25 травня 2023 року
м. Київ
Cправа № 910/14918/20 (910/17697/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.,
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства Комерційний банк" ПриватБанк": Андріїшиної Н. П.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023
у складі колегії суддів: Сотнікова С. В. - головуючого, Гарник Л. Л., Полякова Б. М.
та рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022
у складі судді Мандичева Д. В.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до
1. Приватного акціонерного товариства "Едельвейс+2007"
2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Долма"
про визнання недійсним договору поруки від 01.11.2016 № 01/11-16ЕД2
у межах справи № 910/14918/20
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс+2007"
про банкрутство
Вступ
1. Товариство 1 (відповідач 1, наразі - боржник у справі про банкрутство) у період наявності в нього невиконаного зобов'язання й простроченої заборгованості перед Банком (заявник) за договорами кредиту та непокритого збитку на початку 2016 року у розмірі 17 000 000,00 грн уклало у листопаді 2016 року із Страховою компанією (відповідач 2) договір поруки, згідно якого поручилося перед компанією за виконання обов'язку Товариства 2 щодо оплати (компенсації) її витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів в розмірі 27 000 000,00 грн, що виникли через невиконання Стразовою компанію обов'язку перед Банком за договором кредиту, а також сплатою 360 % річних. На кінець 2016 року непокритий збиток Товариства 1 становив 20 000 000,00 грн.
2. Банк, яким було ініційовано відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства 1, оспорив в межах справи про банкрутство договір поруки, зокрема, як такий, що укладений в результаті недобросовісних дій боржника на шкоду кредиторам задля нарощування заборгованості (наявних фінансових зобов'язань) та унеможливлення задоволення вимог кредиторів, зокрема вимог Банку.
3. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, задовольнив вимоги заяви Банку, визнавши недійсним договір поруки з огляду на його укладення боржником на шкоду кредиторам.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу кредитора, має вирішити питання щодо наявності підстав для визнання недійсним, укладеного між Страховою компанією та Товариством 1 (боржником) договору поруки з підстав його фраудаторності.
5. Суд вважає правомірними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо фраудаторності оспорюваного договору поруки та визнання його недійсним, виходячи з такого.
Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень відповідачів
6. Господарським судом міста Києва здійснюється провадження у справі № 910/14918/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк, заявник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс+2007" (далі - ТзОВ "Едельвейс+2007", боржник, відповідач 1) про банкрутство, відкрите ухвалою від 02.12.2021.
7. 02.11.2021 АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТзОВ "Едельвейс+2007" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інгосстрах", відповідач 2, скаржник) про визнання недійсним договору поруки від 01.11.2016 № 01/11-16ЕД2, укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТзОВ "Едельвейс+2007".
8. Заява АТ "КБ "ПриватБанк" мотивована укладенням ТзОВ "Едельвейс+2007" договору поруки всупереч своїх фінансових можливостей у період існування в нього невиконаних зобов'язань із погашення заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", задля уникнення виконання ним своїх грошових зобов'язань перед кредиторами шляхом штучного збільшення наявних фінансових зобов'язань (заборгованості), наслідком чого є завдання шкоди кредитору АТ КБ "ПриватБанк", що свідчить про недобросовісність дій боржника та фраудаторність оспорюваного договору поруки.
9. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви АТ КБ "ПриватБанк", зокрема, визначено приписи статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 3, 6, 203, 215, 234, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
10. ТзОВ "Едельвейс+2007" (відповідач 1) підтримав вимоги заяви банку та просив її задовольнити в повному обсязі, зокрема зазначивши, що станом на час укладення спірного договору поруки боржник мав суттєві грошові зобов'язання перед іншими кредиторами та фактично не мав можливості виконувати свої зобов'язання, що свідчить про недобросовісність поведінки при укладенні договору поруки та його фраудаторність.
11. ПрАТ "СК "Інгосстрах" (відповідач 2) щодо вимог заяви банку заперечив, зазначивши, зокрема, що внаслідок укладення оспорюваного договору поруки активи ТзОВ "Едельвейс+2007" не змінилися та разі часткового виконання боржником зобов'язань за договором поруки до нього переходить право вимоги у відповідному розмірі до основного боржника. При цьому, вигодонабувачем за правовідносинами, що стали підставою для укладення спірного правочину, є саме банк, який отримав страхове відшкодування внаслідок настання страхового випадку за кредитним договором від 28.09.2012 № КД-518Г. Окрім того, за твердженням відповідача 2, поведінка заявника не відповідає стандартам заборони суперечливої поведінки, а наявність грошових зобов'язань перед іншими юридичними особами не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. 01.04.2013 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (страховик) та АТ КБ "ПриватБанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредитів № 13/04/01-01К (далі - договір страхування кредитів), відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника.
13. Згідно з пунктом 1.2 договору страхування кредитів страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику завдані збитки у межах страхової суми в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплатити страховий платіж та виконувати інші умови цих договорів.
14. Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані зі збитками, які можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальниками, вказаними в додатках до договору, своїх обов'язків, передбачених кредитними договорами між страхувальником та позичальниками (надалі - кредитні договори) щодо своєчасного, повного повернення ними кредитів. Застрахованими по цьому договору є кредитні договори згідно додатків до договору (пункт 2.1 договору страхування кредитів).
15. Пунктом 3.1 договору страхування кредитів визначено, що страховим випадком за цим договором є невиконання (неналежне виконання) позичальниками своїх обов'язків перед страхувальником, передбачених кредитними договорами, а саме: неповернення або часткове неповернення позичальниками кредитів у встановлені кредитними договорами строки, невиплата позичальниками в повному обсязі і в установлені кредитним договором строки процентів за користування кредитом. При настанні страхового випадку страховик сплачує страхувальнику обумовлене договором страхування страхове відшкодування.
16. Відповідно до додатку № 1 до договору страхування кредитів за цим договором застрахований, зокрема, наданий ТзОВ "Долма" кредит на суму боргу 14 000 000,00 грн, страхова сума за яким становить 15 500 000,00 грн, кредит на суму 10 000 000,00 грн і страховою сумою 12 400 000,00 грн та кредит на суму 9 000 000,00 грн, страхова сума за яким становить 765 000,00 грн.
17. АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до ПрАТ "СК "Інгосстрах" із заявою про страхову подію, в якій зазначило про непогашення ТзОВ "Долма" у строк до 26.02.2014 частки кредиту в сумі 9 000 000,00 грн та 1 072 000,00 грн нарахованих відсотків.
18. 18.12.2013 ПрАТ "СК "Інгосстрах" складено страховий акт № 1459 Б/К, відповідно до якого порушення ТзОВ "ДОЛМА" умов кредитного договору від 28.09.2012 № КД-518Г та неповернення в строк до 10.12.2013 АТ КБ "ПриватБанк" частки кредиту в сумі 14 000 000,00 грн та нарахованих відсотків у розмірі 1 343 625,04 грн внаслідок неплатоспроможності визнано страховим випадком та прийнято рішення виплатити страхове відшкодування в розмірі 15 343 625,04 грн.
19. У зв'язку з цим ПрАТ "СК "Інгосстрах" здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ "Долма" на суму 15 343 625,04 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.12.2013 № 3442 та № 3446 із зазначеним у призначеннях платежів страхового акту від 18.12.2013 № 1459 Б/К.
20. Надалі, ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулося до ТзОВ "Долма" з листом від 20.12.2013 № 20-12/02-21 щодо отримання права регресної вимоги внаслідок виплати 18.12.2013 страхового відшкодування в сумі 15 343 625,04 грн за договором страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К.
21. У відповідь на зазначений лист ТзОВ "Долма" листом від 23.12.2013 № 2013/12/23-1 повідомило, що не має можливості відшкодувати ПрАТ "СК "Інгосстрах" грошові кошти в сумі 27 743 625,04 грн.
22. 26.12.2013 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТзОВ "Долма" (боржник) укладено угоду про добровільне погашення заборгованості, відповідно до умов якої боржник визнає, що його заборгованість перед кредитором на момент укладення даної угоди становить 27 743 625,04 грн, яка буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 26.12.2016.
23. 01.11.2016 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТОВ "Едельвейс+2007" (поручитель) укладено договір поруки № 01/11-16-ЕД2 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТзОВ "Долма", код ЄДРПОУ 33564332 (надалі іменується "боржник") щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К у розмірі 27 743 625,04 грн, що виникли у зв'язку з виконанням кредитором обов'язків боржника перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 26.12.2012 № Т001/12Г/С та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013.
24. Згідно з пунктом 1.2 договору поруки у випадку порушення боржником обов'язку за основними договорами (угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
25. Пунктом 2.4 договору поруки сторони підтверджують, що строк позовної давності щодо зобов'язань сторін, які виникають за основним договором та/або цим договором, в тому числі у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за основним договором та/або цим договором, становить п'ятнадцять років.
26. Відповідно до пункту 3.1 договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником забезпеченого порукою обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, не пізніше строку встановленого у пункті 1.1 договорів.
27. У зв'язку з невиконанням ТзОВ "Долма" своїх зобов'язань, ПрАТ "СК "Інгосстрах" зверталося до ТзОВ "Едельвейс+2007" як поручителя з вимогою від 05.12.2019 № 05/12-19-7 про сплату боргу.
28. У відповіді від 06.12.2019 № 06-12/2019 ТзОВ "Едельвейс+2007" повідомило ПрАТ "СК "Інгосстрах" про відсутність можливості погасити заборгованість у сумі 37 869 625,04 грн.
29. Ухвалою від 02.12.2020 Господарського суду міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14918/20 про банкрутство ТзОВ "Едельвейс+2007"; визнав грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТзОВ "Едельвейс+2007" в розмірі 4 273 182,95 грн (3 618 967,25 грн - основне зобов'язання, 654 215,70 грн - штрафна санкція); ввів процедуру розпорядження майном ТзОВ "Едельвейс+2007".
30. 17.12.2020 здійснено оприлюднення на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Едельвейс+2007" за номером 65614.
31. Ухвалою від 27.09.2021 Господарський суд міста Києва визнав кредитором у справі № 910/14918/20 по відношенню до боржника: АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами на суму 95 488 848,48 грн, з яких: 70 560,00 грн - вимоги першої черги, 3 618 967,25 грн - вимоги четвертої черги, 654 215,70 грн - вимоги шостої черги, 91 145 105,53 грн - вимоги забезпечені заставою; ТзОВ "Фінансова компанія "Фінілон" з грошовими вимогами на суму 31 329 821,78 грн, з яких: 4 540,00 грн - вимоги першої черги, 32 325 281,78 грн - вимоги четвертої черги; ПрАТ "СК "Інгосстрах" з грошовими вимогами на суму 454 802 257,75 грн, з яких: 4 540,00 грн - вимоги першої черги, 454 797 717,75 грн - вимоги четвертої черги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
32. 29.08.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/14918/20 (910/17697/21), яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив повністю. Визнав недійсним з моменту укладання договір поруки від 01.11.2016 № 01/11-16-ЕД2, укладений між ТзОВ "Едельвейс+2007" та ПрАТ "СК "Інгосстрах". Стягнув з ТзОВ "Едельвейс+2007" та ПрАТ "СК "Інгосстрах" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 135,00 грн (з кожного відповідачів) витрат зі сплати судового збору.
33. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним, оскільки внаслідок укладення такого договору поруки боржник додатково прийняв на себе обов'язки в якості солідарного боржника ТзОВ "Долма", яке також перебувало в скрутному фінансовому становищі, зі сплати 27 743 625,04 грн та 360 % річних, у зв'язку з чим виконання боржником грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
34. Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/14918/20 (910/17697/21) залишив без змін.
35. Апеляційний господарський суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору поруки як фраудаторного правочину при вчиненні якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог банку як кредитора.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
36. 03.04.2023 ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/14918/20 (910/17697/21), в якій просить оскаржені судові рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, який відмовити у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі.
Рух касаційної скарги
37. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/14918/20 (910/17697/21) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023.
38. 05.04.2023 Верховний Суд постановив ухвалу, якою залишив касаційну скаргу ПрАТ "СК "Інгосстрах" без руху з наданням скаржнику строку на усунення її недоліків шляхом уточнення вимог касаційної скарги, а також надання доказів сплати судового збору.
39. Ухвалою від 26.04.2023 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/14918/20 (910/17697/21) за касаційною скаргою відповідача 2 на оскаржені судові рішення місцевого та апеляційного господарського суду; призначив розгляд касаційної скарги на 25.05.2023; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.05.2023.
40. У судове засідання 25.05.2023 з'явилася представник АТ КБ "ПриватБанк", яка надала усні пояснення щодо поданої касаційної скарги у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження
(ПрАТ "СК "Інгосстрах")
41. ПрАТ "СК "Інгосстрах" в якості підстави касаційного оскарження оскаржених судових рішень посилається на приписи пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням чого в обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, зокрема, таке:
- суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновок щодо застосування статей 86, 236 ГПК України, статей 13, 203, 215 ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17;
- суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги як доказ висновок судово-економічної експертизи, який відповідно до практики Верховного Суду є належним доказом;
- суди попередніх інстанцій не надали оцінки недобросовісності дій позивача, який вважає фраудаторним оспорюваний договір поруки. Наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності оцінки дій позивача відносно банкрута у справах про визнання недійсним правочину на предмет добросовісності;
- суди попередніх інстанцій не проаналізували та не дослідили правовідносини між АТ КБ "ПриватБанк", ПрАТ "СК "Інгосстрах", боржником та ТзОВ "Долма"; не врахували роль АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах та дійшли безпідставного висновку про неплатоспроможність ТзОВ "Долма";
- суди попередніх інстанцій невірно застосували практику Верховного Суду під час ухвалення оскаржених судових рішень.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
(АТ КБ "ПриватБанк")
42. АТ КБ "ПриватБанк" у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить суд залишити касаційну скаргу відповідача 2 без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін зазначаючи, що касаційна скарга ПрАТ "СК "Інгосстрах" жодним чином не спростовує висновків судів попередніх інстанцій у цій справі щодо обґрунтованості вимог заяви банку, а відповідачем 2 не надано будь-яких доказів на спростовування аргументів банку й наданих на їх підтвердження доказів щодо наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину та вчинення його на шкоду банку. Водночас, за твердженням банку, надана на замовлення відповідача 2 експертиза не є документом, який може братися беззаперечно до уваги в частині вирішення питання економічної доцільності вчиненого правочину та судами під час розгляду справи надано правильну оцінку висновку експерта Хомутенка С. В.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
43. Вирішуючи наведені в пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.
44. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
45. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
46. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
47. Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.
48. Згідно із частиною першою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
49. Спірним питаннями у цій справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним.
50. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
51. Вимоги заяви АТ КБ "ПриватБанк" ґрунтуються на аргументах щодо вчинення боржником у період наявності в нього невиконаних зобов'язань та простроченої заборгованості перед банком оспорюваного правочину з метою збільшення своїх фінансових зобов'язань та як наслідок унеможливлення задоволення вимог кредиторів, зокрема банку.
52. Тобто вимоги скаржника ґрунтуються на аргументах, які з-поміж іншого обґрунтовані з посиланням на приписи статей 3, 6, 203, 215, 234, частини третьої статті 509 ЦК України щодо наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину.
53. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
54. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
55. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
56. У цій справі позов про визнання недійсним договору подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (кредитор). Кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 904/1907/15).
57. Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
58. У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 42 КУзПБ (від 21.10.2019).
