11 липня 2023 року Справа № 480/1206/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1206/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу в частині,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 19.10.2022 року № 285, в частині п.2 та п.2.7 щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 19.10.2022 року, та зняття з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 19.10.2022 року, а з харчового забезпечення з 20.10.2022 року.
Також позивач просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на його користь понесені ним судові виграти, що складаються з витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та з витрат на сплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є військовослужбовцем, призваний за мобілізацією згідно Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 № 69/2022, а з 08.05.2022 року позивач направлений для проходження військової служби на посаді стрільця до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.10.2022 року № 285, підставою якого став рапорт підполковника ОСОБА_3 № 17351 від 19.10.2022 року, солдата резерву запасної роти, ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову частину 19.10.2022 року. Також, знято з усіх видів забезпечення та харчового забезпечення з 20.10.2022 року.
Позивач вважає наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.10.2022 року № 285 в частині п.2 та п. 2.7, а саме: “Солдата ОСОБА_1 , солдата резерву запасної роти вважати таким, що самовільно залишив військову частину 19 жовтня 2022 року. Зняти з усіх видів забезпечення 19 жовтня 2022 року, а з харчового забезпечення з 20 жовтня 2022 року” - протиправним, враховуючи наступне.
Позивач проходить з 22.04.2014 року лікування, діагноз: бронхіальна астма, ступінь ІІ, персистуюча, легкий перебіг, медикаментозно частково контрольована ЛН 1 ст. Цілоричний алергічний риніт, персистуючий перебіг, lgЕ- залежний, загострення.
Згідно дослідження МРТ від 29.01.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 також мав контузію голівки плечової кістки, розрив переднього відділу суглубової губи з ознаками відшарування передньо-верхнього сегмента від суглобової поверхні лопатки, тендинопатії недостьового м'яза, ймовірно, гемартрозу, теносиновіту довгої головки біцепса правого плечового суглоба у зв'язку з чим не може виконувати професійні обов'язки в повному обсязі, а в наслідок чого й виконувати обов'язок згідно Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
У зв'язку із потребою у проведенні медичного обстеження стану здоров'я, 17.10.2022 року ОСОБА_1 наручно та через АТ “Укрпошта” подав рапорт до ВЧ НОМЕР_1 , в якому серед іншого просив надати йому відпустку за станом здоров'я на 2 місяці, а саме, з 17.10.2022 року по 17.12.2022 року.
Крім цього, у позивача є мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється інвалідом 2 групи, яка у зв'язку із погіршенням стану здоров'я потребує стороннього догляду, що підтверджується відповідною довідкою.
Після отримання такої звістки, під час проходження військової служби, позивачем, задля допомоги та підтримки своєї матері, було прийнято негайне рішення про подання рапорту про звільнення за сімейними обставинами від 06.12.2022 року.
Позивач є єдиною особою, яка здійснює догляд та піклується про матір.
Щодо підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 19.10.2022 року № 285 позивач зазначив, що прийняття цього наказу не відповідає процедурі, встановленої законом.
Даний наказ не може бути належним доказом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а також порушення Дисциплінарного статуту ЗСУ, адже той не містить ані матеріалів проведеного службового розслідування, ані підтвердження вжиття заходів щодо встановлення обставин події. Позивача не було ознайомлено з результатами службового розслідування щодо неприбуття його на військову службу, не було взагалі повідомлено про проведений командуванням військової частини такого розслідування.
На думку позивача, службове розслідування повинно проводитися повно, об'єктивно та безсторонньо, з метою встановлення всіх обставин, які передували події відносно якої проводиться службове розслідування, проте при винесенні наказу від 19.10.2022 року № 285 командуванням не було здійснено взагалі ніякої перевірки інформації щодо підстав для звільнення з військової служби ОСОБА_1 . Також позивач не був обізнаний про проведення відносно нього службового розслідування, не мав можливості надати докази, висловити зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, не був ознайомлений з результатами розслідування.
Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28.02.2023 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині та відкрито провадження у справі, яке ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022р. №273 солдата ОСОБА_1 , навідника кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, призначено на посаду солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.
Однак, 18.10.2022р., солдат ОСОБА_1 , всупереч інтересам служби, самовільно, покинув район зосередження 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в районі м. Костянтинівка, Донецької області, повідомивши в телефонному режимі, що виїхав на лікування до Черкаського шпиталю, не дочекавшись відповідного медичного направлення, що підтверджується Довідкою-доповіддю командира військової частини НОМЕР_1 .
Одночасно, командир 1 стрілецького батальйону звернувся із рапортом від 18.10.2022р. на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022р. №285 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 19.10.2022р. та знято з усіх видів забезпечення та призупинено грошове забезпечення, що підтверджується Довідкою про розмір грошового забезпечення від 28.12.2022р. № 2248.
У зв'язку із тим, що на протязі 10 днів позивач не повернувся до розташування 1 стрілецького батальйону, 30.10.2022р. на адресу Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та до Донецького зонального відділу ВСП було направлене повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2022р. № 1324 “Про призначення службового розслідування”, покладено обов'язок на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_5 провести службове розслідування, з метою уточнення причин та умов самовільного залишення району зосередження 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 без зброї 18.10.2022р. солдатом резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 .
Службове розслідування було проведено та складений акт службового розслідування, який був погоджений командиром військової частини НОМЕР_1 17.03.2023р. та виданий наказ за його результатами від 17.03.2023р. № 506 “Про результати службового розслідування”.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023р. № 506 “Про результати службового розслідування” прийнято рішення:
- вважати, солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 таким, що з 18.10.2022р. самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ;
- за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 на останнього накладене дисциплінарне стягнення “Догана”;
- покладено обов'язок на помічника командира - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 з 18.10.2022р. призупинити грошове забезпечення позивачу, не виплачувати щомісячну премію за жовтень місяць 2022р., не виплачувати додаткову винагороду в розмірі 100000грн. або 30000 грн. за жовтень місяць 2022р. та за весь період самовільного залишення військової частини.
18.03.2023р. на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення з Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил від 26.01.2023р. № 50-2004вих23 та витяг з ЄРДР № 42023052100000223 від 18.01.2023р., щодо внесення до ЄРДР відомостей, що можуть свідчити про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення яке має ознаки за ст.408 КК України.
Відтак, з 18.10.2022р. і по теперішній час, позивач вважається військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину.
З листопада 2022р. позивач почав направляти звернення до військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку із проханнями надання йому відпустки у зв'язку із хворобою, звільнення з лав Збройних сил України у зв'язку із необхідністю постійного догляду за матір'ю (довідка від 10.11.2022р.), видачі довідки про безпосередню участь позивача в період з 14 вересня по 25 жовтня у бойових діях, на які військової частиною НОМЕР_1 були надані відповіді.
В позовній заяві солдат ОСОБА_1 стверджує, що тільки 24.01.2023 року дізнався про те, що його визнали таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , хоча жодних документів які б звільнили його від проходження військової служби командуванню військової частини НОМЕР_1 позивач не надав та незаконно перебував за межами військової частини НОМЕР_1 ще з 19.10.2022р. про що позивачу було відомо.
Враховуючи вищезазначене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 119-122).
У відповіді на відзив позивач зауважив, що видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби чинним законодавством не передбачено. По факту самовільного залишення військової частини до кримінальної чи адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не притягувався.
Отже, станом на 19.10.2022 року факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно, спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року №285 в частині, що стосується самовільного залишення військової частини або місця служби з 19.10.2022 року та його зняття з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню (а.с. 166-172).
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022р. №273 солдата ОСОБА_1 , навідника кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, призначено на посаду солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення (а.с. 143 звор.бік).
Відповідно до довідки-доповіді командира військової частини НОМЕР_1 , 18.10.2022р. солдат ОСОБА_1 самовільно покинув район зосередження 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в районі м. Костянтинівка, Донецької області, повідомивши в телефонному режимі, що виїхав на лікування до Черкаського шпиталю, не дочекавшись відповідного медичного направлення (а.с. 140).
Одночасно, командир 1 стрілецького батальйону звернувся із рапортом від 18.10.2022р. на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2022р. № 1324 “Про призначення службового розслідування”, покладено обов'язок на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_5 провести службове розслідування, з метою уточнення причин та умов самовільного залишення району зосередження 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 без зброї 18.10.2022р. солдатом резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 (а.с. 139).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022р. №285 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 19.10.2022р. та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 126).
30.10.2022р. командиром Військової частини НОМЕР_1 на адресу Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та до Донецького зонального відділу ВСП направлене повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (а.с. 142 звор.бік-143).
17.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування (а.с. 136 звор.бік - 138).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023р. № 506 “Про результати службового розслідування” (а.с. 135-136) прийнято рішення:
- вважати, солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 таким, що з 18.10.2022р. самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ;
- за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 на останнього накладене дисциплінарне стягнення “Догана”;
- покладено обов'язок на помічника командира - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 з 18.10.2022р. призупинити грошове забезпечення позивачу, не виплачувати щомісячну премію за жовтень місяць 2022р., не виплачувати додаткову винагороду в розмірі 100000грн. або 30000 грн. за жовтень місяць 2022р. та за весь період самовільного залишення військової частини.
Листом Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил від 26.01.2023р. № 50-2004вих23 повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42023052100000223 від 18.01.2023р. за ознаками кримінального правопорушення, яке має ознаки за ст.408 КК України щодо дезертирства військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а.с. 125 звор.бік).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Підстави припинення контракту та звільнення військовослужбовців з військової служби наведені у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та згідно з частиною 8 цієї статті однією з підстав звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду є позбавлення військового звання в дисциплінарному порядку (підпункт «в» пункту 1).
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України»(далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (частина третя статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до вимог статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно з вимогами статті 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов'язку та проходження військової служби» внесено зміни в т.ч. у Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затвердженому Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Права командирів (начальників) накладати дисциплінарні стягнення на підлеглих військовослужбовців
Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"г" статті 48 цього Статуту.
Відповідно до статі 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
За правилами статті 49 цього Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи з прийняттям 19.10.2022 наказу №285, яким ОСОБА_1 визнано таким, що з 19.10.2022 самовільно залишив військову частину та знято з всіх видів забезпечення такої частини.
Таким чином, на підставі вказаного наказу військова служба позивача фактично була призупинена.
При цьому, відповідачем не надано доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби).
Так, суд наголошує, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42023052100000223 за ознаками кримінального правопорушення, яке має ознаки за ст.408 КК України щодо дезертирства військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 відбулося 18.01.2023р. (а. с. 125 звор. бік).
Однак, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.
Отже, визнаючи наказом позивача таким, що самовільно залишив військову частину та позбавляючи його всіх видів забезпечення 19.10.2022, відповідачем порушено положення ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260.
Крім того, суд зауважує, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини.
Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом ст.172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п'яти діб.
Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.
Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п'яти до двохсот вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.
У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.
У відповідності до ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.
Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-11 розглядаються суддею відповідно територіальній юрисдикції суду.
Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:
- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);
-прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);
-командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.
Вказане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП.
Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.
Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Так, ч.1-5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Разом з тим, ст.2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.
Отже, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв'язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення є безпідставними.
Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу, по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Отже, станом на 19.10.2022 факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 є протиправним.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду (а. с. 10).
Щодо стягнення витрат з професійної правової допомоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 139 КАС).
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги №11-10/22 від 11.10.2022, укладений між позивачем та адвокатом Шаповаловим А.М. (а.с. 66-67); Додаток №3 до договору від 25.01.2023 (а.с.62), Акт виконаних робіт №3 до Додатку №3 від 25.01.2023 (а.с.63), прибутковий касовий ордер №11-10/22 на суму 10 000 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) від 09.02.2023 (а.с.65).
Так, пунктом 2 Додатку №3 до договору від 25.01.2023 визначений розмір гонорару адвоката за юридичний супровід за оскарження наказу від 19.10.2022 №285 становить - 10000 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Вказані висновки суду викладені в постанові Верховного Суду від 08.12.2022 по справі № 640/9945/19.
Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правову допомогу (зв. а.с. 121-122).
Так, представник відповідача зазначає, що об'єм справи не є значним.
Крім того, зазначив, що в договорі від 11.10.2022р. № 11-10/22 «Про надання адвокатом правової допомоги», не визначено які саме види правової допомоги будуть надаватись адвокатом (загальні), одночасно, в акті виконаних робіт від 25.01.2023р., який складений в межах цього договору, зазначено про юридичний супровід справи щодо оскарженням наказу командира військової частини НОМЕР_1 , при цьому в «детальному описі робіт (наданих послуг) за 09.02.2023р.» вказані ті заходи, які вживав адвокат, які не передбачені умовами договору з клієнтом, але за які адвокат виставляє рахунок відповідачу.
Зокрема, узгодження тексту адвокатського запиту та тексту позовної заяви з клієнтом (невідомо хто адвокату узгоджує тексти і чому відповідач має за це платити), пошук судової практики, виготовлення потрібної кількості документів до адвокатського запиту та позовної заяви, які оцінені адвокатом у розмірі 10000грн., є складовими написання адміністративного позову і не можуть окремо оплачуватись та не передбачені умовами договору і не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Також представник відповідача не погоджується із включенням витрат на правову допомогу «пошук судової практики щодо поставленої Клієнтом проблематики», оскільки не зазначено, яка саме «проблематика» була у Клієнта і чому за це повинна сплатити військова частина, та не наводить у позові цю судову практику, проте відповідач має сплатити позивачу за це кошти, при цьому адвокат у позові посилається на нормативні акти, зокрема наказ Міністерства оборони України №82 від 15.03.2004р. «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України» який втратив чинність ще 21.11.2017 року та на даний час діє Наказ Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017р. «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України».
Таким чином, представник відповідача вважає, що вищевказані послуги не є предметом договору та не можуть відшкодовуватись за рахунок відповідача.
Дослідивши надані позивачем документи та подані представником відповідача заперечення, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Виготовлення копій документів та їх завіряння, а також пошук судової практики не можуть бути віднесені до витрат на правову допомогу.
Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині - задовольнити.
Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 19.10.2022 року № 285, в частині п.2 та п.2.7 щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 19.10.2022 року, та зняття з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 19.10.2022 року, а з харчового забезпечення з 20.10.2022 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук