10 липня 2023 року Чернігів Справа № 620/5399/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту
«Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 562 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 11.10.2021 по 25.04.2023 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 26.04.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при виключенні його 10.10.2021 зі списків особового складу Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України йому не проведено всі виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.10.2021, а саме не проведено остаточного та повного розрахунку при звільненні. При цьому остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням позивача здійснено лише 26.04.2023. Позивач вказує на те, що остаточний розрахунок здійснено відповідачем не в день звільнення позивача з військової служби, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України - 26.04.2023, тобто із затримкою в 562 дні. Тому керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 11.10.2021 по 25.04.2023 включно, обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Також вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 26.04.2023.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, а не працював в даній службі на умовах трудового договору. У свою чергу, трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата середнього заробітку за затримку здійснення розрахунку з працівником, а саме виплат йому всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, не передбачена. Вказав, що перерахування коштів 25.04.2023 на виконання судового рішення від 09.03.2023 по справі № 320/15748/21 не може бути підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП України. Норма статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, не поширює свою дію на виплати, які носять разовий компенсаційний характер. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені Законом України «Про Державну прикордонну службу України» надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Також відповідач вказав, що компенсації як такі в КЗпП України передбачені в розділі VIII «Гарантії і компенсації» і не відносяться до розділу VII «Оплата праці», в якому й містяться норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач проходила військову службу у Окремому контрольно-пропускному пункті «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України (далі ОКПП або відповідач.
Наказом начальника ОКПП від 08.10.2021 № 451-ос звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу з 10.10.2021 /а. с 18/.
Проте під час проходження військової служби у період з 29.01.2020 по день звільнення відповідач недоплачував позивачу грошове забезпечення, а при звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме належне позивачу з 29.01.2020 по день звільнення грошове забезпечення у сумі 58792,53 грн. виплачено лише 26.04.2023, що підтверджується банківською випискою /а. с. 17/.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 у справі № 320/15748/21 зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України: провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 року по 09.04.2020 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року N 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 10.04.2020 року по 31.12.2020 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року N 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.01.2021 року по 10.05.2021 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 року N 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 11.05.2021 року по 10.10.2021 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 року N 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 року по 10.10.2021 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4.постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року N 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року N 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
У відповідь на запит адвоката позивача від 27.04.2023 вих. № 2704/03, відповідач листом від 12.05.2023 № 11/2407-23-Вих повідомив, що 26.04.2023 на картковий рахунок ОСОБА_3 виплачена сума 58792,53 грн, яка нарахована за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 у справі № 320/15748/22, (яке набуло законної сили з моменту винесення постанови Шостого апеляційного адміністративною суду від 09.03.2023 у цій справі), а саме, виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.10.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Щодо нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу за час затримки розрахунку при звільненні повідомлено, що ОСОБА_3 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України, а не працювала на умовах трудового договору. Тому, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24 липня 2013 року № 774/13/84-13, Кодекс законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України не поширюється, у зв'язку з чим в ОКПП «Київ» не має правових підстав для виплати середньою заробітку (грошового забезпечення) /а. с. 39/.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного та повного розрахунку при звільненні, а також не проведення виплати середнього заробітку протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОКПП «Київ» 10.10.2021, тоді як фактичний розрахунок щодо грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.10.2021 проведено лише 26.04.2023.
Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення з військової служби остаточного розрахунку, а саме не повністю виплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.10.2021, протиправність чого встановлена Київським окружним адміністративним судом у рішенні від 24.10.2022 у справі № 320/15748/21, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до наданої відповідачем довідки /а. с. 33/ грошове забезпечення позивача за серпень 2021 року (31 день) становить 19259,50 грн, грошове забезпечення позивача за вересень 2021 року (30 днів) становить 19259,50 грн також. Отже, відповідно до Порядку № 100 середньоденне грошове забезпечення становить 631,46 грн, а саме 38 519 (19259,50 грн + 19259,50 грн) / 61 (31 день за серпень 2021 року + 30 днів за вересень 2021 року).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 11.10.2021 (з дня, наступного після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОКПП «Київ») по 25.04.2023 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 562 дні. (562 х 631,46 грн = 354880,52).
Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
Також надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі № 761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (182 календарні дні) становить 114 925,72 грн (631,46 грн х 182 дні).
Судом встановлено, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 58 792,53 (перераховане грошове забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 16,6% (58 792,53 / 354 880,52 грн х 100).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 077,67 грн, що становить 16,6% від середнього грошового забезпечення позивача за 182 календарні дні (114 925,72 грн х 16,6%).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у сумі 19 077,67 грн буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - з 11.10.2021 по 25.04.2023 у розмірі 19 077,67 грн.
Щодо позовних вимог зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 26.04.2023, то суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).
Згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи),
За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Так, згідно із абзацом 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, в постанові від 15.10.2020 вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд, приймаючи постанову від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 вказав, що не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 26.04.2023.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - з 11.10.2021 по 25.04.2023 у розмірі 19 077,67 грн.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 26.04.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України, м.Бориспіль,Київська область,08301, код ЄДРПОУ: 14321475.
Повний текст рішення суду виготовлений 10 липня 2023 року.
Суддя О.В. Заяць