18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 липня 2023 року м. Черкаси справа № 925/620/23
Господарський суд Черкаської області у складі судді Довганя К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу №925/620/23 за позовом Комунального підприємства “Білгород-Дністровськтеплоенерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Котельно-механічний завод “Пархоменко” про стягнення 186 062,39 грн,
04 травня 2023 року позивач - Комунальне підприємство “Білгород-Дністровськтеплоенерго” звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Котельно-механічний завод “Пархоменко” 186 062,39 грн збитків, заподіяних внаслідок завищення вартості виконаних робіт за укладеними договорами від 05.05.2020 № 5/05 та від 12.04.2021 № 12/04 на підставі Акту ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, складеного Південним офісом Держаудитслужби від 04.04.2023 № 06-11/12.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на завищення вартості виконаних робіт відповідно до результатів Акту ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2020 по 31.12.2022.
Ухвалою від 04.05.2023 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву позивача до розгляду, відкрив провадження у справі, визнав її малозначною і вирішив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (без виклику) сторін.
Відповідач відзиву на позову суду не подав.
Ухвала суду від 04.05.2023 надіслана учасникам справи у встановленому порядку.
Судом встановлено, що копія ухвали від 04.05.2023 направлялась відповідачу на адресу, яка міститься у позовній заяві і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 19133, Черкаська область, Монастирищенський район, с.Половинчик,вул.Промислова,буд.7 Проте, вказана ухвала була повернута до суду без вручення адресату (поштове повернення №1801605551978) із Довідкою відділення поштового зв'язку (ф.20) з посилання на підставу невручення такої: «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами ч.3 та ч.7 ст. 120 та ч.11 ст. 242 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
При цьому, суд враховує, що згідно ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою судом з додержанням вимог процесуального закону за належною адресою надсилалася ухвала від 04.05.2023 для вчинення відповідних дій та яка повернулася до суду через відсутність адресата за вказаною адресою, є дією у площині волевиявлення самого адресата, тобто має суб'єктивний характер.
Сам лише факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала таку адресу для кореспонденції.
Суд, дослідивши наявні докази у справі, встановив наступне.
05.05.2020 між позивачем і відповідачем був укладений договір №5/05 на виконання робіт по об'єкту будівництва «Модернізація котла КВГМ-30-150 №6 для внесення малих навантажень - 20 Гкал/годину, котельня вул.. Перемоги, 2, м. Білгород-Дністровський, Одеська область» на загальну суму 4 000 000,00грн.
Цей Договір був виконаний частково, на загальну суму 3 091 440,00грн., з яких вартість устаткування склала 3 000 000,00 грн. За проект виконання робіт було сплачено 91 440,00 грн.
Відповідно до Договору № 12/04 від 12.04.2021 року, який був укладений між КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» та ТОВ «Котельно-механічний завод «Пархоменко», Замовник сплатив Генпідряднику 1 229 572,00 грн.
Південним офісом Дежаудитслужби при проведенні перевірки правильного та законного використання коштів, спрямованих на капітальне будівництво, реконструкцію та ремонт об'єктів комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго», було виявлено порушення по укладених договорах №5/05 від 05.05.2020 та № 12/04 від 12.04.2021, що зазначено в акті (ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» за період з 01.01.2020 по 31.12.2022) від 04.04.2023 № 06-11/12.
Держаудитслужбою було встановлено, що відповідно до Правил визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013) вартість виконання проекту організаційних робіт (ПОР) для котельні на загальну суму 91 440,00 грн. які не передбачено проектно-кошторисною документацією та відносяться до загальновиробничих витрат, а отже призвело до завищення вартості виконання робіт, матеріальної шкоди і витрат коштів Замовника.
Також, Держаудитслужбою було встановлено, що при проведені робіт відповідно акту № КБ-2 за червень 2021р. на суму 435 528,00 грн. з демонтажу обмурування котла та демонтажу котла було застосовано коефіцієнт к=0,4, замість застосування коефіцієнту к=0,3 для устаткування призначеного для лому відповідно до правил визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013) та вказівок щодо застосування ресурсних елементних кошторисних норм на монтаж устаткування (ДСТУ -Н Б Д.2.3-40:2012), що призвело до завищення вартості виконання робіт, матеріальної шкоди і витрат коштів Замовника на загальну суму 94 622,39 грн.
Позивач вважає, що доводи перевірки Південним офісом Держаудитслужби відносно виконання укладених договорів №5/05 від 05.05.2020 та № 12/04 від 12.04.2021 по об'єкту будівництва «Модернізація котла КВГМ-30-150 №6 для внесення малих навантажень - 20 Гкал/годину, котельня вул. Перемоги, 2, м. Білгород-Дністровський, Одеська область», відносно порушення законодавства України, щодо будівельних норм (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013) та (ДСТУ -Н Б Д.2.3-40:2012), відповідачем нанесено збитки позивачу на загальну суму 186 062,39 грн.
Відносини між сторонами унормовані господарським договором на виконання підрядних робіт, що згідно ст. 11 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Оцінивши доводи позивача, суд приходить до наступних висновків.
Аналіз змісту Договорів №5/05 від 05.05.2020 та № 12/04 від 12.04.2021 по об'єкту будівництва «Модернізація котла КВГМ-30-150 №6 для внесення малих навантажень - 20 Гкал/годину, котельня вул. Перемоги, 2, м. Білгород-Дністровський, Одеська область», укладених між позивачем як замовником та відповідачем як генпідрядником є договорами підряду.
За приписами ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За загальним правилом, за приписами частини другої статті 845 Цивільного кодексу України, якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.
Згідно з частиною першою статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частинами 2, 3 статті 853 ЦК України передбачено, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.
Згідно з частиною першою статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
За умовами Договору між сторонами та чинного законодавства, що регулює відносини підряду, право на стягнення збитків виникає у позивача лише у виключних випадках, які слід довести пунктами Договору чи норм Закону.
У відповідності до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, підписавши вище вказані договори, сторони погодили всі істотні умови договорів та самі визначили і погодили взаємні зобов'язання.
Підставами цього позову слугувало твердження про завищення вартості виконаних робіт, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в сумі 186 062,39 грн, які відповідач повинен сплатити позивачу.
Зауваження щодо якості та обсягу робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутні.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач вважає, що відповідач завдав йому збитків, якими є сума неправомірного завищення вартості виконаних робіт, матеріальної шкоди і витрат коштів Замовника.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Стаття 623 ЦК України конкретизує положення по відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов'язання. Так, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Стаття 22 ЦК України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов'язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки ч. 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Предметом доказування наявності збитків є, окрім встановлення самого факту заподіяння збитків, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Відповідно до положень ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 73, 76 ГПК України).
Суд вважає, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2020 у справі № 922/3582/19.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що у даній справі позивачем не доведено належними доказами існування жодного з наведених вище елементів складу правопорушення, за яким може наставати відповідальність відповідача.
Так, з акту ревізії слідує, що вартість робіт була встановлена за взаємною згодою сторін та відображена у договорах.
Крім того, матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами вище вказаних договорів, або зміни їх умов в частині ціни чи обсягів послуг.
Посилання позивача на акт Державної аудиторської служби України № 06-11/12 від 04.04.2023 ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенрего» за період з 01.01.2020 по 31.12.2022, з питань завищення вартості виконання робіт, як на належний і достатній доказ недобросовісного виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеними вище договорами та завдання позивачу шкоди, є необґрунтованими з наступних підстав.
Оскільки правовідносини між сторонами спору є договірними, акт аудиторської служби не є підставою для безспірного визнання наявності порушень та саме в діях відповідача щодо завищення вартості робіт, а тому такий доказ має оцінюватись у сукупності з іншими належними доказами.
Згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
У даному випадку акт ревізії складено з приводу наявності певних порушень в діяльності позивача, і вказаний акт містить лише висновки органу, який його склав, він не є рішенням суду, а тому викладені в такому акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто сам лише акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних останнім відповідно до умов договорів.
Суд враховує, що сам по собі акт ревізії, складений за наслідками проведення перевірки діяльності позивача, не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Цей документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. При цьому, обставини, вказані в такому акті ревізії, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
Поряд з цим, суд зазначає, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Крім того, акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Таким чином, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись і як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.
З акту ревізії вбачається, що за результатами проведених контрольних обстежень обсягів виконаних робіт встановлено відповідність фактично виконаних обсягів робіт порівняно з обсягами, включені до актів ф.№КБ-2в. Також, позивач і при наявності акту ревізії Держаудитслужби України повинен довести всі чотири елементи складу правопорушення, при якому у відповідача настає відповідальність у вигляді стягнення збитків за порушення господарського зобов'язання.
Суд приходить до переконання, що позивач зібраними у справі доказами не довів правову підставу позову, ним не доведено обставин щодо завдання йому збитків внаслідок винних дій відповідача саме при неналежному виконанні Договорів, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову повністю.
З урахуванням ст. 129 ГПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 11.07. 2023.
СУДДЯ К.І. Довгань