вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"06" липня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/504/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засіданні Мельник В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" (35425, Рівненська обл., Гощанський район, с. Красносілля, вул. Яблунева, буд. 2, код ЄДРПОУ 31358915)
до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, м. Рівне, вул. С.Бандери,2, код ЄДРПОУ 03361678)
про стягнення 47 403 грн.88 коп..
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: адвокат Красовський В.Б.;
від відповідача: Махаринець Н.М..
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.06.2023 по 06.07.2023 року
Приватне підприємство "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" в якому просить стягнути з останнього 47403 грн.88 коп., а саме, інфляційних втрат у розмірі 40 414 грн.11 коп. та 3% річних у розмірі 6989 грн. 77 грн..
Даний позов обгрунтовує наступним. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2021 р. №918/76/21 задоволено позов Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство «МВА» до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» та стягнуто з останнього 112 830 (сто дванадцять тисяч вісімсот тридцять) грн 00 коп. - основного боргу, 1 323 (одну тисячу триста двадцять три) грн 30 коп. - три відсотки річних, 4 231 (чотири тисячі двісті тридцять одну) грн 11 коп. - інфляційних втрат та 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн 94 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Позивач зазначає, що за період часу з моменту набрання рішенням суду від 22.03.2021 року у справі №918/76/21 законної сили Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» сплачено лише частину основного боргу. Відтак Позивач за період з 01.02.2021 р. по 23.05.2023 р. у зв'язку з прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахував інфляційні втрати у розмірі 40 414 грн.11 коп., 3% річних у розмірі 6989 грн. 77 грн..
Станом на 23.05.2023 року Відповідач розрахунки перед Позивачем за порушення строків здійснення платежів за Договором провів частково.
Ухвалою суду від 24 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
13.06.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційним господарством "Рівнеоблводоканал подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує. При цьому зазначає наступне. Прострочення виконання зобов'язання зі сплати боргу виникло не з вини РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», а є наслідком обставин непереборної сили. Вкрай скрутне матеріальне становище РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» виникло після вторгнення російської федерації в Україну, а також наявною заборгованістю за надані комунальні послуги (більше 90 млн. грн.), а саме за водопостачання і водовідведення, підприємство щодня несе збитки.
19.06.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано Заяву, в якій просить стягнути з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000, грн. 00 коп.. До Заяви представником позивача додано: копію рахунку №INV-000816 від 18.05.2023 року, проміжний звіт з описом наданої правової допомоги.
28.06.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано відповідь на відзив РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», в якій вимоги позову підтримує повністю. При цьому зазначає наступне. Наведені відповідачем у відзиві обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у справі №918/76/21, а лише відображають його поточну підприємницьку діяльність, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість не виконання обов'язку перед кредитором зі сплати боргу, а обставини, на які посилається відповідач, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим.
Представник позивача зазначає, що фінансове становище відповідача, є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки, зокрема, і на оплату наданих послуг (робіт) згідно договору, укладеного з позивачем, оскільки був обізнаний про вартість послуг, узгоджену сторонами у договорі та строк настання розрахунку, самостійно визначивши такий строк у договорі.
Представник позивача вважає, що посилання відповідача на запровадження в Україні воєнного стану не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року у справі №918/76/21 борг відповідача перед позивачем виник ще 20.09.2020 року, тобто за довго до повномасштабного збройного вторгнення російської федерації.
Значна частина інфляційних втрат та 3 % річних у цій справі №918/504/23 нарахована також за період часу до запровадження воєнного стану, що вкотре вказує на свідоме ухилення відповідача як від виконання обов'язку перед позивачем зі сплати боргу, так і від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
05.07.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» подано клопотання, в якому просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до розміру 7 000 грн. 00 коп..
05.07.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» подано заперечення на відповідь на відзив, в яких просить врахувати стратегічну важливість діяльності РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал, а також скрутний матеріальний стан підприємства і відмовити в позові Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство «МВА».
В судовому засіданні 06.07.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, представник відповідача заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві та запереченнях.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню. При цьому суд керувався наступним.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2021 року у справі №918/76/21 задоволено позов Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство «МВА» до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал», вирішено стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно- каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (33028, м. Рівне, вул. С. Бандери, 2, код ЄДРПОУ 03361678) на користь Приватного підприємства Красносільське мале приватне підприємство «МВА» (35425, Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Красносілля, вул. Яблунева, 2, код ЄДРПОУ 31358915) 112 830 (сто дванадцять тисяч вісімсот тридцять) грн 00 коп. - основного боргу, 1 323 (одну тисячу триста двадцять три) грн 30 коп. - три відсотки річних, 4 231 (чотири тисячі двісті тридцять одну) грн 11 коп. - інфляційних втрат та 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн 94 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Як встановлено судом, з моменту набрання рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2021 року у справі №918/76/21 Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» сплачено лише частину основного боргу, а саме:
- 14.12.2021р. - 3 000,03 грн. (платіжна інструкція №10950);
- 30.08.2022р. - 9 380,00 грн. (платіжна інструкція №6776);
- 28.09.2022р. - 10 000,00 грн. (платіжна інструкція №7735);
- 26.10.2022р. - 10 000,00 грн. (платіжна інструкція №8478);
- 30.01.2023р. - 10 000,00 грн. (платіжна інструкція №11408);
- 27.04.2023р. - 2 614,97 грн. (платіжна інструкція №928775е67).
Таки чином, сума основного боргу РОВ КПВКГ «Рівнеоблводоканал» перед Приватним підприємством Красносільське мале приватне підприємство «МВА» сплачена лише частково та станом на дату звернення до суду з цим позовом становить 67 385,03 грн..
Відповідно до cт. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2021 року у справі №918/76/2 позивачем було нараховано до стягнення з відповідача: 3% річних по 31.01.2021р. включно; інфляційні втрати по 31.12.2020р. включно.
Враховуючи те, що факт прострочення зобов'язання РОВ КПВКГ «Рівнеоблводоканал» перед Приватним підприємством Красносільське мале приватне підприємство «МВА» рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2021 року у справі №918/76/21 вже встановлено, а також те, що сума основного боргу погашена Відповідачем лише частково, позивач має право на стягнення з Відповідача 3 % річних за період з 01.02.2021 року та інфляційних втрат за період з 01.01.2021 року по дату звернення з цим позовом до суду.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % (три) проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина 1 ст. 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Таким чином, на підставі вищевказаних норм закону, суд доходить висновку, що вимоги позивача грунтуються на договорі та законі, і, відповідно є правомірними.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, та надання цією стороною необхідних доказів або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Така заява про відшкодування (компенсацію, стягнення, розподіл) судових витрат, про намір подати докази на підтвердження витрат після ухвалення рішення в будь-якому випадку має бути подана (зроблена) до закінчення судових дебатів у справі.
При цьому перевірка поданих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом лише у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2019 р. у справі №927/26/18).
Відповідно до п.9 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
За змістом частин 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Судом встановлено, що у позовній заяві позивачем подано орієнтовний розрахунок судових витрат, а саме: судові витрати по справі складають судовий збір та витрати на правову допомогу, що орієнтовно становить 12 000 грн 00 коп.
17 травня 2023 року між АБ "Миколи Бляшина" та ПП "Красносільське Мале Приватне Підприємство "МВА" було підписано договір про надання правової допомоги відповідно до умов якого, Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту правову допомогу щодо представництва інтересів в суді та правову допомогу пов"язану із позовом Клієнта до РОВ КПВКГ «Рівнеоблводоканал» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, стягнуту по рішенню суду у справі №918/76/21.
Пунктом 3.1 даного Договору визначено, що вартість правової допомоги (гонорар) погоджується Сторонами і вказується в дадатку до цього договору чи безпосередньо в Акті, або вказується в рахунку.
Відповідно до п.2 додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 17.05.2023 року сторонами з урахуванням принципу свободи договору погоджено розмір гонорару у сумі 12000 грн. 00 коп..
18 травня 2023 року АБ "Миколи Бляшина" ПП "Красносільське Мале Приватне Підприємство "МВА" було виставлено рахунок №INV-000816 про сплату гонорару за правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги від 17 травня 2023 року у розмірі 12 000 грн.00 коп..
Оцінивши вказані докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Згідно з частинами 1, 3 цієї статті судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2 частини 2 статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Крім того, частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/Wcst Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3583/19.
Стаття 126 Господарського процесуального кодексу України детально врегульовує питання, щодо того, у якій мірі витрати на правничу допомогу, які сторона погодилась заплатити адвокату, стануть судовими витратами, і які підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.
Для забезпечення дотримання приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює аналіз інформації, вказаній у поданих представником доказах, зокрема, в Проміжному звіті з описом наданої правової допомоги, як інформації про виконану правову допомогу її тривалість, зазначає наступне.
У пункті 1 Проміжного звіту з описом наданих послуг міститься інформація про те, що адвокатом Позивача у справі надано таку правову допомогу як правовий аналіз відомостей, фактів та обставин щодо предмета спору.
В той же час у пункті 2 Проміжного звіту з описом наданих послуг зазначено, що адвокатом Позивача у справі надано таку правову допомогу як узгодження правової позиції з клієнтом.
В Додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 916/1914/20, а саме пункті 29 цієї постанови, зазначено наступне «Відповідно до актів виконаних робіт учасники справи, окрім таких робіт та послуг як "складання відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні", окремо включили також інші види послуг, зокрема: "надання юридичних консультацій щодо звернення до суду - 1 094,50 грн (1 година), вивчення, дослідження та аналіз документів - 1094,50 грн (1 година), аналіз нормативно - правових актів, судової практики для підготовки правової позиції - 2 189,00 грн (2 години); підготовка до судового засідання - 1000,00 грн (1 година); опрацювання законодавчої бази та судової практики - 2000,00 грн (2 години), формування правової позиції, консультування - 1000,00 грн (1 година)". Верховний Суд вважає, що сама по собі послуга "складання відзиву на касаційну скаргу (5 годин)" охоплює вчинення відповідних дій, тому не вбачає підстав для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок позивача.»
Як наслідок, є підстави стверджувати, що вказані у пунктах 1, 2 Проміжного звіту з описом наданих послуг види правової допомоги мають включатися у послуги саме по підготовці позовної заяви, і не можуть бути підставою для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок відповідача.
З вищенаведеного слідує, що адвокат при наданні правової допомоги Приватному підприємству "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" затратив не стільки часу, як він вказав у поданих доказах на підтвердження понесених Позивачем витрат.
За результатами розгляду справи суд доходить висновку, що обгрунтованими та співмірними є витрати Позивача на професійну правову допомогу при складанні та підготовці позовної заяви, забезпечення надіслання копії відповідача та подання до суду на суму 7000 грн. 00 коп..
Додатково в обгрунтування вищевказаного висновку суд зазначає, що в даному випадку слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, детальніше суд зазначає таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
За приписами пункту 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За таких обставин, перевіривши подані представником позивача докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заява представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих представником позивача заяв по суті справи, клопотань, часу витраченого у судових засіданнях, вірності здійснених розрахунків сум, суд доходить висновку про покладення на відповідача судових витрат понесених ПП "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн. 00 коп..
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведене та те, що Позивач належними та допустимими доказами довів факт несвоєчасного виконання Відповідачем зобов"язання, а Відповідач зазначеного не спростував, позовні вимоги Приватного підприємства "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі щодо розгляду позову покладається на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, м. Рівне, вул. С.Бандери,2, код ЄДРПОУ 03361678) на користь Приватного підприємства "Красносільське мале приватне підприємство "МВА" (35425, Рівненська обл., Гощанський район, с. Красносілля, вул. Яблунева, буд. 2, код ЄДРПОУ 31358915) 3% річних у сумі 6 989 гривень 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 40 414 грн. 11 коп., 2684 грн. 00 коп. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн. 00 коп..
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11 липня 2023 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.