» на постійній основі, а також забезпечення йому за рахунок підприємства професійної підготовки та перепідготовки з метою зайняття зазначених посад;
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 січня 2021 року № 14-н припинено простій не з вини працівника ОСОБА_1 .
Листами КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 січня 2021 року № 1/41/99-21 та 1/41/100-21 ОСОБА_1 запрошено 25 січня 2021 року для оформлення наказу про прийняття на посаду капітана пошуково-рятувального катера ПРК-02 за контрактом та другого помічника капітана рятувального судна «Сапфір» за контрактом з необхідністю надання зави про прийняття на роботу та подання документів підтверджують відповідну спеціалізацію.
22 січня 2021 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» повідомило ОСОБА_1 про відсутність у підприємства обов'язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час процедури вивільнення працівників.
Згідно з актом від 25 січня 2021 року, засвідченим начальником відділу управління персоналом, провідним економістом з праці відділу управління персоналом та старшим інспектором з кадрів відділу управління персоналом, ОСОБА_1 не надав ані згоду (усну або письмову), ані заяву про переведення на будь-яку із запропонованих у період з 06 листопада 2020 року до 25 січня 2021 року вакантних посад.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 25 січня 2021 року № 21-к ОСОБА_1 , капітана-наставника служби безпеки мореплавства, звільнено із займаної посади 25 січня 2021 року у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у справі № 947/12900/20, наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 листопада 2020 року № 708-к скасовано наказ від 21 квітня 2020 року № 233-к «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що поновлення позивача на роботі без внесення до штатного розпису відповідної посади відбулось неправомірно.
ОСОБА_1 у встановленому законом порядку ознайомлений з наказом від 06 листопада 2020 року № 708-к зауважень щодо його змісту не висловлював, у судовому порядку не оскаржував.
Питання запровадження до штатного розпису будь-якої посади належить до внутрішньогосподарської діяльності підприємства, належить до його компетенції й згідно з чинним законодавством не може вирішуватися судом.
Таким чином, покладання на роботодавця обов'язку повторно проходити процедуру внесення змін та затвердження нового штатного розпису зі скороченням відповідної посади законодавством не передбачено.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відбулися зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату.
Посилання ОСОБА_1 на формальне, а не фактичне поновлення на роботі на підставі рішення суду та неврахування судом апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/6, від 10 лютого 2021 у справі № 569/13347/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18 про те, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у зазначених справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Згідно з наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 788-н «Про простій» у зв'язку із відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи оголошено простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу щодо припинення простою ОСОБА_1 , капітану-наставнику служби безпеки мореплавства, під час якого працівник має перебувати вдома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв'язку із оплатою простою у розмірі середнього заробітку.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що законність видання наказу про простій не була предметом позовних вимог ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанції не мав підстав для оцінки законності цього наказу в контексті фактичного недопуску позивача до роботи.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2023 року № 947/3424/21.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип юридичної визначеності, не врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року (справа № 947/12900/20), про те, що у період з 18 лютого 2020 року до 21 квітня 2020 року у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» було відсутнім фактичне скорочення штату.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства.
Обставини, на які вказує позивач у касаційній скарзі у зазначеному судовому рішенні не встановлювалися, наказ від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» він не оскаржував.
Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків щодо застосування принципу правової визначеності, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18, 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17, від 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18.
Зважаючи на наведене, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що видавши наказ про поновлення працівника на роботі на займаній посаді на виконання рішення суду і оголошення простою не з вини працівника із збереженням йому середнього заробітку на час простою, підприємство продовжило виконання наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яким з 17 квітня 2020 року виведено зі штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», зокрема посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства. Зазначено, що підставою видання зазначеного наказу є лист Державної служби морського та річкового транспорту України від 10 січня 2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов'язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не відбулися зміни в організації виробництва і праці, які пов'язані зі зміною структури та штатного розпису, є необґрунтованими, оскільки втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою, що ґрунтується на положенні частини третьої статті 64, частини другої статті 65 Господарського кодексу України.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 336/980/19.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, йому були запропоновані усі вакантні посади, що були на підприємстві і відповідали його кваліфікації, від яких позивач відмовився, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем процедури поновлення позивача на роботі та процедури вивільнення працівника у зв'язку з продовженням виконання підприємством наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яким з 17 квітня 2020 року посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку займав позивач, виведено зі штатного розпису.
Водночас частково заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доводам позивача про те, що його звільнення відбулося без попередньої згоди профспілки та дотримання річного строку залишення на роботі впродовж року після обрання до профспілкового комітету.
