Справа № 206/1436/21
Провадження № 1-кс/206/714/23
08.07.2023 м.Дніпро
Слідчий суддя Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , захисників підозрюваного - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпро клопотання слідчого СВ ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_3 , про продовження строку тримання під вартою та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту по матеріалам кримінального провадження №12021041700000054, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, не маючого на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого на території України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого: - 22.06.2017 Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 направлено обвинувальний акт до Дніпропетровського районного суду за ч. 1 ст.286 КК України, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України,-
07 липня 2023 року до Самарського районного суду міста Дніпропетровська надійшло клопотання слідчого СВ ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_3 , про продовження строку тримання під вартою відносно по матеріалам кримінального провадження №12021041700000054, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, що в проваджені СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021041700000054 від 29.03.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020040700000783, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України, під час якого встановлена причетність до вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Прокурором Лівобережної прокуратури міста Дніпра 29.03.2021 прийнято рішення про виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження №12020040700000783 відносно ОСОБА_4 у відповідності до ч. 3, ч. 5 ст. 217 КПК України та присвоєно у Єдиному реєстрі досудових розслідувань номер кримінального провадження №12021041700000054 від 29.03.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.
Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що 03.10.2020 приблизно о 11 годині 10 хвилині ОСОБА_4 , знаходячись біля будинку №10 Паркового провулку у м. Дніпрі зустрів раніше знайомих йому
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які розповіли йому про раніше незнайомого їм ОСОБА_11 , який впродовж 2020 року через соціальну мережу “Instagram” вів цинічні бесіди з малолітньою ОСОБА_12 на сексуальні теми та про заплановану між ними зустріч, після чого запропонували йому допомогти у вчиненні кримінального правопорушення, спрямованого на позбавлення волі ОСОБА_11 та спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень. У цей час, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на позбавлення волі ОСОБА_11 та спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою групою осіб, у зв'язку з чим останній погодився на пропозицію ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та вступив з ними в злочинну змову направлену на позбавлення волі ОСОБА_11 та спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень.
Після чого, ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 реалізуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , знаходячись біля будинку №10 Паркового провулку у м. Дніпрі, діючи умисно, протиправно, відкрито, нехтуючи вимогами статей 3, 29, 33 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, та статті 1 Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, якою визначено, що ніхто не може піддаватися насильницькому зникненню, розуміючи настання суспільно-небезпечних наслідків, нанесли останньому кулаками рук та ногами не менше 8 ударів в область тулубу, кінцівок та голови, після чого, помітивши, що воля до опору ОСОБА_11 зломлена, наказали останньому, сісти на заднє сидіння дводверного автомобіля "ЗАЗ Таврія" д.н.з. НОМЕР_1 , на що останній погодився та не маючи можливості чинити опір, сів на заднє сидіння вказаного автомобіля, тим самим позбавився можливості вільно пересуватись.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на позбавлення волі ОСОБА_11 та спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, 03.10.2020 приблизно 11:20 годин, ОСОБА_8 та
ОСОБА_9 , на автомобілі "ЗАЗ Таврія", д.н.з. НОМЕР_1 , повезли ОСОБА_11 , проти волі останнього, до лісосмуги, що знаходиться близько 300-400 метрів від садового товариства "Зелений спуск", розташованого по вул. Андрія Сахарова, ж/м Ігрень в м. Дніпрі, куди також, окремо прибули ОСОБА_4 та ОСОБА_10 . В цей час та місці, ОСОБА_4 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 діючи умисно, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою групою осіб, наказали потерпілому ОСОБА_11 вийти з салону зазначеного автомобіля та роздягнутись, що останній й зробив.
Після чого, ОСОБА_4 , реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на позбавлення волі ОСОБА_11 , з метою подолання опору останнього та нанесення йому тілесних ушкоджень, отримав від ОСОБА_9 пластикові стяжки за допомогою яких зв'язав верхні та нижні кінцівки ОСОБА_11 , чим позбавив можливості останнього вільно пересуватись.
Далі, ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 почали наносити ОСОБА_11 не менше 8 ударів в ділянку голови; не менше 30 ударів в ділянку тулубу; не менше 29 ударів в ділянку сідниць та верхніх і нижніх кінцівок своїми ногами та руками.
Після чого, ОСОБА_8 зняв з ОСОБА_11 пластикові стяжки, якими були зв'язані верхні та нижні кінцівки останнього, запалив одяг ОСОБА_11 , який раніше останній зняв, та дочекавшись поки весь одяг згорить, всі учасники кримінального правопорушення з місця вчинення зникли залишивши при цьому ОСОБА_11 на місці.
Внаслідок умисних протиправних дій співучасників кримінального правопорушення ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , залишений на місці неподалік від садового товариства "Зелений спуск", розташованого по вул. Андрія Сахарова, ж/м Ігрень в м. Дніпрі, потерпілий ОСОБА_11 , помер.
Згідно висновку судово-медичної експертизи, потерпілому ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження: 3 садна на задній поверхні правої гомілки в верхній третині на верхньому зовнішньому квадранті правої сідниці та на спині праворуч; забита рана в волосистій частині голови в правій тім'яно-потиличній ділянці; 24 садна на спині та по бічним поверхням тулубу; 2 садна на задньо-зовнішній поверхні правого стегна; 13 саден на задньо-зовнішній поверхні лівого стегна в верхній та середній третині; синець на задньо-внутрішній поверхні правого плеча на всьому протязі; синець на тильній поверхні правої кисті з переходом на 3 палець правої кисті; синець на тильній поверхні лівої кисті, з 2 садні в центрі; по 2 синці на передньо-внутрішній поверхні в проекції колінних суглобів; синець на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в верхній та середній третині; садна на передній поверхні в проекції обох колінних суглобів, з переходом на гомілки; крововилив в м'які тканини голови; прямі переломи ребер: 7-го ребра справа по передньо-пахвовій лінії, 8,9-го ребер справа по середньо-пахвовій лінії, 6-го ребра зліва по передньо-пахвовій лінії, 7,8-го ребер зліва по передньо-пахвовій лінії, 9-го ребра зліва по задньо-пахвовій лінії, 10-го ребра зліва по лопатковій лінії, з крововиливами в м'які тканини в проекції переломів; крововиливи в м'які тканини: спини по хребтовій лінії в проекції 1 грудного хребця; в проекції правої лопатки; по лопатковій лінії справа в проекції 9-12 ребер; позадній поверхні правого плеча на всьому протязі; лівого плеча на зовнішній його поверхні в середній третині; на внутрішній поверхні лівого плеча в нижній третині з переходом на його зовнішню поверхню та на ліве передпліччя у верхній третині; переломом кісток лицевого черепа: кісток носа, верхньої щелепи, медіальної та нижньої стінки орбіти, пластин решітчастої та виличних кісток; забитою раною в волосистій частині голови.
Всі виявлені при дослідженні трупа тілесні ушкодження виникли при життєво, за кількох годин до однієї доби перед настанням смерті, у своїй сукупності, окрім синців і саден на кінцівках, перебувають в причинному зв'язку з настанням смерті та згідно правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень (наказ МОЗ України №6, від 17.01.1995), п.2.1.3о, вони є ТЯЖКИМИ за ознакою небезпеки для життя.
Тілесні ушкодження у вигляді синців і саден на кінцівках відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень та в причинному зв'язку з настанням смерті не перебувають.
Згідно висновку судово-медичної експертизи від 05.02.2021, для утворення виявлених при експертизі трупа тілесних ушкоджень потерпілого було завдано: не менше 8 травматичних впливів тупим твердим предметом в ділянку голови; не менше 30 травматичних впливів тупим твердим предметом в ділянку тулубу; не менше 29 травматичних впливів тупим твердим предметом в ділянку сідниць та верхніх і нижніх кінцівок.
Умисні дії ОСОБА_4 , що виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчиненому групою осіб, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
А також умисні дії ОСОБА_4 , що виразились в позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.146 КК України.
У сукупності своїми діями ОСОБА_4 , вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.
У вчинені зазначеного кримінального правопорушення підозрюється: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Причетність ОСОБА_4 до скоєння кримінальних правопорушень підтверджується зібраними у кримінальному проваджені доказами: -протокол огляду місця події; -протоколами допиту свідків; -висновком експертизи; -зібраними матеріалами по кримінальному провадженню в цілому.
У ході досудового розслідування, 29.03.2021 прокурором Лівобережної прокуратури міста Дніпра було прийнято рішення про виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження №12020040700000783 відносно ОСОБА_4 , у відповідності до ч. 3, ч. 5 ст. 217 КПК України, та присвоєно виділеним матеріалам у Єдиному реєстрі досудових розслідувань номер №12021041700000054 від 29.03.2021 за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.
Також, під час проведення досудового розслідування, до СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла інформація про те, що ОСОБА_4 14.10.2020, використовуючи закордонний паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виїхав за межі України через пункт пропуску «Нові Яриловичі» до Республіки Білорусь.
Ті обставини, що підозрюваний ОСОБА_4 після вчиненого кримінального правопорушення виїхав за межі України, за місцем мешкання не з'являвся, його місцезнаходження не було відомо, дали підстави вважати, що останній переховується від органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у зв'язку з чим 05.04.2021 постановою слідчого СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області оголошено розшук ОСОБА_4 , а також оголошено міжнародний розшук підозрюваного.
У подальшому, 17.11.2021 слідчим суддею Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_13 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 без можливості внесення застави.
27.02.2023 до СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області, про те, що 25.02.2023 о 03 годині 30 хвилин підозрюваного ОСОБА_4 було затримано у м. Зелена Гура (Zielona Gora), Республіка Польща.
В подальшому, 30.06.2023 підозрюваного ОСОБА_4 в порядку проведення процедури видачі (екстрадиції) з Республіки Польща було доставлено на територію України та 01.07.2023 доставлено до місця кримінального провадження (ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області)
01.07.2023 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.3 ст.146 КК України та 03.07.2023 про зміну раніше повідомленої підозри.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2023 підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.07.2023 включно.
Враховуючи викладене, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
-про наявність ризику, передбаченого у п. 1 ч.1 ст.177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я людини, а саме кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, санкція статті, якої передбачає позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також кримінальне правопорушення передбачене ч.3 ст. 146 КК України санкція статті, якої передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку з тим, що останній вчинив тяжкі злочини є підстави вважати, що ОСОБА_4 , який тривалий час перебував у розшуку, усвідомлюючи про покарання, яке йому загрожує, може знову переховуватись від органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
- про наявність ризику передбаченого у п. 3 ч.1 ст.177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_4 знаходячись на волі може незаконно впливати та свідків та співучасників скоєного злочину, оскільки він усвідомлює, що вручене йому письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, базується, у тому числі на їх показах, серед яких є добре йому знайомі особи, та серед них також є його знайомі, тому є підстави вважати, що останній може впливати на них шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схилення їх до зміни показань, чим перешкоджатиме забезпеченню швидкого, повного та неупередженого розслідування у даному кримінальному провадженні;
-про наявність ризику передбаченого у п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_4 знаходячись на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки будучі особою відносно якого 22.06.2017 Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 направлено обвинувальний акт до Дніпропетровського районного суду за ч.1 ст.286 КК України, ОСОБА_4 знову вчинив кримінальні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.
Застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, що передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, є недостатньою мірою, оскільки не будуть слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможе запобігти спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Частиною 3 ст. 197 КПК України, передбачено, що строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, в порядку передбаченому КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 28.09.2021 (справа № 758/12538/20, провадження № 51-3811км21), у строк досудового розслідування не включається весь період часу з моменту направлення або безпосереднього вручення повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування до моменту закінчення ознайомлення цієї сторони з матеріалами досудового розслідування.
Враховуючи, що матеріали досудового розслідування були відкриті стороні захисту 04.07.2023, перебіг цього строку продовжується після ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування на 5 днів. Тобто, фактично залишилося 5 днів строку досудового розслідування.
По кримінальному провадженню, після завершення досудового розслідування, окрім виконання вимог ст. 290 КПК України, також необхідно скласти та вручити стороні захисту обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, а також фактично скерувати обвинувальний акт до суду, після чого суду необхідно призначити та провести підготовче судове засідання.
Враховуючи вказану вище та ту обставину, що 06.07.2023 о 16-37 год. на захист інтересів підозрюваного ОСОБА_4 у справу вступив третій адвокат - ОСОБА_6 та заявив клопотання про необхідність ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а двоє раніше допущених на захист інтересів ОСОБА_4 адвокатів зволікають з ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, у зв'язку з чим виникла необхідність у продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_4 на 5 днів.
На підставі викладеного, вважає, що з урахуванням реальної наявності вказаних у клопотанні ризиків, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, недопущення перешкоджанню кримінальному провадженню, можливо лише при застосуванні до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, запобігання вищезазначеним ризикам застосування більш м'яких запобіжних заходів не доцільно, керуючись вимогами ст.ст.40,131,132,176-178,182,184,183, 197, 199 КПК України, слідча просила продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах строку досудового розслідування.
Також до Самарського районного суду міста Дніпропетровська 07.07.2023 надійшло клопотання захисника підозрюваного, адвоката ОСОБА_5 про обрання до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 по матеріалам кримінального провадження №12021041700000054, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України.
Клопотання обґрунтовано тим, що в провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває на розгляді клопотання старшого слідчого СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Досудове розслідування відносно ОСОБА_4 здійснюється із грубими порушеннями КПК України, що виключає можливості застосовувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з нижче наведеного.
В провадженні старшого слідчого СВ ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 перебуває кримінальне провадження №12021041700000054 від 29.03.2021 за ч.2 ст.121, ч.3 ст.146 КК України відносно ОСОБА_4 , яке здійснюється слідчими з порушеннями норм чинного законодавства та КПК України.
26.03.2021 о 16:25 год, в порушення вимог ст. 277-278 КПК України відносно ОСОБА_4 заочно у кримінальному провадженні № 12020040700000783 слідчим ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_14 складено повідомлення про підозру ОСОБА_4 , яке погоджене з прокурором Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області ОСОБА_3 , яку у день складання незаконно вручено матері ОСОБА_4 , що є грубим порушенням прав ОСОБА_4 , та свідчить про те, що ОСОБА_4 підозра не вручалася та не оголошувалася.
29.03.2021 прокурором Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 винесено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування , якою з матеріалів кримінального провадження № 12020040700000783 в окреме провадження №12021041700000054 за фактом вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.121, ч.3 ст.146 КК України.
У постанові про виділення матеріалів, прокурор не зазначив які саме матеріали він виділив, а тому невідомо чи виділяв він повідомлення про підозру ОСОБА_4 чи ні, законність перебування цього документа в матеріалах кримінального провадження №12021041700000054 відсутня.
Відповідно до рапорту слідчого ОСОБА_7 , ОСОБА_4 в порядку екстрадиції було доставлено до ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області 01.07.2023 о 03:06 год.
01.07.2023 слідчий ОСОБА_7 винесла постанову про відновлення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
01.07.2023 року о 12:10 , слідчий ОСОБА_7 без доручення прокурора вручила ОСОБА_4 повідомлення про підозру датовану 26.03.2021 та складену слідчим ОСОБА_14 яка станом на 01.07.2023 перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною.
02.07.2023 слідчим суддею Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_4 обрано запобіжний захід тримання під вартою.
01.07.2023 повідомлення про підозру за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.121 , ч.3 ст. 146 КПК України слідчим та прокурором не складалося, та будучи на той момент затриманою особою, ОСОБА_4 не було вручено повідомлення про підозру в рамках кримінального провадження №12021041700000054, яке мало бути складене у день його вручення, як того вимагає ст. 278 КПК України, тому що підозру слідчий з прокурором навіть не складали, а це свідчить що ОСОБА_4 незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та перебуває за гратами. Відомості щодо вказаної підозри слідчим не внесені до ЄРДР.
03.07.2023 ОСОБА_4 , повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.
Слідчим ОСОБА_7 та прокурором ОСОБА_3 були грубо порушені вимоги ст. 278 КПК України, де зазначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором.
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
На теперішній час ОСОБА_4 , незаконно утримується у державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4 ), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд.80, відповідно до ухвали слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2023 року про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_4 , у вигляді тримання під вартою.
Статтею 29 Конституції України кожній людині гарантовано право на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до п.п. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно ч.ч. 1 і 2 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Захисник вважає, що ОСОБА_4 з 01.07.2023 03:06 години по 03.07.2023 року незаконно утримувався під вартою, оскільки протягом 24 годин після затримання, йому не було повідомлено про підозру у встановленому законом порядку відповідно до ст. 278 КПК України, а тому він підлягає НЕГАЙНОМУ ЗВІЛЬНЕННЮ з-під варти, з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4 ), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд.80.
06.07.2023 року слідчим суддею Самарського районного суду міста Дніпропетровська, винесено ухвалу якою задоволено клопотання захисника, про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та постановлено, строк тривалістю три дні для проведення в рамках даного кримінального провадження процесуальних дій, а саме ознайомлення підозрюваного ОСОБА_4 та захисників підозрюваного з матеріалами кримінального провадження.
Стаття 290 КПК України передбачає, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Повідомлення про відкриття матеріалів досудового розслідування вручено стороні захисту лише 06.07.2023 року об 11 год. 40 хв. Слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України строк на ознайомлення з матеріалами справи не входить до загального строку досудового розслідування, отже з 06.07.2023 року він зупинений, а сторона обвинувачення не звернулась до суду з клопотанням про продовження строку досудового розслідування.
Верховний Суд колегією судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 344/6630/17, зазначив, що строк досудового розслідування закінчено після виконання вимог ст. 290 КПК України, та заборонено проведення будь-яких слідчих, не визначених ст. 290 КПК України.
Тобто, сторонам дозволено проводити дії передбачені лише ст. 290 КПК України, а саме надати доступ до матеріалів, про що скласти відповідні протоколи, звертатись до суду з метою встановлення строків на ознайомлення. Це вичерпний перелік дій, які можуть бути виконанні під час виконання вимог ст. 290 КПК України.
Інші слідчі дії, вручення та розгляд клопотань, не пов'язаних з виконанням ст. 290 КПК України - законом заборонено. А строк для ознайомлення наданий сторонам завершується 09.07.2023 року.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У своєму клопотанні слідчий зазначив лише три ризики передбачених ст. 177 КПК України, а саме що ОСОБА_4 : - може переховуватися від органів досудового розслідування та суду оскільки вчинив тяжкий злочин; - незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні; - перебуваючи на свободі зможе вчинити новий злочин.
На даний час, відпала потреба у застосуванні самого суворого та виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризиків, які на думку слідчого судді мали місце на час обрання запобіжного заходу не було і не існувало, як на час обрання запобіжного заходу, так і на даний час, оскільки органом досудового розслідування наявність зазначених ризиків не було підтверджено доказами, а уявні ризики слідчим були лише у загальному перелічені із норм ст. 177 Кримінального процесуального Кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 9 КПК України, «5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини».
У відповідності до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенція), нікого не може бути позбавлено свободи, окрім як у конкретно визначених випадках та за дотримання відповідної процедури.
В той же час, у відповідності до ст. 5 пар. 3 Конвенції, звільнення особи під час провадження у справі може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії). У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства (суду) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії» зазначив, що за наслідками та способами застосування тримання під вартою для цілей статті 5 § 1(c) Конвенції. Сама по собі тяжкість кримінальних правопорушень не може бути підставою для тримання особи під вартою.
З моменту вчинення кримінального правопорушення минуло майже 3 роки. ОСОБА_4 не переховувався від органів досудового розслідування, він жодного разу не отримував а ні повістки а ні будь-якого іншого документу від поліції, прокуратури, суду. Йому не направлялося жодного повідомлення від слідчого, прокурора, або суду про будь з яких прийнятих рішень.
В матеріалах кримінального провадження містяться лише рапорти працівників поліції, саме на підставі яких ОСОБА_4 , незаконно і було оголошено у розшук.
З початку проведення досудового розслідування проведені усі необхідні слідчі дії та експертизи, допитані усі свідки та очевидці.
Матеріали кримінального провадження №12021041700000054 від 29.03.2021 є виділеним матеріалом з іншого кримінального провадження, яке вже перебуває у суді, та маються відповідні рішення.
Слідчим виконані на його думку усі можливі та необхідні слідчі дії, тому ризику впливу на свідків взагалі не існує.
ОСОБА_4 , маючи можливість протягом трьох років жодним чином ні на кого не вплинув та не намагався вплинути.
Тяжкість злочину інкримінуємого ОСОБА_4 сама по собі не може являтися ризиком.
Також слідчий вказав, що підставою вчинення нового злочину ОСОБА_4 , є те, що відносно нього до суду направлено обвинувальний акт за ч.1 ст. 286 КК України, яка сама по собі не являється умисним злочином, це ряд злочинів які виникають з необережності учасників дорожнього руху. Однак за вказаною статтею він не засуджений.
ОСОБА_4 , перебуваючи у Польщі вів порядний спосіб життя, має цивільну дружину громадянку України ОСОБА_15 , яка перебуває на 9 місяці вагітності, він офіційно працевлаштований, має усі документи законного перебування у Польщі, раніше ОСОБА_4 , жодного разу не судимий. Перебуваючи на території України вів порядний спосіб життя, мешкав у м. Київ разом з товаришем, та не несе жодної загрози суспільству.
Захисник нагадує, що правоохоронними органами жодного разу ОСОБА_4 не був викликаний в установленому законом порядку, ними навіть не було встановленого того факту, що ОСОБА_4 переважно мешкав у м. Києві, а ні у м. Дніпрі.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану, в Україні 24.02.2022 введено воєнний стан.
Відповідно до розпорядження начальника військової адміністрації м.Дніпро ОСОБА_16 , у м. Дніпрі оголошено комендантську годину з 00:00 години до 5:00 години, що виключає його можливість переховуватися, вчинити новий злочин.
У разі обрання ОСОБА_4 судом більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, умови воєнного стану оголошеного на території України лише сприятимуть виконання ОСОБА_17 покладеного на нього обов'язку, адже у місті діє комендантська година, пересування за межі міста частково обмежені та контролюються військовими, перетин державного кордону чоловікам з 18-60 років взагалі заборонений.
В даному випадку доцільним є застосування до ОСОБА_17 більш м'якого запобіжного заходу, адже він не має намірів переховуватись від слідства, прокуратури та суду, або якось впливати на учасників процесу, або заважати проведенню досудового розслідування, що стороною обвинувачення не доведено.
На думку захисника, жодний ризик передбачений ст. 177 КПК України не знайшов свого підтвердження.
Порушення процедури затримання
В ході ознайомлення з додатками до клопотання про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу було надано рапорт про затримання особи, де зазначено, що ст. о/у СКП ВП№4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_18 01.07.2023 о 03 год 06 хв за адресою м. Дніпро вул. Гаванська, 4, затримав ОСОБА_4 на підставі ухвали слідчого судді Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_13 від 17.11.2021 справа №206/1436/21.
Звертаю Вашу увагу, що ОСОБА_4 був затриманий ще 25.02.203 року у Республіці Польща та 30.06.2023 року переданий на територію України.
Жодного документу, на кордоні після переведення ОСОБА_4 на територію України працівниками поліції складено не було.
Затримання ОСОБА_4 відбулося із грубими порушенням прав на захист, порушенням Конституції України та вимог КПК України.
Єдиною фіксацією його затримання є рапорт ОСОБА_19 та рапорт слідчого ОСОБА_7 , отже процедура затримання ОСОБА_4 порушена з наступних підстав:
По-перше: в ухвалі слідчого судді про обрання запобіжного заходу, суддя не зазначив особу на яку покладає виконання ухвали, отже єдиною підставою вчинення затримання ОСОБА_20 має бути доручення в порядку ст. 40 КПК України від слідчого, яке в матеріалах провадження відсутнє. Наявність ухвали у оперуповноваженого не надає йому право затримувати особу.
По-друге: взагалі відсутні відомості та будь-який документ про затримання ОСОБА_4 на території України, тобто 30.06.2023 року, складений та посвідчений поліцейськими України.
По-третє : рапорт - не є проколом, який має відповідати вимогам ст. 104 КПК України , де зазначено, що протокол складається з вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; виготовлені дублікати документів, а також копії інформації, у тому числі комп'ютерних даних, та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії. В рапорті не містяться усі відомості зазначені ст. 104 КПК України.
Слід звернути увагу, що ЄСПЛ, посилаючись на своє рішення у справі «Курт проти Туреччини» від 25 травня 1998 р., наголошує, що незадокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій ст. 5 КЗПЛ і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім'я, підстави для затримання та ім'я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті ст. 5 КЗПЛ (рішення ЄСПЛ «Нечипорук та Йонкало проти України») . Саме тому про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана скласти протокол із зазначенням місця, дати, точного часу проведення затримання, повного переліку процесуальних прав та обов'язків затриманого, підстав його затримання, осіб, які присутні під час проведення даної процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання), інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умов та порядку їх використання, виявлені та вилучені під час особистого обшуку особи речі і документи, способу ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників вищевказаної процесуальної дії. Відповідно до ст. 42 КПК України особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення набуває статусу підозрюваного. У зв'язку з цим, затриманій за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення обов'язково вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки підозрюваного з їх повідомленням особою, яка здійснює затримання. Час затримання у протоколі у відповідності до ст. 209 КПК України вказується з того моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (момент затримання).
Вся інформація стосовно місця затримання та періоду часу, протягом якого продовжується позбавлення волі, має заноситися до протоколу. Це має виняткове значення для забезпечення можливості оскарження законності та обґрунтованості затримання та зобов'язує органи, які здійснюють затримання, суворо дотримуватися вимог закону щодо його процедури, підстав, строків, порядку процесуального закріплення.
У рішенні у справі «Гриненко проти України» ЄСПЛ встановив порушення підпункту «c» п. 1 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що тримання заявника під вартою з 23:00 год. 20 листопада (момент фактичного затримання) до 13.30 год. 21 листопада 2004 року (момент складення протоколу) було незаконним, оскільки воно не було належним чином задокументовано і таким чином процесуальний статус заявника залишався невідомим у цей період.»
По-четверте: Підозрюваному ОСОБА_4 не було роз'ясненого його прав як підозрюваної особи під час затримання. Прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов'язані невідкладно повідомити та роз'яснити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Також, зі змісту ч. 4 ст. 213 КПК України випливає, що уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Більш докладно це питання урегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. № 1363 «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою». Закон не визначає, протягом якого строку необхідно це зробити, а лише вказує на негайність такого повідомлення.
Рішення КСУ від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003 визначає затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний захід, застосування якого обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда (абз. 5 п. 6 мотивувальної частини). Про те, що в результаті затримання обмежується право індивіда на свободу, йдеться також у міжнародних актах. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню у будь-якій формі, затверджений Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р., констатує, «слово “затримана особа” означає будь-яку особу, позбавлену особистої свободи не в результаті засудження за вчинення правопорушення». Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийняті Резолюцією 45/113 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р. відзначають, що «позбавлення свободи означає будь-яку форму затримання чи тюремного ув'язнення будь-якої особи чи її поміщення в державну чи приватну виправну установу».
Кримінальне процесуальне законодавство не містить чіткого визначення цілей затримання. Водночас, затримання лише для з'ясування причетності особи до вчинення злочину й вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу, при відсутності бажання в підозрюваного зникнути, продовжити злочинну діяльність або сховати (знищити) докази, не зовсім виправдане - адже ці питання можливо вирішити й не затримуючи особу, анкетні відомості й місцезнаходження якого відомі органу розслідування. Свобода ж особи повинна обмежуватися виключно тоді, коли без цього неможливо забезпечити виконання поставлених цілей.
Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та забезпечення права на захист.
Відповідно до ст. 20 КПК України підозрюваний, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний має право на захист.
Саме стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (стаття 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»). У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, крім адвоката повинен брати участь і законний представник неповнолітнього.
Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 48 КПК захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.
У ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено що кожен має право на свободу та особисту недоторканність та зазначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких є можливість особу позбавити волі. Що стосується процедури затримання, то зазначений документ передбачає його ймовірність лише за наявності підстав та процедури, встановленої законом. Зокрема, п. с п. 1 ст. 5 до таких підстав відносить: доставлення особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення; якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення; запобігання втечі особи після вчинення правопорушення.
Відповідно до ст.29 Конституції визначено, що «кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, згідно з правовою позицією якого, відображеною, зокрема, у п. 262 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником…, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду». Також у п. 89 рішення ЄСПЛ від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» вказано, що «хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду». Разом із тим, потрібно враховувати правові позиції ЄСПЛ, які містяться, зокрема, у таких рішеннях: від 19 лютого 2009 року у справі «Доронін проти України», «Шабельник проти України», від 16 грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України», від 03 листопада 2011 року у справі «Балицький проти України», від 24 листопада 2011 року у справі «Загородній проти України», від 12 січня 2012 року у справах «Тодоров проти України», «Довженко проти України», «Іглін проти України», від 15 листопада 2012 року у справі «Єрохіна проти України» та інші.
Також необхідною умовою реалізації права на захист є забезпечення основних його гарантій на усіх стадіях кримінального провадження, оскільки випадки, коли підозрюваному, обвинуваченому під час досудового розслідування не було призначено захисника за умови його обов'язкової участі, ставлять під сумнів питання належності та допустимості доказів, на яких ґрунтується обвинувальний акт прокурора. При цьому призначення захисника у судовому провадженні у таких справах не може саме по собі відновити порушене право на захист. Правову позицію ЄСПЛ щодо початкового етапу забезпечення права на захист у кримінальному провадженні викладено, зокрема, в п. 63 рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України», де зазначено, що «для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження» (п. 52 рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі «Сальдуз проти Туреччини» та пункти 90-91 рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі «Яременко проти України»). За необхідності захисника мають призначати офіційно. Просте призначення національними органами захисника не гарантує ефективну правову допомогу (п. 65 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії»).
