Справа № 1003/18145/12
Провадження № 4-с/357/19/23
06 липня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Бондаренко О.В., при секретарі - Кононюк П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича, стягувач: ОСОБА_2 , -
18.04.2023 представник заявника, адвокат Савчак Ярослав Олегович, звернувся до суду з вказаною скаргою, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», мотивуючи тим, що 04.02.2013 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №1003/18145/12 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення аліментів, задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 7.11.2012 р. і до досягнення дитиною повноліття. У рамках зазначеної справи було видано виконавчий лист. Боржником систематично перераховувалися грошові кошти на надані стягувачем рахунки (картки) та такі кошти належним чином отримувалися стягувачем ОСОБА_2 . Нещодавно боржнику стало відомо про існування відносно нього по зазначеному виконавчому документу виконавчого провадження № 45829905 у Відділі ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (державний виконавець Якобчук Сергій Михайлович) заборгованості. У березні 2023 року боржник звернувся до адвоката Плужник М.В., який направив зазначеному вище державному виконавцю адвокатський запит щодо заборгованості по виконавчому провадженню. 12.04.2023 адвокат Плужник М. В. отримав відповідь Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), а саме державного виконавця Якобчук Сергія Михайловича, у якому виконавцем надано розрахунок заборгованості від 30.03.2023 (станом на 27.03.2023). Боржнику вдалось ознайомитися із тими документами, які містяться у виконавчому провадженні в АСВП. Вивчивши наявні там документи, боржник вважає на необхідне подати скаргу на (дії) та бездіяльність виконавця. Протиправність та незаконність складеного розрахунку заборгованості полягає в тому, що у розрахунку не зазначено 68807,47 грн., як суму, сплачену боржником на користь стягувача, як аліменти згідно з рішенням суду від 04.02.2013. Жодних інших підстав перераховувати кошти стягувачу у боржника немає, жодних кредитних договорів у боржника також немає, а тому, перерахування відбувалися виключно в межах рішення суду щодо стягнення аліментів. По-перше, розмір загальної заборгованості боржника станом на 01.02.2018 у 3-х постановах про тимчасову заборону у праві виїзду, про обмеження у праві користування зброєю, про обмеження у праві керування ТЗ від 26.02.2018 визначено на рівні 69984 грн. і після цього у розрахунку державним виконавцем Якобчуком С.М. визнається сплата боржником 7292 грн., 4056,50 грн., 4077,75 грн., 7371 грн., 10824,75 грн., 10000,00 грн., 1000,00 грн., всього 44622,00 грн. та 68807,47 грн. сплачено боржником за квитанціями стягувачу, а тому, розмір заборгованості становить 14588,56 грн. У АСВП відсутня постанова про прийняття до виконання виконавчого провадження №45829905 державним виконавцем Якобчуком Сергієм та СВП існують дві постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 03.04.2019 та постанова про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України від 26.02.2018. Тому, просив визнати дії державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича щодо неврахування перерахованих коштів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 68807,47 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам, неправомірними, зобов'язати державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича врахувати як аліменти перераховані кошти ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 68807,47 грн. в межах виконавчого провадження №45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам та визнати заборгованість за аліментами боржника у виконавчому провадженні у розмірі 14588,56 грн..
03.05.2023, після усунення недоліків скарги, судом прийнято скаргу до розгляду, призначено судове засідання та зобов'язано відділ державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати до суду копію матеріалів виконавчого провадження №45829905, щодо примусового виконання виконавчого листа №1003/18145/12, провадження № 2/357/745/13, виданий 14.02.2013 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
18.05.2023 стягувач - ОСОБА_2 подала до суду заперечення на скаргу, в яких зазначила, що не підтримує скаргу та заперечує щодо її задоволення, виходячи з наступного. Так, з ОСОБА_1 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 2000 року по 2012 рік. Від цього шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу син проживав з нею. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі № 2/357/745/13, яке набрало законної сили 14.02.2013, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.11.2012 і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист по цьому рішенню суду вона пред'явила до виконання до відділу ДВС 10.12.2014. З листопада 2012 року боржник ОСОБА_1 став допускати заборгованість зі сплати аліментів. 11.11.2022 вона звернулась із заявою до відділу ДВС із проханням надати їй довідку розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, яку допустив ОСОБА_1 за весь період. В цій же заяві вона просила державного виконавця при розрахунку заборгованості врахувати суми грошей, які у певні роки боржник напряму пересилав їй, а саме: за 2015 рік - 4077,75грн., за 2016 рік - 4056,50грн., за 2017 рік - 7292 грн., за 2018 рік - 7371 грн., за 2019 рік - 10824,75 грн.. На цю її заяву 17.11.2022 за №108107 вона отримала розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем Якобчуком С.М. з врахуванням її заяви, згідно якої станом на 01.11.2022 розмір заборгованості становив 84692,33 грн.. Як вбачається із тексту вказаного розрахунку, його копія була направлена сторонам та роз'яснено порядок та строки оскарження цього розрахунку. До квітня 2023 року жодних скарг з боку боржника ОСОБА_1 не надходило та17.04.2023 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Савчак Я.О. звернувся до суду з вказаною вище скаргою. Отримавши скаргу боржника з додатками, та ознайомившись з матеріалами справи в суді вона з'ясувала, що скаржником не було надано в додатках копію відповіді представнику боржника, адвокату Плужник М.В. за його заявою від 21.03.2023 з відділу ДВС від 27.03.2023 (а.с.57) та копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 27.03.2023 (а.с.58-59).У відповіді на заяву адвоката роз'яснено, що надані до заяви копії квитанцій, в призначенні платежу по яким не зазначено «аліменти», не можуть бути враховані в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів, перерахунок заборгованості зі сплати аліментів може бути проведено відповідно до ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Тому, вона вважає, що державний виконавець надав адвокату Плужнику М.В., представнику боржника ОСОБА_1 , цілком обґрунтовану і законну відповідь, провівши розрахунок заборгованості по аліментам станом на 27.03.2023 з урахуванням наявних у відділі ДВС документів у сумі 83692,33 грн.. Однак, провівши свої підрахунки з врахуванням інформації, викладеній в скарзі та додатків до неї, зазначає, що від боржника ОСОБА_1 вона отримувала напряму деякі кошти, які не були і не могли бути враховані державним виконавцем, оскільки йому не надавались відповідні належні докази. Тому, вона визнає, що в 2016 році не було враховано два платежі (на 700грн. від 03.11.2016 та на 500 грн. від 29.11.2016) на загальну суму 1200грн.; в 2019році не було враховано 4994,75 грн.; в 2020 році на її банківські картки від ОСОБА_1 також надійшло 10889,00 грн. без вказівок «аліменти», які вона згодна зарахувати в погашення загальної заборгованості зі сплати аліментів. Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на її користь по виконавчому провадженню № 45829905 за її згодою може бути зменшена на 17083,69 грн. і на даний час має складати 66608,64 грн. (83692,33грн. - 17083,69грн. = 66608,64грн.). В таблиці, включеній в текст скарги, нею встановлені наступні невідповідності: в ній зазначено, що згідно виписки Приватбанк за період з 01.01.2014 по 11.11.2020 сплачено ОСОБА_1 та отримано ОСОБА_5 в розмірі 25743,47 грн., однак, така обставина не відповідає дійсності: 1) від 02.10.2015 платіж на суму 400 грн. на її ім'я не надходив; 2) від 15.12.2015 платіж на суму 400 грн. вказано двічі (як 403грн. і як 400 грн., фактично надійшло 400грн.); 3) від 21.05.2015 платіж на суму 505 грн. вказано двічі (як 505 грн. і як 508грн., фактично надійшло 505грн.); 4) від 12.06.2015 кошти в сумі 600 грн. не надходили взагалі; 5) від 24.06.2015 кошти в сумі 405 грн. вказано двічі; 6) від 08.02.2016 кошти в сумі 508 грн.(фактично надійшло 505грн.); 7) від 08.02.2016 платіж 400 грн., допущена помилка в даті, слід вважати 18.02.2016; 8) від 13.01.2017 вказано платіж 1005грн. (фактично надійшло 1000 грн.); 9) від 07.03.2017 вказано платіж 502 грн. (фактично надійшло 500 грн.); 10) платежі від 02.04.2016 двічі (0 грн.), від 01.04.2017 двічі (505грн.), від 01.04.2017 двічі (2000грн.), від 03.11.2016 (700грн.), від 01.05.2017 (2500грн.), 29.11.2016 (500грн.) не надходили взагалі; 11) від 19.04.2017 платіж 507грн. (фактично надійшло 500 грн.); 12) від 29.07.2016 платіж 703 грн.(фактично надійшло 700 грн.); 13) від 08.02.2016 платіж 508 грн. (повторюється з п.6); 14) від 18.02.2016 платіж 400 грн. (повторюється з п.7); 15) від 07.03.2017 платіж 502 грн. (фактично 500грн, повторюється з п.9); 16) від 13.01.2017 платіж 1005 грн. (фактично 1000грн., повтор з п.8); 17) від 18.05.2016 платіж 1010грн. (повторюється, остання строчка таблиці на а.2). Зазначено, що за чеками терміналів - сплачено ОСОБА_1 та отримано ОСОБА_5 кошти в розмірі 50607,47грн., що не відповідає дійсності. В таблиці зазначено платежі на її ім'я, які дійсно надійшли по Монобанку: 1) 03.11.2020 на суму 1100 грн.; 2) 21.05.2020 на суму 1100 грн. 3) 27.12.2019 на суму 1150 грн.; 4) 28.01.2020на суму 1100 грн.; 5) 04.12.2019 на суму 1050 грн.; 6) 23.06.2020 на суму 1100 грн.; 7) 17.08.2020 на суму 1100 грн.; 8) 23.08.2020 на суму 1000 грн.; 9) 26.07.2020 на суму 1000 грн.; 10) 27.02.2020 на суму 1100 грн.; 11) 19.09.2020 на суму 1100 грн.; 12) 08.04.2020 на суму 2200 грн., всього на суму 14100 грн.. Як вбачається з матеріалів, доданих до скарги, представник боржника ОСОБА_1 , адвокат Плужник М.В. отримав відповідь відділу ДВС з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів 27.03.2023, однак, до суду зі скаргою на дії державного виконавця Якобчука С.М. звернувся лише 18.04.2023, тобто із пропуском встановленого законом строку для оскарження. Доказів того, що адвокат Плужник М.В. отримав зазначену відповідь 12.04.2023, а не 27.03.2023, в матеріалах справи не має. Тому, вважає, що скарга не підлягає до задоволення, оскільки подана з пропуском 10-денного строку звернення до суду. Також зазначає, що скаржник подав до суду на підтвердження своїх вимог копії доказів (квитанцій), які не можуть враховуватися судом, оскільки значна частина з них є нечитабельними і не може бути оцінена належно. Таким чином, скарга задоволенню не підлягає. Однак, із врахуванням наведеного вище та тієї обставини, що деякі суми коштів, які боржник ОСОБА_1 надсилав їй без зазначення призначення платежу «аліменти», вона не заперечує проти зменшення суми його заборгованості з 83692,33 грн. до 66608,64 грн. (83692,33 грн. - 17083,69 грн. = 66608,64 грн.). Тому, просила прийняти ці заперечення і врахувати їх при розгляді скарги та відмовити у задоволенні скарги на дії і бездіяльність державного виконавця та зобов'язання вчинити дії.
Представник скаржника, адвокат Савчак Ярослав Олегович у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 05.07.2023 подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у відсутності скаржника та його представника, скаргу підтримує та просить задовольнити. Також, 04.07.2023 його представник подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що боржником систематично перераховувалися грошові кошти на надані стягувачем рахунки (картки) та такі кошти належним чином отримувалися ОСОБА_6 на загальну суму (за період з 01.01.2014-11.11.2020 кошти в сумі 25743,47 грн., за чеками з терміналів в сумі 50607.47 грн., квитанції Монобанк на суму 18200,00 грн.). Додатково боржником було перераховано грошові кошти як аліменти безпосередньо на користь сина ОСОБА_3 , що підтверджується копіями квитанцій перерахування на Монобанк на рахунок (картку) повнолітнього ОСОБА_3 у розмірі 5100 грн. Таким чином, всього сплачено боржником 73907,00 грн. (5100,00 грн. (безпосередньо на користь сина ОСОБА_4 ) та 68807,47 грн. (з підтвердженням чеками терміналів та Банків). Жодних інших підстав перераховувати кошти стягувачу від Боржника немає, жодних кредитних договорів також немає, тощо. Отже, перерахування відбувалися виключно в межах рішення суду щодо стягнення аліментів. Також, стягувач визнала що від боржника ОСОБА_1 вона отримувала напряму деякі кошти, які не були і не могли бути враховані державним виконавцем, оскільки йому не надавались відповідні належні докази. Стягувач визнала, що в 2016 році не було враховано два платежі (на 700 грн. від 03.11.2016 та на 500 грн. від 29.11.2016) на загальну суму 1200 грн.; в 2019 році не було враховано 4994,75 грн.; в 2020 році на її банківські картки від ОСОБА_1 також надійшло 10889,00 грн. без вказівок «аліменти», які вона згодна зарахувати в погашення загальної заборгованості зі сплати аліментів. Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 45829905 за її згодою може бути зменшена на 17083,69 грн.. Враховуючи вищевикладене, представник скаржника просить визнати дії державного виконавця відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича щодо неврахування перерахованих коштів боржником ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 68807,47 грн. та додатково за чеками терміналів безпосередньо на користь сина ОСОБА_4 5100 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам, неправомірними, зобов'язати державного виконавця врахувати як аліменти перераховані кошти ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 68807,47 грн. та додатково за чеками терміналів безпосередньо на користь сина ОСОБА_4 5100 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам, прийняти визнання стягувачем отримання 17083,69 грн., що є безумовною підставою для скасування розрахунку заборгованості та визнати заборгованість за аліментами боржника у виконавчому провадженні у розмірі 9488,56 грн..
Державний виконавець Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчук Сергій Михайлович у судовому засіданні зазначив, що боржник ухилявся від сплати аліментів, по телефону говорив, що й нього є ще інші стягнення. Боржник надавав йому квитанції, але він їх не врахував, адже в них не було зазначено призначення платежу, потім стягувач вказала які квитанції вона визнає, після чого вони були враховані. Про місце роботи боржник не повідомляв. Щодо заяви адвоката Плужник М.В. зазначив, що 21.03.2023 надійшла від нього заява про надання розрахунку заборгованості, 30.03.2023 була надана йому відповідь, шляхом направлення засобами поштового зв'язку (простою кореспонденцією), але сказати дату відправлення він може, адже не може знайти реєстри відправки, однак вона була надіслана в термін до 30 днів.
Стягувач - ОСОБА_2 в судовому засіданні скаргу не визнала, заперечила проти її задоволення та зазначила, що розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, згідно якого борг становить 83692,33 грн., є обґрунтованим, але вона не заперечує, що від боржника вона отримувала кошти, які не були враховані державним виконавцем (такі кошти перераховані у її запереченнях) та не заперечує зменшення суми боргу до 66608,64 грн. Також, зазначила, що боржник пропустив строк звернення до суду зі скаргою, адже доказів отримання розрахунку заборгованості адвокатом Плужник М.В. 12.04.2023 в матеріалах справи не має.
Суд, заслухавши пояснення державного виконавця, стягувача, дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до висновку, що скаржником подано скаргу 17.04.2023, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд» в межах десятиденного строку з дня, коли боржник ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав (12.04.2023), тому, підстав для поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця суд не вбачає.
Разом з тим, стягувач ОСОБА_2 в запереченнях по скарзі зазначає, що представник боржника ОСОБА_1 , адвокат Плужник М.В. отримав відповідь відділу ДВС з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів 27.03.2023, однак, до суду зі скаргою на дії державного виконавця Якобчука С.М. звернувся лише 18.04.2023, тобто із пропуском встановленого законом строку для оскарження, адже доказів того, що адвокат Плужник М.В. отримав зазначену відповідь 12.04.2023, а не 27.03.2023, в матеріалах справи не має.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження, оскільки відповідь на заяву представника боржника ОСОБА_1 , адвоката ПлужникаМ.В., відділ ДВС надав лише 30.03.2023 за №26651, направивши її засобами поштового зв'язку (простою кореспонденцією) в термін 30 днів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», що визнається державним виконавцем Якобчук С.М. та не спростовано.
Крім того, застосовуючи процесуальні норми, потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на зазначене, суд також вважає за потрібне зауважити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації (Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, Указом Президента України №133/2022 було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року, строк дії воєнного стану продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України №757/2022 від 16.11.2022 строк дії воєнного стану продовжено з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023 строк дії воєнного стану продовжено з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб та Указом Президента №254/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 20 травня 2023 року строком на 90 діб (тобто до 18 серпня 2023 року), суворе застосування судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом встановлено, що на виконанні відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №45829905, відкрите державним виконавцем 11.12.2014 на підставі заяви стягувача, щодо примусового виконання виконавчого листа №1003/18145/12, 2/357/745/13, виданого 14.02.2013 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 07.11.2012 і до досягнення дитиною повноліття.
26.02.2018 державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Гаєвою Мариною Іванівною у ВП №45829905 винесено постанови про: тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами боржнику, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Боржнику та тимчасове обмеження у праві користування зброєю боржнику.
08.06.2018 державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Гаєвою Мариною Іванівноюу ВП №45829905 винесено постанову про арешт на все майно боржника.
03.04.2019 державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Худак Анастасією Анатоліївною у ВП №45829905 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику.
22.01.2020 державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лінецькою Олесею Василівною у ВП №45829905 винесено постанову про прийняття виконавчого провадження (а.с. 45-46).
17.11.2022 державним виконавцем відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчук Сергієм Михайловичем у ВП №45829905 складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 від 11.11.2022, згідно якої станом на 01.11.2022 заборгованість по сплаті аліментів становить 84692,33 грн.
30.03.2023 державним виконавцем відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчуком Сергієм Михайловичем у ВП №45829905 складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, на підставі заяви представника боржника, адвоката Плужника М.В. від 21.03.2023, згідно якої станом на 27.03.2023 заборгованість по сплаті аліментів становить 83692,33 грн.
Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи, інформацією про виконавче провадження, копією матеріалів виконавчого провадження №45829905 (Т. 1 а.с. 45-66, 180-220, Т. 2 а.с. 52-54) визнаються стягувачем, боржником та державним виконавцем, та відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40, ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Так, державний виконавець відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), діючи на виконання положень Закону України «Про виконавче провадження», 11.12.2014 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №45829905 на підставі заяви стягувача, щодо примусового виконання виконавчого листа №1003/18145/12, провадження № 2/357/745/13, виданого 14.02.2013 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 07.11.2012 і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з ч. 1, 3, 8 ст. 71Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 71Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3)надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику та здійснювати контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника, шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами.
Разом з тим, з матеріалів виконавчого провадження (а.с. 78-178) вбачається, що державним виконавцем відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчуком Сергієм Михайловичем належним чином не виконані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» щодо обчислення розміру аліментів і заборгованості зі сплати аліментів, адже за період з 11.12.2014 по 17.11.2022 державним виконавцем не було проведено жодного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, так само як і не було належним чином повідомлено божника про розмір заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2023 представник боржника, адвокат Плужник М.В., звернувся до державного виконавця із письмовою заявою, в якій просив провести перерахунок коштів та зменшити суму заборгованості з урахуванням вже виплачених коштів (аліментів) на підставі копій квитанцій (чеків) та виписки по картковому рахунку боржника у АТ КБ «Приватбанк» (Т. 1 а.с. 203-207).
Водночас, з відповіді відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчуком Сергієм Михайловичем №26651 від 30.03.2023 (Т. 1 а.с. 57) вбачається, що розрахунок заборгованості по сплаті аліментів станом на 27.03.2023 був проведений державним виконавцем без урахуванням наданої боржником інформації про сплату коштів на користь ОСОБА_2 , оскільки в квитанціях в призначені платежу не зазначено «аліменти».
Так, в матеріалах справи наявна виписка по картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 11.11.2020 (Т. 1 а.с. 100-101), з якої вбачається, що боржником ОСОБА_1 протягом 2017 року перераховувалися грошові кошти на користь ОСОБА_2 (призначення платежу «аліменти») на загальну суму 4300,00 грн., протягом 2018 року перераховувалися грошові кошти на користь ОСОБА_2 на загальну суму 7408,04 грн., протягом 2019 року перераховувалися грошові кошти на користь ОСОБА_2 на загальну суму 13880,91 грн.
В матеріалах справи наявні копії квитанцій (Т. 1 а.с. 67, 68, 71, 74, 80, 81, 82, 86, 88, 89, 93, 94, 95, 96, 97, 99) згідно яких боржником ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 протягом 2015, 2016, 2017 років були перераховані грошові кошти на загальну суму 9968,00 грн. в рахунок сплати аліментів, що визнається стягувачем в своїх запереченнях, враховуючи і також те, що всі ці перекази здійснені на карткові рахунки ОСОБА_2 , відкриті в АТ КБ «Приватбанк».
Також, в матеріалах справи наявні квитанції про переказ грошових коштів через Монобанк на користь ОСОБА_2 на загальну суму 14100,00 грн.: 03.11.2020 на суму 1100 грн., 21.05.2020 на суму 1100 грн.. 27.12.2019 на суму 1150 грн., 28.01.2020 на суму 1100 грн., 04.12.2019 на суму 1050 грн., 23.06.2020 на суму 1100 грн., 17.08.2020 на суму 1100 грн., 23.08.2020 на суму 1000 грн., 26.07.2020 на суму 1000 грн., 27.02.2020 на суму 1100 грн., 19.09.2020 на суму 1100 грн., 08.04.2020 на суму 2200 грн. (Т. 1 а.с. 102, 103, 108, 109, 110, 113, 117, 120, 122, 123, 124), сплату яких, в якості аліментів стягувач - ОСОБА_2 визнає.
Суд також враховує визнання стягувачем ОСОБА_2 тієї обставини, що на її банківські картки від ОСОБА_1 надійшли грошові кошти без вказівок «аліменти»: в 2016 році - 1200,00 грн. (на 700грн. від 03.11.2016 та на 500 грн. від 29.11.2016) (Т. 1 а.с. 73, 79), в 2019 році - 4994,75 грн., в 2020 році - 10889,00 грн., які не були враховані державним виконавцем та вона не заперечує проти зарахування таких коштів в погашення загальної заборгованості зі сплати аліментів.
Також, боржник ОСОБА_1 наполягає в рахунок сплати аліментів врахувати і перекази коштів через Монобанк особисто на карту сина ОСОБА_4 на загальну суму 5100,00 грн. (Т. 1 а.с. 104-107, 111, 112, 114, 115, 116, 118, 119, 121), однак, такі грошові кошти не можуть розцінюватися судом як аліменти, оскільки рішенням суду аліменти стягнуто з ОСОБА_1 саме на користь ОСОБА_2 , а переказ таких коштів розцінюються судом як додаткові витрати на дитину в розумінні ст. 185 СК України.
Отже, в ході розгляду справи, судом встановлено, що копії квитанцій за 2013, 2015, 2016, 2017, 2020 роки (АТ КБ «Приватбанк» та Монобанк), виписка по картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» за 2017, 2018, 2019 роки, підтверджують сплату коштів на загальну суму 65540,70 грн., оскільки таку оплату не заперечує стягувач, вони здійснені шляхом перерахування на картки стягувача ОСОБА_2 , відкриті в АТ КБ «Приватбанк», тому, суд вважає за можливе врахувати дану суму коштів в рахунок сплати аліментів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін. Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та у випадку не виконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, та здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Таким чином, дії державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича щодо неврахування перерахованих коштів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 65540,70 грн. в межах виконавчого провадження №45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам, є протиправними, а тому, зобов'язує державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича врахувати як аліменти перераховані грошові кошти ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 65540,70 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905.
Стосовно вимоги скарги щодо зобов'язання державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича визнати заборгованість за аліментами боржника у виконавчому провадженні у розмірі 14588,56 грн., слід зазначити наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.
Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Аналогічне роз'яснення надане судам в п. 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012 року, яке зводиться до того, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скарги ОСОБА_1 в частині зобов'язання державного виконавця визнати заборгованість за аліментами у виконавчому провадженні у розмірі 14588,56 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення
Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
Скаргу ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича (код ЄДРПОУ: 34846021, місцезнаходження: б-р Олександрійський, 94, м. Біла Церква, Київська область), стягувач: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича щодо неврахування перерахованих коштів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 65540,70 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905, при розрахунку заборгованості по аліментам.
Зобов'язати державного виконавця Відділу ДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якобчука Сергія Михайловича врахувати як аліменти перераховані кошти ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 65540,70 грн. в межах виконавчого провадження № 45829905.
У задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали складено 11.07.2023.
Суддя О. В. Бондаренко