справа № 619/2539/23
провадження № 2/619/494/23
іменем України
11 липня 2023 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.,
за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.
Справа № 619/2539/23
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження позов про стягнення аліментів.
Стислий виклад позиції сторін.
07 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки із усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування позову посилалася на те, що 13.09.2014 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований у відділі Державної реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополь реєстраційної служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 476. У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 . Дитина повністю знаходиться на її утриманні та проживає разом з нею, батько життям дитини не цікавиться, не приймає участі у вихованні, коштів та іншої допомоги на утримання сина не надає.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
08 червня 2023 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначено перше судове засідання на 11 липня 2023 року о 09 год 40 хв. Направлено відповідачам копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачам подати до суду відзив на позов в строк до 04 липня 2023 року, але не менше п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 07 липня 2023 року. Запропоновано відповідачу подати до суду в строк до 10 липня 2023 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. На адресу зареєстрованого та фактичного місця проживання відповідача судом було направлено судові повістки разом з копіями відповідних документів.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Як вбачається з довідки про причини повернення Укрпошти 18.06.2023 поштове відправлення відповідачу не вручене під час доставки у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ).
Крім того, відповідно до трекінгу відстеження Укрпошти 06.07.2023 поштове відправлення повернуто у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою ( АДРЕСА_2 ).
Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судові повістки відповідачу вручені 18.06.2023 та 06.07.2023 відповідно.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, у поданій заяві просила справу розглядати у її відсутність. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі. У разі неявки відповідача просила ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти такого розгляду справи не заперечує.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 07.12.2016, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю реєстраційної служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області 13.09.2014 зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , про що зроблено відповідний актовий запис № 476, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 .
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Згідно з ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
За змістом ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин 1, 2 статі 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно роз'яснень, які містять в пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вирішуючи питання стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків щодо своєї дитини, передбаченого статтею 141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
При цьому, суд виходить з необхідності забезпечення права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації обов'язку з утримання дитини не досягнуто, суд задовольняє позов.
Задовольняючи позов суд виходить із того, що ОСОБА_2 є працездатними і як батько зобов'язаний матеріально утримувати свого сина, забезпечивши його мінімально необхідними благами, які потрібні для життя та виховання.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Отже, суд з урахуванням усіх обставин справи, вважає доведеним вимоги позивача про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову 07.06.2023 та до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Так як позивач звільнена від сплати судового збору, то суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини із усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи з дня подачі позову 07.06.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1073,60 грн судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя Є. А. Болибок