59. Водночас, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
60. Позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним (див. висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
61. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
62. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
63. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
64. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
65. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
66. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
67. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
68. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
69. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
70. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
71. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
72. Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
73. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
74. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
75. Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
76. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
77. Категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Щодо суті заяви та доводів касаційної скарги
78. У справі, яка переглядається суди попередніх інстанцій установили, що:
- на початку 2016 року ТзОВ "Едельвейс+2007" мало непокритий збиток у розмірі 17 000 000,00 грн, який під кінець 2016 року становив 20 000 000,00 грн, чистий збиток ТзОВ "Едельвейс+2007" за 2016 рік становив 2 700 000,00 грн без отримання доходів у 2016 році;
- у ТзОВ "Едельвейс+2007" станом на 01.11.2016 (на час укладення оспорюваного договору) існувало прострочення за укладеним ним з АТ КБ "ПриватБанк" договорами кредиту № 2Э059Г, № 2Э060Г щодо надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 913 250,00 грн та 116 900,00 грн;
- з фінансово-майнового стану суб'єкта малого підприємництва за 2016 рік, отриманого з інформаційної системи YOUCONTROL щодо ТзОВ "Долма" (ЄДРПОУ 33564332) вбачається, що на початок 2016 року ТзОВ "Долма" мало непокритий збиток в розмірі 17 000 000,00 грн, а на кінець 2016 року непокритий збиток становив вже 43 000 000,00 грн; чистий збиток ТзОВ "Долма" за 2016 рік становив 27 000 000,00 грн.
79. Крім того, суди попередніх інстанцій зважили, що не здійснюючи реалізацію права вимоги до основного боржника (ТзОВ "Долма"), кредитор (ПрАТ "СК "Інгосстрах") провів штучне збільшення заборгованості, нарахувавши поручителю ТзОВ "Едельвейс+2007" 360 % річних за прострочення поручителем виконання грошового зобов'язання перед кредитором, чим збільшив свої грошові вимоги до ТзОВ "Едельвейс+2007" по основному боргу в розмірі 27 743 625,04 грн більш як в десять разів - до 305 445 239,04 грн.
80. Також суди попередніх інстанцій врахували, що встановлення процентів річних у розмірі 360 % в 120 разів перевищує звичайний розмір процентів, передбачений частиною другою статтею 625 ЦК України, що є нетиповим та економічно необґрунтованим для даного виду договорів, а саме договору поруки.
81. Отже, як свідчать встановлені судами обставини справи, боржник при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклав договір поруки для забезпечення виконання фактично простроченого зобов'язання, що не відповідає меті здійснення підприємницької діяльності. При цьому боржник не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув зобов'язання сплатити заборгованість за третю особу, а тому такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов'язань.
82. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
83. Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
84. Ураховуючи наведене, суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 недійсним, під час укладення якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.
85. Доводи ПрАТ "СК "Інгосстрах" не спростовують наведених висновків суду щодо наявності підстав для визнання оспрюваного договору поруки недійсним з підстав визначених статтями 3, 13 ЦК України, у надані оцінки чого судами досліджувалися ознаки фраудаторності договору, спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.
86. Суд звертає увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бут спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов'язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.
87. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21) та від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21)).
88. Боржник, який вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору поруки за яким набуває додаткових зобов'язань) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
89. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
90. Крім того, не впливають на наявність підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним доводи скаржника про неврахування судами ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах та безпідставність висновку про неплатоспроможність ТзОВ "Долма", До того ж, суди під час оцінки оспорюваного правочину виходили з неможливості виконання ТОВ "Долма" своїх зобов'язань у 2016 році на момент укладення спірного договору, а не щодо перебування його в процедурах банкрутства.
91. Також безпідставними є аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17, оскільки у справах наведених скаржником у касаційній скарзі та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.
92. Окрім того, суд відхиляє доводи скаржника щодо неповноти дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі), оскільки за приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
93. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
94. За наведеного, суд не надає юридичний аналіз аргументам скаржника щодо наданої судами попередніх інстанцій оцінки доказів у справі.
95. Окрім того, суд вважає неаргументованим посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки дій позивача у справах про визнання недійсним договору на предмет добросовісності, оскільки зазначені обставини не були підставою заявлених позовних вимог у справі, яка розглядається, та відповідно, не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, з урахуванням чого підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання відсутні.
96. Решта доводів скаржника не спростовують наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений на шкоду кредиторам, яким є заявник.
97. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
98. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
99. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
100. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
101. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.
Щодо судових витрат
102. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
Висновки щодо застосування норм права
103. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
104. Боржник, який вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору поруки за яким набуває додаткових зобов'язань) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
105. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/14918/20 (910/17697/21) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. І. Картере
В. Г. Пєсков