У грудні 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» звернулася до профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» із пропозицією надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади капітана наставника служби безпеки мореплавства за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно з повідомленням Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 05 січня 2021 року № 49 запропоновано КП «Морська пошуково-рятувальна служба» скасувати заходи щодо вивільнення або продовжити строк попередження про вивільнення з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства ОСОБА_1 у зв'язку із недодержанням строків, встановлених 43 КЗпП України.
06 січня 2021 року підприємство повідомило ОСОБА_1 , що дата запланованого звільнення переноситься на 25 січня 2021 року.
Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 19 січня 2021 року профспілкою розглянуто звернення підприємства від 30 грудня 2020 року щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 та відмовлено у наданні такої згоди (повідомлення від 19 січня 2021 року № 50).
Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу суд повинен оцінювати виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, про те, що в КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників.
Встановлено, що роботодавець дотримався процедури вивільнення працівника в частині повідомлення про наступне скорочення штату у встановлені законом строки, належним чином повідомив профспілкову організацію про наступне скорочення чисельності штату працівників.
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» запропонувало ОСОБА_1 з моменту попередження про вивільнення до моменту звільнення загалом 41 посаду, від яких позивач відмовився.
Повідомлення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з капітаном-наставником служби безпеки мореплавства ОСОБА_1 не аргументоване, не містить правового обґрунтування незаконності звільнення позивача.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог частини четвертої статті 252 КЗпП України.
Звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв'язку із станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов'язано із станом здоров'я (частина четверта статті 252 КЗпП України).
Зазначена норма кореспондує частині четвертій статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
З матеріалів справи випливає, що згідно з протоколом № 1 позачергової профспілкової конференції професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 03 лютого 2020 року голові профспілки та членам профкому в цілому висловлено недовіру.
Отже, з огляду на дострокове припинення повноважень профкому у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків, членом якого був ОСОБА_1 , гарантії, передбачені частиною четвертою статті 252 КЗпП України та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», на нього не поширюються.
Зазначене не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 174/557/16-ц, на який посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки встановлені у справах фактичні обставини є відмінними.
Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд в цілому дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові, проте у порушення норм процесуального права в оскаржуваній постанові не аргументував наслідки відмови профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача, зокрема не зазначив, що у відповідному рішенні профспілкового органу відсутнє належне правове обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача, тому відповідач мав право звільнити позивача без згоди профспілкового органу.
Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Щодо клопотання КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про закриття касаційного провадження, мотивоване тим, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, що відповідно до частини п'ятої статті 396 ЦПК України є підставою для закриття касаційного провадження.
Перевіривши наведені доводи КП «Морська пошуково-рятувальна служба», Верховний Суд виходить з такого.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Ураховуючи, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі, ухвалені у подібних правовідносинах, проте стосувалися різних фактичних обставин, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на думку заявника, є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17.
Клопотання мотивоване тим, що Верховний Суд у постановах: від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц; від 20 жовтня 2021 року у справі № 727/2765/20; від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19; від 17 березня 2021 року у справі № 335/6370/15-ц; від 10 лютого 2021 року у справі № 569/13347/18; від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 та від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16 дійшов висновку про те, що для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису.
Водночас у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 висловлено інший висновок, у якому Верховний Суд зазначав, що «аргументи позивача, що після повторного поновлення його на посаді ніяких змін в організації виробництва і праці на підприємстві не відбулось, не спростовують законність звільнення позивача, оскільки відповідач продовжував виконувати рішення органу управління підприємства про скорочення штату працівників, в тому числі щодо скорочення посад заступників начальників, одну з яких обіймав позивач. Посилання позивача на те, що він був поновлений на посаді, яка на час поновлення не існувала, оскільки не була внесена до штатного розпису, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не вплинуло на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року про поновлення позивача на посаді та не спростовує висновків судів в частині дотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України».
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, доводи, наведені щодо вказаного питання, є надуманими. Верховний Суд не встановив наявності виключної правової проблеми, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд врахував, що вирішення процесуального питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду за ініціативою суду касаційної інстанції відноситься до дискреційних повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішується за його розсудом та є можливим виключно у разі, якщо суд встановить для цього достатні та об'єктивно існуючі підстави, передбачені процесуальним законом.
Колегія суддів вважає, що оскільки предметом оскарження у цій справі є наказ про звільнення позивача, а не наказ про його поновлення, а в рамках розгляду справ № 487/3848/17 питання про покладення на роботодавця обов'язків щодо підвищення кваліфікації працівників не вирішувалося, доводи позивача про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки у цій справі апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин.
Підстав, визначених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду немає, у зв'язку з чим клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 січня 2023 року у справі № 647/3424/21, яка вже вирішувала аналогічне клопотання у справі з подібними правовідносинами.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У зв'язку з наведеним постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Ярослав Ігорович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желдаков Ярослав Ігорович, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко