Провадження № 22-ц/803/5172/23 Справа № 214/5134/22 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Хейло Я. В.
05 липня 2023 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/5134/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.,
секретар судового засідання: Тимофєєва В.О.,
сторони:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Виконком Саксаганської районної у місті ради як орган опіки та піклування, Виконком Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яке постановлено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 квітня 2023 року, -
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Виконком Саксаганської районної у місті ради як орган опіки та піклування, Виконком Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він з відповідачем є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В шлюбі не перебували і не перебувають. В середині червня 2022 року, через тиждень після народження дитини, відповідач залишила доньку на позивача в м. Нікополь та виїхала в невідомому напрямку, своє теперішнє місце знаходження йому не повідомляє.
06.08.2022 року надала йому заяву про дозвіл на перетин кордону з дитиною строком на 1 рік.
Через спільних знайомих позивач її знайшов, вона тимчасово перебувала в м. Львов, поїхав з дитиною до неї, але вона не виявила бажання спілкуватися з ним та надала йому письмову відмову від дитини.
Де наразі відповідач йому не відомо. Він з дитиною перебуває в м. Кривий Ріг. Весь цей час опікується дитиною, у вихованні йому допомагають друзі, які теж евакуювалися з м. Нікополь.
З червня 2022 року по теперішній час відповідач жодного разу не зателефонувала йому, не цікавиться життям та здоров'ям дитини, щоб дізнатися як почувається її донька та чи перебуває в безпеці, оскільки м. Нікополь зазнає артобстрілів.
Наприкінці серпня 2022 року позивач разом з донькою вирішив евакуюватися з м. Нікополь в м. Кривий Ріг і 22.08.2022 року зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи.
З часу їхнього приїзду в м. Кривий Ріг, відповідач не з'являлася за адресою, де вони проживають, так і не з'являлася в м. Нікополь, коли він там з дитиною проживав. Відповідач добровільно покинула новонароджену доньку, не вжила ніяких заходів щодо захисту прав та інтересів своєї дитини, не забрала її до себе на виховання, ніяким чином не приймає участь у її вихованні, утриманні, розвитку, не надає матеріальної допомоги на її утримання.
Позивач піклується про розвиток доньки, біля дитини, оскільки, в силу віку, дитина потребує постійного та особливого догляду. Звертає також увагу, що в провадженні Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №213/36/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно іншої дитини, що, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач систематично не виконує батьківські обов'язки, та відмова від участі у вихованні їхньої спільної дитини є свідомим кроком відповідача.
Без позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення з неї аліментів, позивач не може оформити державну грошову допомогу на дитину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Виконком Саксаганської районної у місті ради як орган опіки та піклування, Виконком Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено повністю.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вказує, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ним не доведено факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню доньки.
Висновок суду про те, що позивач має за мету не захист інтересів малолітньої дитини, а втілення в життя власних інтересів, спрямованих на досягнення певної мети є припущенням, що суперечить принципу обґрунтованості судового рішення.
Посилається на Акти з місць проживання, заяв відповідача, покази свідків та вважає, що суд не надав належної оцінки вказаним доказам.
Також, вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновкам органів опіки та піклування Саксаганської районної у місті ради і Інгулецької районної у місті ради.
Вважає, що судом першої інстанції не вжито заходів щодо роз'яснення відповідачу наслідки допущеної нею помилки щодо підписання заяви електронним підписом.
Просить звернути увагу суду, що відповідача позбавлено батьківських прав щодо іншої дитини.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи
Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні наполягали на доводах апеляційної скарги, просили її задовольнити, а рішення суду скасувати.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає повністю.
Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька в актовому запису про народження дитини записані відповідно до ст.126 СК України.
ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 з 03.12.2019 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
06.08.2022 року ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд позивача ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон України до Республіки Польща та тимчасове проживання в Республіці Польща.
22.08.2022 року ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи і проживають за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Актом від 26.09.2022 року, складеним в.о. директора КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» КМР.
Згідно Акту, складеного 27.09.2022 року головою ОСББ «Будівельник», ОСОБА_1 з 2011 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , з 12 червня 2022 року з ним проживає малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_2 проживала з ними до червня 2022 року, після чого залишила дитину.
19.09.2022 року ОСОБА_2 надала позивачу письмову відмову від дитини.
07.02.2023 року Орган опіки та піклування виконкому Саксаганської районної у місті ради надав висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини, обґрунтовуючи тим, що вона, зі слів позивача, не бере участі у вихованні дочки, не виконує батьківських обов'язки.
15.02.2023 року Орган опіки та піклування виконкому Інгулецької районної у місті ради надав Рішення про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , обґрунтовуючи тим, що вона надала письмову заяву від 14.12.2022, в якій зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Позиція апеляційного суду
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року в частині відмови у стягненні аліментів - скасувати.
Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, обставини, викладені в позові є не доведеними, вина відповідача не встановлена.
Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів, то рішення суду першої інстанції не містить взагалі мотивування щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цієї частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав виходячи з наступного.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що:
«ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».
Колегія суддів зауважує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач зовсім не цікавиться життям дитини, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не виконує свого обов'язку щодо утримання дитини.
Всупереч доводів апеляційної скарги позивача, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в частині недоведеності тих обставин, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо незгоди з рішенням суду в частині відмови про позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів не приймає до уваги письмові заяви відповідача про визнання позову та апеляційної скарги.
Відповідно до частини восьмої статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до пунктів 12, 23, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.
Частиною першою-третьою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (пункт 4 частини другої статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Отже, надана заява на офіційну електрону адресу суду першої інстанції, що не містить оригіналу підпису особи, яка її подала, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому прирівнюється до не підписаної.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач жодного разу не була присутня у судових засіданнях. З наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог доказів неможливо встановити через які обставини відповідач не мешкає разом із дитиною , чи дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків чи для цього є перешкоди .
Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та найкращим інтересам малолітньої дитини відповідатиме збереження зв'язку з матір'ю, апеляційний суд вважає , що без з'ясування цих обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідача та доцільність позбавлення її батьківських прав відносно доньки.
Проте, з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 180 встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Отже, на батьків покладається обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення повноліття, при цьому, при визначенні розміру аліментів у першу чергу слід акцентувати увагу на захисті прав дитини, забезпеченні належних умов проживання та її гармонійному розвитку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, мотивував її тим, що відповідач ніяким чином не приймає участь у вихованні, утриманні, розвитку, дитини, не надає матеріальної допомоги на її утримання.
При розгляді справи , судом, на підставі належних доказів ,встановлено , що дитина дійсно мешкає із позивачем , знаходиться на його утриманні. Відповідач із донькою разом не мешкає, участі у її утриманні не бере.
Суд першої інстанції на вищевикладене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про відмову у позові в частині стягнення аліментів.
Таким чином, колегія суддіввважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини до її повноліття, що повністю узгоджується з приписами ст. 180 СК України.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів та визначаючи його в розмірі 1/4 частини від доходу (заробітку) відповідача, колегія суддів враховує всі передбачені ст. 182 СК України обставини та вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим скасовує рішення суду в частині відмови у стягненні аліментів з ОСОБА_2 , та ухвалює в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, ст.374, п. 2 ч. 1 ст.376, ст. ст.381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року - в частині відмови у стягненні аліментів - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Виконком Саксаганської районної у місті ради як орган опіки та піклування, Виконком Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів її заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на утримання малолітньої доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття, щомісячно, на користь батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , починаючи стягнення з 03 жовтня 2022 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2023 року.
Головуючий:
Судді: