29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"11" липня 2023 р. Справа № 924/630/23
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши у залі судового засідання № 305 справу
за позовом фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича, м. Хмельницький
до державного підприємства "Поділляторф", Тернопільська область, Шумський район, с. Кути
про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р.,
представники сторін:
позивача: Друченко А.Ю. - адвокат;
відповідача: Пилипчук В.Б. - в.о. директора.
У судовому засіданні 11.07.2023 року відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Процесуальні дії по справі.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 03.04.2023р. матеріали справи № 921/220/23 передано за підсудністю до господарського суду Хмельницької області.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 02.05.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 12.06.2023р. постановлено позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про стягнення коштів та визнання недійсними договорів роз'єднати по окремих договорах. Залишено у межах справи № 921/220/23 позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/1-03 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 28.02.2020р. Виділено у самостійне провадження з присвоєнням окремого номеру справи позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про стягнення коштів в розмірі 2563907,00 грн. Виділено у самостійне провадження з присвоєнням окремого номеру справи позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 28.02.2020р. Виділено у самостійне провадження з присвоєнням окремого номеру справи позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про визнання недійсним договору оренди № 26/04-1 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 26.03.2020р. Виділено у самостійне провадження з присвоєнням окремого номеру справи позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича до державного підприємства "Поділляторф" про визнання недійсним договору оренди № 26/04-2 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 26.03.2020р.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 27.06.2023р. закрито підготовче провадження у справі № 924/630/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Фізична особа-підприємець Олех В.В. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, від 28.02.2020р., укладений між фізичною особою-підприємцем Олехом В.В. та державним підприємством "Поділляторф". В обґрунтування позову зазначає, що вищевказаний договір оренди був укладений без проведення аукціону в порушення вимог статей 5, 11, 12, 13, 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019р., який був введений у дію з 01.02.2020р.
У письмових поясненнях від 21.06.2023р. позивачем відмічено, що при укладенні спірного договору не було дотримано вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зокрема, позивач не подав заявку на оренду, у свою чергу відповідач не здійснював на офіційних його вебсайтах та/або у друкованих ЗМІ оголошення про передачу майна в оренду та взагалі передача майна в оренду згідно спірного договору була здійсненна без проведення аукціону, хоча фактичні обставини укладення спірного договору не підпадали під жодну з підстав, передбачених положеннями ст. 15 Закону. Також зазначено, що відповідачем не заперечується щодо задоволення позову про визнання недійсним спірного договору.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 16.06.2023р., у якому відповідач просить суд визнати недійсним Типовий договір оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р. При цьому, зазначає, що відповідно до умов п. 10.8 договору передбачено дострокове припинення дії договору за взаємною згодою сторін, що було ініційовано відповідачем листом № 06/08 від 01.08.2022р. Разом з тим, представник відповідача заперечує щодо позовних вимог позивача в частині стягнення судових витрат, оскільки останній не скористався відповідними умовами договору про дострокове припинення дії договору за взаємною згодою сторін та не відповів погодженням на таку ініціативу відповідача.
Представником відповідача подано до суду пояснення від 10.07.2023р., у яких із посиланням на ст.ст. 4, 6 13, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що балансоутримувачем основних засобів та нерухомого майна, щодо оренди якого є спір, є державне підприємство "Поділляторф", а власником основних засобів та нерухомого майна є уповноважений державний орган управління - Фонд державного майна України. Крім того, відповідачем вказано, що державне підприємство не могло бути орендодавцем нерухомого майна за спірним договором оренди. Уповноважений державний орган управління - Фонд державного майна України мав надати погодження та дозвіл на укладання оспорюваного договору. При цьому, надання в оренду нерухомого майна за спірним договором мало відбутись за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС.
Згідно приписів ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Проаналізувавши зміст і суть поданого представником відповідача відзиву та взявши до уваги положення ст. 191 ГПК України, суд відзначає, що він дійсно за своєю суттю та змістом є заявою про визнання позову відповідачем.
За положеннями ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Матеріали справи не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про ухвалення у справі № 924/630/23 судового рішення.
Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої доводи, викладені у заявах по суті.
Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.
28.02.2020р. між фізичною особою-підприємцем Олехом Валентином Вікторовичем (орендар) та державним підприємством "Поділляторф" (орендодавець) укладено Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/2-03, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення гараж (майно), площею 18 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20, що знаходиться на балансі державного підприємства "Поділляторф", вартість якого визначена згідно з актом оцінки. Майно передається в оренду з метою використання як складського приміщення.
Відповідно до п. 2.2. договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Згідно п. 2.4. договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем напротязі 30 днів. Орендар повертає майно орендодавцю (балансоутримувачу) аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором.
У відповідності до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за місяць оренди 300,00 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Як передбачено п. 4.1. договору, амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховуються його балансоутримувачем і використовуються на повне відновлення орендованих основних фондів.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави.
Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 28 лютого 2020р. до 27 лютого 2021р. включно (п. 10.1. договору).
Відповідно до п. 10.4. договору за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно п. 10.5. договору у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.
У відповідності до п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Як передбачено п. 10.8. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням арбітражного суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
28.02.2020р. між фізичною особою-підприємцем Олехом Валентином Вікторовичем (орендар) та державним підприємством "Поділляторф" (орендодавець) укладено додаткову угоду до Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/2-03, відповідно до п. 1. якого у зв'язку з незадовільним технічним станом орендованого майна: нежитлове приміщення гаража, площею 18 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20, для подальшої його експлуатації необхідне проведення капітального ремонту з залученням значних фінансових вкладень, для відновлення цього майна (частини складського приміщення).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди у зв'язку з необхідністю проведення капітального ремонту для відновлення орендованого майна орендодавець надає згоду орендарю на проведення такого ремонту та вчинення необхідних для цього невідокремлюваних поліпшень орендованого майна.
Згідно п. 3 додаткової угоди, керуючись п. 3 Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р.: орендну плату за орендоване майно розпочати нараховувати після повного завершення капітального ремонту майна орендарем (п. 3.1. договору); орендар сплачує 50% нарахованої орендної плати до державного бюджету та балансоутримувачу, інших 50% нарахованої орендної плати компенсує свої витрати на капітальний ремонт орендованого майна (п. 3.2. договору);
Відповідно до акта прийому-передачі майна від 01.03.2019р. за договором оренди № 1/2-03 фізичній особі-підприємцю Олех В.В. передається в оренду майно (нежитлове приміщення склад-сарай) площею 18 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20. У акті також зазначено, що технічний стан майна незадовільний. Для подальшої експлуатації майна необхідне проведення капітального ремонту з залученням значних фінансових вкладень, для відновлення майна (частини складського приміщення).
Наказом Фонду державного майна України від 23.10.2020р. № 1721 затверджено статут державного підприємства "Поділляторф" (нова редакція), відповідно до п. 1.1. якого державне підприємство "Поділляторф" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (суб'єкт управління підприємства).
Державне підприємство "Поділляторф" звернулося із листом № 06/08 від 01.08.2022р. до фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича, у якому зазначено, що щодо договору № 1/2-03 від 28.09.2021р. про оренду нерухомого майна за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20 і перебуває на балансі державного підприємства "Поділляторф" загальною площею 18 кв.м, то відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України він є нікчемним правочином, тому підлягає визнанню недійсним та скасуванню з підстав укладення поза процедурою аукціону.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності № 319141896 від 28.12.2022р. складські приміщення загальною площею 452,1 кв.м, розташовані за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20, знаходяться у державній власності з 07.04.2011р.
Відповідно до висновку експерта № 04/01-2023 від 15.03.2023р. вартість ремонтних робіт, проведених в нежитловій будівлі площею 452,1 кв.м, розташованої за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20 за період з 27.03.2020р., станом на момент проведення експертизи складає 2563907,00 грн.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно зі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч.ч. 1-6 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що 28.02.2020р. між фізичною особою-підприємцем Олехом Валентином Вікторовичем (орендар) та державним підприємством "Поділляторф" (орендодавець) укладено Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/2-03, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення гараж (майно), площею 18 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20, що знаходиться на балансі державного підприємства "Поділляторф", вартість якого визначена згідно з актом оцінки. Майно передається в оренду з метою використання як складського приміщення.
За актом прийому-передачі майна до договору оренди № 1/2-03 фізичній особі-підприємцю Олеху В.В. передано в оренду майно (нежитлове приміщення склад-сарай) площею 18 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Будівельників, 20.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, предметом якого є визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р., визначаючи підставу заявлених позовних вимог, вказав, що оспорюваний правочин в порушення вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був укладений без проведення аукціону. З даними твердженнями позивача державне підприємство "Поділляторф" погодилося, вказавши на недотриманні сторонами при укладенні спірного правочину саме Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону.
01.02.2020р. введено в дію Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону аукціон - спосіб передачі в оренду державного та комунального майна особі, яка запропонувала найбільшу орендну плату, що проводиться в електронній формі; електронна торгова система (ЕТС) - дворівнева інформаційно-телекомунікаційна система, що включає центральну базу даних та електронні майданчики, які взаємодіють з центральною базою даних через інтерфейс програмування додатків такої центральної бази даних. ЕТС забезпечує можливість створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією і документами в електронному вигляді, необхідними для проведення аукціону в електронній формі; Перелік першого типу - Перелік об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні; Перелік другого типу - Перелік об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону; Переліки - Перелік першого типу і Перелік другого типу.
Згідно ч. 5 ст. 2 Закону оренда здійснюється на основі таких принципів, зокрема, законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; захисту економічної конкуренції; повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна); балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна; іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Таким чином, враховуючи наведену норму Закону та предмет оскаржуваного договору, державне підприємство "Поділляторф", яке є балансоутримувачем спірного майна, у даному спорі виступає як орендодавець, оскільки об'єкт оренди характеризується як окреме індивідуально визначене майно, загальна площа якого не перевищує 400 кв.м.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС; прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна. За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п'ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду; рішення про відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
У разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління; рішення про відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону. Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення балансоутримувача про намір передачі майна в оренду. Про прийняте рішення балансоутримувач повідомляє заявника та орендодавця протягом трьох робочих днів з дати його прийняття. У разі включення об'єкта до відповідного Переліку за заявою іншої особи, яка подана раніше, балансоутримувач інформує заявника та орендодавця про таке включення.
У відповідності до ч. 4 ст. 6 Закону після прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду або отримання від уповноваженого органу управління рішення про доцільність передачі майна в оренду балансоутримувач здійснює такі дії:
вносить інформацію про потенційний об'єкт оренди до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та включає об'єкт до одного з Переліків, якщо відповідно до цього Закону балансоутримувач може виступати орендодавцем відповідного майна і якщо включення об'єкта до Переліку відповідного типу не потребує прийняття рішення іншим органом;
надсилає інформацію про потенційний об'єкт оренди орендодавцю для її внесення до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та звертається до орендодавця із клопотанням про включення потенційного об'єкта оренди до одного з Переліків згідно з Порядком передачі майна в оренду.
Частиною 5 ст. 6 Закону унормовано, що орендодавець розглядає клопотання балансоутримувача, подане відповідно до частини четвертої цієї статті, та протягом 10 робочих днів з дати отримання клопотання приймає одне з таких рішень:
рішення про включення об'єкта до Переліку відповідного типу;
рішення про відмову у включенні об'єкта до Переліку відповідного типу з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
У випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, орендодавець звертається до уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, із клопотанням про включення об'єкта до Переліку, якщо включення об'єкта до Переліку відповідного типу потребує прийняття відповідного рішення, і передає його на розгляд такого органу. Такі дії не здійснюються орендодавцем у випадку, якщо особи орендодавця та уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, є однією особою.
Про прийняте рішення орендодавець повідомляє балансоутримувача та заявника протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення.
У відповідності до ч. 3 ст. 9 Закону строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.
Приписами ч. 1 ст. 13 Закону визначено, що об'єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об'єкта згідно із статтею 18 цього Закону.
Частиною 1 ст. 15 Закону унормовано, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів; релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній; Пенсійний фонд України та його органи; дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій; орендарі земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - щодо оренди гідротехнічних споруд, які можуть бути передані в оренду.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року.
Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих медіа, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом.
Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень;
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483 затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Із наведених вище норм законодавства слідує, що передача в оренду об'єктів державної та комунальної власності здійснюється за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, однак, як слідує з приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону, окремі норми Закону, що стосуються роботи ЕТС, вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року. Тобто, на час укладення оспорюваного договору сторони мали право укласти договір оренди без проведення аукціону, але з певними умовами, які визначені у Законі, в тому числі і Прикінцевих та перехідних положеннях Закону.
Отже, проаналізувавши норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині передачі в оренду державного майна без використання ЕТС, суд зазначає, що передача в оренду спірного майна по оспорюваному правочину відбулася з порушенням процедури, передбаченої, зокрема ст.ст. 5, 6 вищевказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень.
Так, в матеріалах справи відсутні докази звернення орендаря (позивача) у відповідності до ст. 6 Закону, зокрема, але невиключно, із заявою (в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС)) до орендодавця / балансоутримувача (відповідача) про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Неподання такої заяви відповідно до вимог Закону унеможливлює здійснення подальшої процедури (етапності) передачі в оренду державного майна, зокрема: 1) прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду (погоджене уповноваженим органом управління, якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача) або рішення про відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону; 2) внесення інформації про потенційний об'єкт оренди на офіційному вебсайті відповідача; 3) рішення про включення об'єкта до Переліку відповідного типу або рішення про відмову у включенні об'єкта до Переліку відповідного типу з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону; 4) опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків на офіційному вебсайті відповідача. Вказані вище докази відсутні в матеріалах справи, та про їх існування сторонам невідомо.
Таким чином, неподання вищезазначеної заяви позивача про передачу в оренду спірного державного майна стала наслідком відсутності прийняття балансоутримувачем відповідних рішень щодо спірного державного майна та внесення (опублікування) інформації щодо нього на сайті відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
До того ж, оспорюваний правочин всупереч ст. 9 Закону було укладено сторонами на строк менше ніж 5 років. При цьому, менш тривалий строк у відповідності до Порядку передачі майна в оренду сторонами не встановлювався.
Також судом зауважується, що позивач, як фізична особа-підприємець, не належить до категорії тих орендарів, перелік яких визначений у ст. 15 Закону, яким належить право на отримання в оренду державного майна без проведення аукціону.
Отже, з наведеного слідує, що сторонами у даній справі укладено спірний правочин не в порядку та в спосіб, встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції на час укладення Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р. Відповідач факт порушення сторонами вищенаведених приписів Закону не спростовує.
Таким чином, зважаючи на те, що при укладенні спірного договору оренди сторонами було порушено процедуру (етапність) передачі в оренду державного майна, визначену Законом України "Про оренду державного та комунального майна", тобто без подання позивачем відповідної заявки (у встановленій формі), відповідно без прийняття рішень відповідачем, за результатами розгляду такої заявки, а також без подальшого внесення (включення) та опублікування інформації щодо потенційного об'єкта оренди на офіційному вебсайті орендодавця (відповідача), суд дійшов висновку, що Типовий договір оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р. підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Стосовно доводів відповідача про ініціювання ним листом № 06/08 від 01.08.2022р. дострокового припинення дії договору за взаємною згодою сторін згідно п. 10.8 спірного договору, на який позивач не відреагував, відтак останній має самостійно здійснювати судові витрати, судом зазначається, що в даному випадку відсутня взаємна згода сторін про дострокове припинення договору оренди, що також унормовано ч. 2 ст. 24 Закону, тому ініціювання припинення договору лише зі сторони орендодавця без згоди орендаря (відсутність взаємної згоди) не спричиняє наслідки припинення такого договору. При цьому, судом зауважується, що державне підприємство не позбавлено було права самостійно звернутися до суду з відповідним позовом з підстав наведених у п. 10.8 договору та ч. 2 ст. 24 Закону. При цьому, всупереч п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору, а не розірвання (припинення) договору.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма закріплена в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Отже, позивачу у зв'язку з визнанням позову відповідачем (до початку розгляду справи по суті) з державного бюджету підлягає поверненню 50% судового збору, який ним сплачений з відповідного позову (щодо вимоги про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р.) згідно з платіжною інструкцією № 25 від 23.03.2023р., що становить 1342,00 грн (2684,00 * 50%). Решта сплаченого позивачем судового збору в сумі 1342,00 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Також суд звертає увагу позивача на те, що повернення судового збору здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича, м. Хмельницький до державного підприємства "Поділляторф", Тернопільська область, Шумський район, с. Кути про визнання недійсним Типового договору оренди № 1/2-03 від 28.02.2020р. задовольнити.
Визнати недійсним Типовий договір оренди № 1/2-03 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, від 28.02.2020р., укладений між фізичною особою-підприємцем Олехом В.В. та державним підприємством "Поділляторф".
Стягнути з державного підприємства "Поділляторф" (Тернопільська область, Шумський район, с. Кути, ідентифікаційний код 02968875) на користь фізичної особи-підприємця Олеха Валентина Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1342,00 грн (одну тисячу триста сорок дві гривні 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11.07.2023 року.
Суддя С.В. Заверуха
Відрук.: 3 примір.
1 - до справи;
2 - позивачу (АДРЕСА_1);
3 - відповідачу (47113, Тернопільська обл., Шумський р-н, с. Кути).
Всім рек. з повід.
Електронні адреси:
представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1