П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/632/23
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 420/632/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чорноморської митниці Держмитслужби , Державної митної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом у якому просив стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 821/1075/15-а за період з лютого 2021 року по 31.12.2022 включно в розмірі 275 383,00 грн.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 22 травня 2023 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Чорноморської митниці Держмитслужби, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зобов'язав Державну митну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, з урахуванням виплачених сум.
В решті позовних вимог - відмовив.
23.05.2023 (вх. № 16560/23) представник позивача до суду першої інстанції подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення, яким просив стягнути із Державної митної служби України витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Одеський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 29 травня 2023 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення - задовольнив частково.
Стягнув з Державної митної служби України (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г; код ЄДРПОУ 43115923) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.). Не погоджуючись з додатковим рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким клопотання про стягнення правничої допомоги у розмірі 20 000 грн задовольнити у повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що чинне процесуальне законодавство не допускає самостійного зменшення судом витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання сторони, та не врахував висновків Верховного Суду, за змістом яких обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони;
- суд першої інстанції не проаналізував, що витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, тобто 7,26 % від ціни позову, є цілком співмірними з такою ціною, значенням справи для позивача та її складністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
За змістом статті 252 КАС України визначено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Таким чином, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
В даному випадку підставою для ухвалення додаткового рішення по цій справі стало вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 20 000 грн., понесених позивачем за час розгляду справи по суті, у порядку статті 139 КАС України.
Положеннями частини 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України).
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України).
За змістом частин 7, 9 статті 139 КАС України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного вбачається, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо, що спростовує посилання відповідача на безпідставність стягнення витрат за здійснення такої послуги як оформлення позовної заяви.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia” зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.09.2019 по справі № 810/2760/17.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, колегія суддів виходить з такого.
Як встановлено під час розгляду справи, та підтверджено матеріалами справи, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується копією договору про надання правничої професійної (правової) допомоги від 23.12.2022 № 12/22 ЄВВ, укладеного з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», додаткової угоди до нього від 23.12.2022 № 23-12, рахунку від 23.12.2023 №23-12 та платіжної інструкції від 25.01.2023 № 186912447 про сплату 20 000,00 грн(а.с.121-129).
За умовами зазначеного договору з урахуванням п.1.3 додаткової угоди адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов'язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві в суді першої інстанції з питань, стягнення на користь клієнта з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі № 821/1075/15-а в частині поновлення клієнта на роботі по 31.12.2022 включно. У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання вказаної правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованому розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 20 000,00 грн.
Отже, сторони визначили фіксований розмір оплати гонорару адвоката.
Досліджуючи вищезазначені документи, колегія суддів встановила, що дані докази можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів.
Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що підготовка даної справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а тому розмір витрат на правову допомогу на рівні 20 000,00 грн. є не співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
Принагідно колегія суддів акцентує, що питання розподілу судових витрат окрім іншого пов'язане також із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 грудня 2018 року справа №826/856/18.
З урахуванням наведеного, а також того, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, враховуючи суттєве погіршення фінансового стану державних органів внаслідок збройної агресії російської федерації та беручи до уваги те, що представник позивача документально підтвердив понесення зазначених витрат, однак їх розмір є не співрозмірним витраченому часу та наданому обсягу роботи, отже суд першої інстанції ґрунтовно дійшов висновку, що заява представника позивача підлягає частковому задоволенню, а Державна митна служби України має відшкодувати йому 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах «Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та «Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 420/632/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк