Постанова
Іменем України
11 липня 2023 року
м. Київ
справа № 489/6509/21
провадження № 61-6150св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що із 05 лютого 2019 року згідно з наказом від 04 лютого 2019 року № 78/ос призначений на посаду заступника начальника воєнізованої охорони.
29 червня 2021 року для ознайомлення йому надано роздруківку з електронної бази даних наказу від 18 травня 2021 року № 210 про скорочення його посади та вилучення з штатного розпису із 23 серпня 2021 року. Наданий для ознайомлення документ не був скріплений печаткою та не завірений. Оригінал наказу або його завірену копію не надано. Не надано повідомлення про скорочення та пропозицій щодо вакантних посад, на яке у своїх листах посилається відповідач.
Лише 16 серпня 2021 року йому надано лист від 13 серпня 2021 року № НОК-50/155 з переліком вакантних посад на 55 аркушах та необхідність надати відповідь до
17 серпня 2021 року. Дотримуючись встановленого строку, 17 серпня 2021 року надав згоду на переведення на посаду начальника НОР-2 регіональної філії «Придніпровська залізниця». Проте листом від 26 серпня 2021 року № НОК-03/181 відповідач повідомив, що станом на 12 серпня 2021 року запропонована посада зайнята, хоча її йому запропонували 16 серпня 2021 року.
27 серпня 2021 року вручений лист від 26 серпня 2021 року № НОК-50/158 із переліком вакантних посад на 12 аркушах та вимогою надати відповідь до
28 серпня 2021 року. При отриманні цього листа попросив надати посадові інструкції щоб обрати посаду. Проте листом від 27 серпня 2021 року відповідач фактично відмовив, так як просив надати конкретні посади, які зацікавили для прийняття рішення по суті.
Зазначає, що так як не має відносного уявлення про роботу більшості запропонованих посад, тому уточнив, що має бажання ознайомитися
з посадовими інструкціями усіх запропонованих посад та повідомив про бажання продовжити роботу у АТ «Укрзалізниця».
06 вересня 2021 року о 16 год 16 хв йому надано лист від 06 вересня 2021 року
№ НОК-03/189 з переліком вакантних посад на 27 аркушах, в якому строк надання відповіді зазначений не був та наслідків відмови від обрання іншої вакантної посади невказані. При ознайомленні з переліком він зазначив, що обрати посаду на цей час не має можливості через ненадання йому посадових інструкцій.
Цього ж дня наказом від 06 вересня 2021 року № 648/06 звільнений з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату.
Своє звільнення вважає незаконним, так як звільнення відбулося при наявності посад, на які його могло бути переведено, а саме звільнення відбулося в день, коли були запропоновані вакантні посади без надання навіть одного дня для роздуму. Жодного повідомлення або запрошення на розгляд подання відповідача від профспілкового органу про розірвання з ним трудового договору не отримував та про час і місце його розгляду не повідомлявся, а також заяв про відмову брати участь у розгляді подання не подавав.
Крім того, відповідно до наказу від 18 травня 2021 року № 210 скорочення посади мало відбутися 23 серпня 2021 року, тоді як у наказі про звільнення згода профкому датована 26 серпня 2021 року.
Вважає, що вказані обставини свідчать про незаконність звільнення, що
є підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 остаточно просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 06 вересня 2021 року № 648/ос про його звільнення з посади заступника начальника служби воєнізованої охорони, поновити його на посаді та стягнути на його користь компенсацію за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2021 року до дня поновлення на роботі.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)
від 06 вересня 2021 року № 648/ос, виданий АТ «Українська залізниця». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника служби воєнізованої охорони АТ «Українська залізниця» із 07 вересня 2021 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 316 021,86 грн (без відрахування податків та зборів). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. У іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що відповідачем не здійснені усі заходи із надання та належного ознайомлення позивача з вакантними посадами на підприємстві,
а також не дотримано порядку отримання згоди від профспілкової організації.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що роботодавцем не допущено порушень частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, а навпаки, прийнято декілька заходів, направлених на дотримання прав та інтересів з пропозицією йому усіх вакантних посад, які були на підприємстві до дня звільнення із зазначенням самої посади, її категорії, підрозділу та розміру заробітку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16, від 15 січня 2020 року у справі № 463/3880/16, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16, від 06 травня 2020 року у справі
№ 487/2191/17.
У червні 2023 року АТ «Українська залізниця» направило до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки апеляційним судом у повному обсязі досліджено всі обставини справи, надано оцінку наявним у матеріалах справи доказам та ухвалено обґрунтоване та законне рішення.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Наказом від 04 лютого 2019 року № 78/ос ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду заступника начальника служби воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» із 05 лютого 2019 року.
У пункті 1 наказу АТ «Українська залізниця» від 18 травня 2021 року № 210 «Про деякі питання діяльності регіональної філії» визначено скоротити та вилучити
з 23 серпня 2021 року зі штатного розпису апарата управління регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» по службі воєнізованої охорони одну штатну одиницю заступника начальника служби за третьою вертикаллю відповідно до затвердженої організаційної структури служби воєнізованої охорони та сектор з організації профілактичної роботи чисельністю три штатні одиниці,
а саме начальник сектора - 1, старший інструктор - 1, інструктор - 1.
Підпунктами 2.1, 2.3, 2.4 пункту 2 цього наказу встановлено: начальнику служби кадрової та соціальної політики Масловій Л. Г. довести цей наказ під розпис до відома працівників, посади яких підлягають скороченню, термін до 04 червня
2021 року; вручити працівникам, посади яких підлягають скороченню, попередження про майбутнє звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності, терміном до 04 червня 2021 року; з урахуванням наявних можливостей забезпечити працевлаштування працівників, посади яких скорочуються, відповідно до вимог КЗпП України (т. 1, а. с. 16).
29 червня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з повідомленням
№ НОК-50/132 про скорочення та вилучення з 23 серпня 2021 року з штатного розпису посади яку він робіймає. Одночасно запропоновано шість вакантних посад для подальшого працевлаштування.
29 червня 2021 року о 16 год 30 хв посадовими особами АТ «Українська залізниця», складено акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення
з наказом від 18 травня 2021 року № 210 під підпис та вручено завірену копію цього наказу. Також зафіксовано відмову ОСОБА_1 проставити особистий підпис про ознайомлення з повідомленням.
Листом АТ «Українська залізниця» від 13 серпня 2021 року № НОК-50/155 ОСОБА_1 до раніше запропонованих у повідомленні від 29 червня
2021 року № НОК-50/132 вакантних посад запропоновано новий перелік вакантних посад у кількості 847. Лист позивач отримав, що підтверджує його особистий підписом 16 серпня 2021 року (т. 1, а. с. 9).
17 серпня 2021 року ОСОБА_1 надав згоду на переведення на вакантну посаду начальника загону НОР-2 регіональної філії «Придніпровська залізниця»
АТ «Українська залізниця», яка на час надання ним згоди вже була зайнята іншою особою, тому ОСОБА_1 запропоновані додаткові вакантні посади 26 серпня та 06 вересня 2021 року, з переліку яких він не обрав будь-яку посаду для надання згоди на переведення та мотивував це бажанням отримати посадові інструкції за усіма вакантними посадами для прийняття особистого рішення.
13 серпня 2021 року керівником регіональної філії «Одеська залізниця»
АТ «Українська залізниця» направлено голові профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони подання від 13 серпня 2021 року № НОК-50/156 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , оскільки згоду на запропоновані посади по виробничих та структурних підрозділах регіональної філії «Одеська залізниця» не надав.
26 серпня 2021 року профспілковий комітетАТ «Українська залізниця» надав згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату.
06 вересня 2021 року на підставі наказу від 06 вересня 2021 року № 648/ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату. Підставою звільнення в наказі зазначено: наказ директора регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 18 травня 2021 року № 210; зміни № 4 до штатного розпису апарата управління регіональної філії «Одеська залізниця»
АТ «Українська залізниця», затверджені 16 червня 2021 року; повідомлення про скорочення від 29 червня 2021 року № НОК-50/132 з додатками; згода профкому від 26 серпня 2021 року, протокол № 13.
Правове обґрунтування
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Вирішуючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з'ясувати питання про те, чи дійсно
у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які
є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника
з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно
з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва
і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того,
в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд, установивши, що у АТ «Українська залізниця» дійсно відбулося скорочення чисельності штату, у тому числі посади заступника начальника служби воєнізованої охорони, яку обіймав позивач, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки позивач був попереджений про майбутнє вивільнення за два місяці,
роботодавець з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення пропонував позивачу вакантні посади, проте позивач не погодився на переведення на будь-яку з них.
Крім того, апеляційний суд встановивши, що подання про надання згоди на вивільнення працівника розглянуто з недотриманням процедури виклику працівника на засідання та згода на звільнення позивача надана за його відсутності відповідно до частини дев'ятою статті 43 КЗпП України зупинив провадження у справі та запитав згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання розглянув спір по суті.
Верховний Суд погоджується, що за встановлених у цій справі обставин відповідачем при вивільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, а саме вчасно попереджено про вивільнення та запропоновані всі вакантні у роботодавця посади, від переведення на будь-яку з цих посад позивач відмовився, про що засвідчив письмово, а тому його правомірно звільнено роботодавцем у зв'язку із скорочення чисельності штату.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновку Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16, від 15 січня 2020 року у справі № 463/3880/16, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16, від 06 травня 2020 року у справі
№ 487/2191/17.
Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.
Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі
№ 800/538/17 сформульовано висновок про те, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок
з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
У справі № 641/5330/16 Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, який встановивши, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва
і праці, позивачку належним чином попереджено про наступне звільнення, запропоновано позивачці всі вакантні посади на момент звільнення, від яких вона відмовилася, підприємством проведено порівняльну характеристику кваліфікації
і продуктивності праці щодо переважного права майстрів виробничих дільниць цеху СЦ-1 на залишення на роботі, наказ про звільнення виданий повноважною особою, в межах своєї компетенції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наявності згоди профспілкової організації звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав позивачки.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у справах № 800/538/17, № 641/5330/16.
У справі № 761/41149/16 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві у момент звільнення позивача були наявні посади, які могли бути запропоновані позивачу, виходячи з його професії, спеціальності, освіти та кваліфікації, що підтверджується також висновком із засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «НАК «Нафтогаз України», отже роботодавцем не виконано обов'язок передбачений частиною третьої статті 49-2 КЗпП України.
У справі № 487/2191/17 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення з роботи позивача здійснено
з порушенням статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не запропонував усі вакантні посади, які з'явилися у період із 25 січня до 27 березня 2017
у ДП «Адміністрація морських портів України», у тому числі в інших філіях підприємства. Звільнення позивача здійснено без попереднього звернення відповідача до профспілкової організації та отримання її згоди на звільнення, що передбачено статтею 43 КЗпП України.
Водночас, у справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про наступне вивільнення позивачу, неодноразово пропонував позивачу усі наявні на підприємстві вакантні посади, у тому числі перед звільненням, проте останній відмовився від переведення на будь-яку з цих посад.
Тож у справах № 761/41149/16, № 487/2191/17 наведених заявником як приклади неоднакового застосування норм права встановлені інші фактичні обставини, ніж
у справі, що переглядається, а тому висновки у цих справах не можуть бути прикладами неоднакового застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваного рішення.
У справі № 463/3880/16 Верховний Суд вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та відмовив у задоволенні позову, оскільки між сторонами існували строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору (контракту) власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником, тож відсутні підстави для поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту, в судовому порядку.
Отже, у справі № 463/3880/16, наведеній заявником у касаційній скарзі як приклад неоднакового застосування норм права, суд вирішував спір у правовідносинах, які не є подібними до тих, що вирішувались у справі, яка переглядається
у касаційному порядку.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального
і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний