Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
місто Київ
справа № 752/19743/20
провадження № 61-12850св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року, постановлене суддею Колдіною О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
(далі - Голосіївський ВДВС), у якому з урахуванням доповнень просив:
- визнати неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Голосіївського ВДВС Половця Андрія Михайловича щодо виконання виконавчого листа від 24 травня 2019 року у справі № 752/25425/18;
- скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- зобов'язати Голосіївський ВДВС поновити виконавче провадження № НОМЕР_1;
- стягнути з Голосіївського ВДВС на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у розмірі 491 645, 54 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 06 червня 2019 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. постановив про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом у справі № 752/25425/18, виданим 24 травня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж» (далі - ТОВ «Укрмонолітмонтаж») на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 491 645, 54 грн.
Постановою від 30 липня 2019 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. наклав арешт на майно, що належить боржникові, втім у подальшому виконавчі дії зі стягнення грошових коштів з рахунків боржника у банках не вчиняв.
Стверджував, що здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, що проводилися державним виконавцем, не свідчить, що проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою у частині восьмій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», і це не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника (на рахунку боржника у банку увесь час з дня відкриття виконавчого провадження обліковувалися грошові кошти) та здійснення заходів, які є потрібними для своєчасного і повного виконання рішення суду.
За спливом строку у рік та 2 місяці після відкриття 06 червня 2019 року виконавчого провадження та тільки після особистого звернення листом від 13 серпня 2020 року № 230004.4/К-12939,3/20/27,3, звернення директора Департаменту моніторингу процесуальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Бочарової Ю. М. до Міністерства юстиції України старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив із запізненням постанову про арешт грошових коштів боржника, яку не було надіслано позивачу, та таке запізнення винесення постанови надало директору ТОВ «Укрмонолітмонтаж» можливість виводити грошові кошти з рахунків у банках протягом 1 року та 2 місяців після відкриття виконавчого провадження.
02 вересня 2020 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, зазначивши про неможливість встановити особу боржника та з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.
Позивач зазначив, що виконавчий лист, виданий 24 травня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 491 645, 54 грн є виконавчим документом, за якими з боржника мають бути стягнуті грошові кошти, такий виконавчий документ може бути виконаний без участі боржника, а також, враховуючи брак доказів здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на своєчасне виконання рішення суду, рішення державного виконавця у формі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу суперечить вимогам закону.
На переконання позивача, висновок щодо неможливості розшуку боржника, майна боржника не є обґрунтованим, оскільки державний виконавець не виконав усі належні та необхідні дії, неповністю реалізував надані йому права, не застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату, через неявку без поважних причин боржника не виніс постанову про привід посадової особи, директора товариства, через органи Національної поліції.
За таких обставин вважав, що своєю бездіяльністю старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. завдав позивачеві матеріальної (майнової) шкоди на суму 491 645, 54 грн.
Оскільки на момент подання позову розрахунок з виконання виконавчого провадження від 06 червня 2019 року ВП № НОМЕР_1 не здійснено - невиплата заподіяла позивачу величезні моральні страждання. Оскільки позивач увесь час хвилювався за забезпечення існування своєї сім'ї, це негативно позначилось на психологічному стані позивача і вимагало від нього докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди позивач оцінив у 200 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 03 лютого 2022 року Голосіївський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що позивач, який є стягувачем у виконавчому провадженні, фактично оскаржує бездіяльність та рішення державного виконавця під час проведення виконавчих дій, у тому числі повернення виконавчого документа стягувачу, що свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, оскільки у цьому випадку закон передбачає інший порядок, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Суд першої інстанції врахував, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 491 645, 54 грн, проте правовідносини, що пов'язані з виплатою заробітної плати, існували між позивачем та ТОВ «Укрмонолітмонтаж», а тому покладення обов'язків на відповідача з виплати заробітної плати не узгоджуються з вимогами закону.
Також суд зазначив, що ці кошти не можуть бути стягнуті з відповідача як відшкодування майнової шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність неправомірної бездіяльності державного виконавця під час виконання рішення, що встановлена у визначеному законом порядку, та причинного зв'язку між бездіяльністю (діями) державного виконавця та шкодою.
Оцінюючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що усупереч вимогам статті 81 ЦПК України позивач не надав до суду доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у цьому.
Постановою від 23 листопада 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження фактів неправомірних бездіяльності та рішень посадових осіб державної виконавчої служби позивач у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку до суду не надав.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що дії, рішення або бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, допоки не встановлено протилежного у визначеному чинним законодавством порядку.
Зваживши на брак доказів, які б підтверджували неправомірну бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення, що встановлена у визначеному законом порядку, та причинного зв'язку між бездіяльністю (рішеннями) державного виконавця та шкодою, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції правильно встановив, що немає підстав для задоволення позову в частині відшкодування майнової та моральної шкоди.
Сам лише факт прийняття державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документа, тоді як на рахунку боржника знаходилися грошові кошти, без доведення протиправності такого рішення у порядку, визначеному законом, не може бути безумовною підставою для покладання на відповідача цивільної відповідальності. Посилання позивача на те, що державний виконавець своєю бездіяльністю надав можливість боржнику зняти грошові кошти зі своїх банківських рахунків і сприяв боржнику у невиконанні судового рішення, не підтверджені належними та допустимими доказами (зокрема вироком суду).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 19 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судових рішень визначив те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21), щодо відшкодування шкоди, завданої державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження. У постанові зазначено, що збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що попереднє ухвалення судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов'язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядається позов про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Голосіївський ВДВС надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 травня 2019 року Голосіївський районний суд міста Києва у справі № 752/25425/18 видав виконавчий лист, яким стягнуто з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у сумі 315 066, 93 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в сумі 176 578, 61 грн.
02 вересня 2020 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив постанову про повернення виконавчого документа - виконавчого листа від 24 травня 2019 року № 752/25425/18 - стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв'язку з неможливістю встановлення особи боржника, з'ясування місцезнаходження боржника - юридичної особи, місця проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Право, застосоване судом
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України про відшкодування моральної шкоди.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тож ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Щодо встановлення неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця у межах позову про відшкодування шкоди
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що закон передбачає інший порядок встановлення неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
З такими висновками не погоджується заявник.
Оцінюючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у цій частині, Верховний Суд врахував таке.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 8.8, 8.9 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) зазначила, що:
«8.8. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
8.9. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц
(провадження № 14-515цс19, пункт 26)».
У пункті 5.30 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для стягнення відшкодування шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Вирішуючи питання, чи вимагає закон попереднього ухвалення судового рішення для визнання протиправними (неправомірними) відповідних дій, рішень чи бездіяльності судового виконавця для стягнення шкоди (збитків), Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.9, 9.10 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) виснувала, що:
«9.9. Ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов'язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
9.10. Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною».
Наведених висновків суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, помилково вважали, що закон передбачає інший порядок, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а тому у межах цієї справи не підлягає дослідженню та встановленню неправомірність бездіяльності державного виконавця, оскільки такі обставини мають бути підтверджені відповідним рішенням суду у справі за скаргою сторони виконавчого провадження на дії (бездіяльність) державного виконавця.
Суди не врахували, що, звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач обґрунтовував свої вимоги тривалою протиправною бездіяльністю державного виконавця з виконання рішення суду, а тому такі обставини підлягали з'ясуванню судом у цій справі, незважаючи на те, що на час розгляду справи не було ухвалено судового рішення про визнання протиправними (неправомірними) дій (бездіяльності) державного виконавця, оскільки, як зазначалося, законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність (неправомірність) діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Тож за таких обставин оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної та майнової шкоди підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, адже висновки судів про відмову у задоволенні позову в цій частині ґрунтуються на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують наявність неправомірної бездіяльності державного виконавця при виконанні рішення, що встановлена у визначеному законом порядку (ухвала суду за результатами розгляду скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця).
Водночас, як зазначено, такі обставини підлягають з'ясуванню та дослідженню у справі, що переглядається, адже з урахуванням підстав та предмета позову входять до предмета доказування.
Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, зробили надто формальні та передчасні висновки щодо суті позовних вимог про відшкодування шкоди, оскільки не дослідили обставини, які мають ключове значення для вирішення цього спору, - чи була протиправність (неправомірність) у діях (бездіяльності) державного виконавця, що є підставою позову про відшкодування шкоди, та, як наслідок, причинно-наслідковий зв'язок між такою протиправністю (неправомірністю) та завданою позивачеві шкодою.
Зазначені недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Без з'ясування усіх фактичних обставин справи висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданню цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про відмову в задоволенні позову про відшкодування шкоди, оскільки не з'ясували всі обставини справи, не надали оцінки доказам, поданим учасниками справи, та доводам позовної заяви. Враховуючи те, що Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому у справі, що переглядається, не має можливості ухвалити нове рішення по суті спору.
За таких обставин оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.
Щодо вирішення у позовному провадженні вимог про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця
Оцінюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що такі вимоги, як визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, підлягають розгляду не у позовному провадженні, а шляхом оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділу VII ЦПК України, то Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції в цій частині.
Захист прав в порядку цивільного судочинства здійснюється у позовному провадженні, а також у інших, спеціальних (окремих) провадженнях, зокрема в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VII ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів
(посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця по суті є скаргою позивача як сторони виконавчого провадження, а не вимогою про захист порушеного цивільного права, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Тож така вимога не підлягає розгляду у порядку позовного провадження та є предметом розгляду скарги сторони виконавчого провадження у порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Проте такі висновки не спростовують того, що суд у межах справи про відшкодування шкоди, завданої протиправною (неправомірною) бездіяльністю державного виконавця, що полягає у тривалому невиконанні рішення суду, зобов'язаний досліджувати питання протиправності (неправомірності) бездіяльності державного виконавця, що входить у предмет доказування та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21).
Тож Верховний Суд констатує, що у випадку звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю державного виконавця, такі обставини можуть бути встановлені не шляхом подання позову про визнання бездіяльності протиправною, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, зокрема про відшкодування майнової та моральної шкоди шляхом викладення відповідного висновку про протиправність бездіяльності державного виконавця у мотивувальній частині судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що неправомірність бездіяльності державного виконавця підлягає з'ясуванню та встановленню судом під час розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця у порядку, визначеному у розділі VII ЦПК України. Незважаючи на те, що такі вимоги передусім можуть розглядатися за скаргою сторони виконавчого провадження на дії (бездіяльність) державного виконавця, такі обставини, безумовно, підлягають з'ясуванню та дослідженню судом у межах справи про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю державного виконавця, що входить у предмет доказування у цій справі.
Такі висновки відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21), на яку заявник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень та що підтвердилося під час касаційного перегляду цієї справи.
Тож Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди підлягають скасуванню з направленням на новий розгляд, адже суди першої та апеляційної інстанції не здійснили повний та всебічний розгляд справи, не досліджували питання неправомірності бездіяльності державного виконавця, що є підставою позову про відшкодування шкоди, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди із направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то існують правові підстави для направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з нездійсненням дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною, то такі зроблені із дотриманням норм процесуального права та з урахуванням спеціального порядку розгляду таких вимог, адже така вимога не є самостійною позовною вимогою про захист порушеного цивільного права, яка підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
В іншій частині заявник не оскаржував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а тому Верховний Суд їх у такій частині не переглядав.
Щодо відзиву на касаційну скаргу
Верховний Суд встановив, що до відзиву на касаційну скаргу Голосіївський ВДВС не додав доказів направлення її копій іншим учасникам справи, натомість направив ці копії до Верховного Суду разом із оригіналами документів.
Такі дії відповідача не є виконанням вимог процесуального законодавства щодо належного направлення копій відзиву та додаткових пояснень іншим учасникам справи для ознайомлення.
Згідно з частиною четвертою статті 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (частина п'ята статті 178, частина четверта статті 395 ЦПК України).
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).
Враховуючи, що доказів надсилання копій відзиву Голосіївського ВДВС на касаційну скаргу ОСОБА_1 іншим учасникам справи немає, відзив підлягає поверненню відповідачеві без розгляду.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У цій справі Верховний Суд зробив висновок про направлення справи на новий судовий розгляд в частині вимог позову про відшкодування шкоди, а в частині вимог про визнання протиправною (неправомірною) бездіяльності державного виконавця - без змін, а тому підстав для нового розподілу судових витрат Верховним Судом немає.
Судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції підлягають розподілу за результатами розгляду позову по суті, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відзив Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернути без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною (неправомірною) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко