Єдиний унікальний номер 725/2990/23
Номер провадження 2/725/355/23
04.07.2023
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Галичанського О.І.
при секретарі Симик І.М.,
за участю позивача та представника відповідача - адвоката Маюрнікової В.Н.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_2 ) про припинення права власності на частку у спільному частковому майні,-
Позивач звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці із вищевказаним позовом.
Посилався на те , що він є власником 7/9 часток квартири АДРЕСА_3 . Інша частина квартири в розмірі 2/9 належить іншому співвласнику, відповідачці ОСОБА_2 , яка була набута нею в спадок на підставі свідоцтва про право на спадщину №4655 від 30.07.2018 р.
Додає, що відповідачка не зареєстрована та не проживала у вказаній квартирі, оскільки має інше житло в м. Харків . Квартирою відповідачка ніколи не цікавилась, не брала жодної участі в її утриманні, необхідному ремонті.
Вказує, що він постійно проживає у вказаній квартирі, всі необхідні витрати на утримання майна, комунальні платежі за весь період користування сплачував самостійно.
Оскільки являється особою похилого віку і жодних доходів окрім пенсії не отримує, утримувати майно самостійно є тягарем для нього. Помешкання потребує ремонту.
Додатково вказує, що неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями на обмін належної їй частини приміщення на інший об'єкт нерухомості чи його частини, про продаж спільної квартири та розподіл коштів, про викуп частки, але відповідачка такі пропозиції ігнорує.
Згідно Висновку №44 від 29.03. 2023 року виділення в натурі співвласнику 2/9 частки ідеальної частки в квартирі з дотриманням нормативних площ, які б відповідали державним будівельним нормам неможливе і тому єдиною реальної можливою економічною вигодою від володіння часткою від цілої квартири може бути можливість отримання грошової компенсації. Згідно з даними звіту про оцінку майна, вартість частки відповідача складає 352049 грн. Згідно даних Чернівецького міського БТІ інвентарна вартість квартири становить 484295 грн.
Враховуючи наведене , просить суд припинити право власності ОСОБА_2 на частку в спільному майні, яка становить частку 2/9 квартири АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/9 частки квартири АДРЕСА_3 , на яку припинено право власності ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача судові витрати.
Від представника відповідачки до суду надійшов відзив на позов. Згідно відзиву ОСОБА_2 просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки припинення права власності на належну їй частку у спірному майні завдасть істотну шкоду та порушить її право на володіння майном.
Від позивача надійшла відповідь на відзив відповідачки ,згідно якого він стверджує, що відповідачка ніколи не цікавилась вказаною квартирою, не проживала в ній. Позови про порядок користування квартирою чи усунення перешкод в користуванні власністю , нею не подавались. Вона не приймала жодної участі в збереженні, відновленні, ремонті та утриманні квартири , в якій має право власності на частку. Пропонуючи матеріальну компенсацію чи спільний продаж квартири, позивач створював всі реальні можливості для відповідачки розпорядитись квартирою належним чином на взаємовигідних умовах.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовільнити позов.
У судовому засіданні представник відповідачки заперечував проти задоволення позову з підстав , викладених у відзиві на позов. Додала , що з огляду на бойові дії , які відбуваються в Україні і безпосередньо поруч з м. Харків, може виникнути обставина, за якою відповідачка змушена буде користуватись належною їй житловою площею у спірній квартирі. Тому вважає, що припинення її права власності завдасть істотної шкоди відповідачці.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, заслухавши позицію сторін щодо предмету спору , приходить до висновку що позов задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З ч.1 ст. 321 ЦК України вбачається, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири , яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 належить 7/9 частки даної квартири , ОСОБА_2 2/9 частки. Право вланості обох співвласників підтверджено належними доказами. ( а.с. 8-11)
Статтею 365 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим;4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Такий самий підхід у правозастосуванні ст.365 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року №303/2585/16-ц, а також постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року №357/11232/14-ц.
Надаючи оцінку кожній з підстав для припинення частки у спільному майні, яка визначена у ст.365 ЦК України, суд зазначає. що частка відповідача у спірному майні становить 2/9 , є істотною в розумінні п.1 ч.1 ст.365 ЦК України.
Доводи позивача про те, що він самостійно сплачує комунальні та утримує його, не є підставою для припинення права власності відповідача у ньому, а є підставою для ініціювання ним позову про стягнення з відповідача відповідних витрат .
Фактично всі доводи позивача про те, що спільне користування майном є неможливим, не може бути підставою для застосування п.3 ч.1 ст.365 ЦК України та припинення частки співвласника.
Крім того, позивач не довів суду, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.
Отже, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин п.4 ч.1 ст.365 ЦК України.
До того ж, всупереч вимогам ч.2 ст.365 ЦК України, позивач не вніс на депозитний рахунок суду компенсацію відповідачу за її частку у майні, що є окремою підставою для відмови у позові.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено суду наявність виключних обставин для припинення частки відповідача у спірному майні, які передбачені у ч.1 ст.365 ЦК України, а також всупереч вимогам ч.2 ст.365 ЦК України не внесено на депозитний рахунок суду компенсацію за частку, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-77,81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 317, 328, 365 ЦК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці О. І. Галичанський