11.07.2023 Справа№914/2055/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Н.Є. Березяк, розглянувши матеріали заяви: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна компанія «Рубікон Груп», м. Львів,
про забезпечення позову
у справі №914/2055/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна компанія «Рубікон Груп», м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест», м. Львів,
про: визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень та скасування рішення приватного нотаріуса
Представники сторін не викликались (не повідомлялись)
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна компанія «Рубікон Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест» про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень та скасування рішення приватного нотаріуса.
Ухвалою суду від 06.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Через відділ документообігу суду (вх. №2643/23) від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 07.07.2023 б/н, в якій просить: вжити заходи забезпечення позову у справі № 914/2055/23 шляхом накладення арешту на групу нежитлових приміщень 601-1 - 601-1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , площею 249,7 квадратних метрів та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест», та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, держателем якого та адміністратором є Міністерство юстиції України (01001 м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622) вчиняти дії, спрямовані на внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в частині зміни інформації про власників об'єкта нерухомого майна - групу приміщень 601-1 - 601-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять шість) площею 249,7 квадратних метрів.
Подана заява обґрунтована тим, що майно - група нежитлових приміщень 601-1 - 601-1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , площею 249,7 квадратних метрів є предметом оспорюваного договору і його відчуження відповідачем, у випадку задоволення поданого до суду позову призведе до утруднення виконання судового рішення, необхідності звернення до суду з позовними заявами про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування подальших реєстраційних дій.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд встановив таке.
Згідно з ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується заходами, передбаченими ст. 137 ГПК України чи іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
Згідно частини першої статті 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.97) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Водночас ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Предметом позову у справі №914/2055/23 є визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень, яким було продано групу приміщень 601-1 - 601-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять шість) площею 249,7 квадратних метрів та скасування рішення приватного нотаріуса.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи перебуватимуть у власності відповідача нежитлові приміщення щодо яких укладено оспорюваний договір, то суд приходить до висновку, що застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Верховний Суд у Постанові від 09.06.2023 у справі №37з-23 зазначав, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Разом з тим варто зауважити, що за змістом ст. 137 захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти не узгоджується з позовними вимогами, що не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту; накладення арешту не є співмірним заходом забезпечення позову із вимогами немайнового характеру. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 907/268/22.
Відтак суд не вбачає необхідності забезпечувати позов шляхом накладення арешту на групу нежитлових приміщень 601-1 - 601-1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , площею 249,7 квадратних метрів та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест».
Таким чином, зважаючи на викладене вище, на думку суду, ефективним, співмірним і адекватним способом забезпечення даного позову буде заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти дії спрямовані на внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в частині зміни інформації про власників об'єкта нерухомого майна - групу приміщень 601-1 - 601-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять шість) площею 249,7 квадратних метрів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, у даному випадку, застосування судом обраного заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів заявника.
Відповідно до частин 1, 2 статті 144 ГПК України, ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 141, 144, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про забезпечення позову у справі №914/2055/23 задовольнити частково.
2. До набрання рішенням законної сили заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, держателем якого та адміністратором є Міністерство юстиції України (01001 м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622) вчиняти дії спрямовані на внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в частині зміни інформації про власників об'єкта нерухомого майна - групу приміщень 601-1 - 601-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять шість) площею 249,7 квадратних метрів.
Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (79019, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 36; ідентифікаційний код 40116861).
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест» (79019, Львівська обл., місто Львів, вул. Липинського В., будинок 36; ідентифікаційний код 41279903).
3. В решті вимог заяви відмовити.
4. Дана ухвала відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та підлягає для пред'явлення до виконання протягом трьох років з дня її винесення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку і в строки, передбачені ст.256, 257 ГПК України.
Суддя Березяк Н.Є.