Згідно ч. 1 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК положенням, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики Суду.
Враховуючи викладене, працівники поліції України грубо порушив права на захист ОСОБА_4 , передбачені «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та вищезазначені статті законодавства України і міжнародного законодавства, та умисно під час затримання не роз'яснили права на захист, чим грубо порушив право підозрюваного.
Одночасно із тим, при вирішенні питання про обмеження свободи особи суди повинні обов'язково керуватися Конституцією України та міжнародно-правовими актами щодо прав і свобод людини, такими як: Загальна декларація з прав людини (1948), Конвенції про захист прав люди та основоположних свобод (1950 р.) та інших.
По-п'яте : Матері ОСОБА_4 повідомили лише через добу після фактичного його затримання. Відповідно до вимог ст. 213 КПК, уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо уповноважена службова особа має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності.
Необґрунтованість повідомлення про підозру
Повідомлення про підозру 26.03.2021, не відповідає вимогам статті 277 КПК України, не містить правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статей (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, що в свою чергу крім порушення вимог КПК України є грубим порушенням права на захист.
Встановлення відсутності в діях ОСОБА_4 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121, ч.3 ст.146 КК України - відсутність вини - суб'єктивної сторони.
Не розмежовано спричинення тілесних ушкоджень кожним учасником вчинення злочину, не розмежована роль та участь кожного із правопорушників відповідно до ст.27 КК України, відсутні складу злочину передбачений ст. 146 КК України.
Звертає увагу слідчого судді, що відповідно до ст.11 КК України злочином визнається лише суспільно-небезпечне діяння.
Своє подальше закріплення це положення знайшло в ст. 23 КК України, де визначено загальне поняття вини і на його підставі у ст.ст.24 і 25 КК України визначені поняття і види умисної та необережної форми вини.
Відповідно до ст.23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків. виражене у формі умислу або необережності.
Все це свідчить про недопустимість відповідальності особи за вчинене суспільно-небезпечне діяння і його наслідки без встановлення кримінально-правової вини.
Тому, констатація наявності певного психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків (вини у формі умислу чи необережності) - це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, але і передумова кримінальної відповідальності і покарання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється у порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення».
Натомість у кримінальному провадженні немає доказі, щодо наявності в діях ОСОБА_4 ознак інкримінуємого йому злочину.
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, «Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.».
Орган досудового розслідування під час повідомлення про підозру не вказав на беззаперечність фактів, викладених у тексті повідомлення про підозру та не послався на зібрані, у зв'язку із цим докази.
Між тим у повідомленні про підозру не зазначено суттєвих обставин скоєння злочину та достатніх доказів, які підтверджують наявність у діях підозрюваної особи складу злочину.
Законність та обґрунтованість вручення повідомлення про підозру, що в подальшому привело до незаконного оголошення у розшук особи.
Звертає увагу суду, на те, що 01.07.2023 року о 12:10 годині ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру яке складене 26.03.2021 року, безпосередньо слідчим, замість прокурора.
Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК України, яка має назву «Повідомлення про підозру» та складається з таких статей: «Випадки повідомлення про підозру» (стаття 276); «Зміст письмового повідомлення про підозру» (стаття 277); «Вручення письмового повідомлення про підозру» (стаття 278). Отже, саме така побудова глави дає підстави зробити висновок, що законодавець пов'язує процесуальну діяльність із повідомлення про підозру з сукупністю процесуальних дій слідчого та/або прокурора, зміст яких полягає у встановленні юридичних і фактичних підстав для повідомлення про підозру (стаття 276 КПК), складанні письмового процесуального документа (повідомлення про підозру) (стаття 277 КПК) та його врученні особі (стаття 278 КПК). Так, згідно з ст. 277 КПК України повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п. 1 абз. 2 ч. 1); підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п. 8 абз. 2 ч. 1).
Отже, ст. 277 КПК України регламентує, що в обох випадках ідеться про одну й ту саму особу прокурора. Більше того, за структурою повідомлення про підозру, визначеною в Кодексі й навіть розбитою на пункти, підпис прокурора, який здійснив повідомлення про підозру, ставиться після роз'яснення прав підозрюваного (п. 7 абз. 2 ч. 1). Тому роз'ясняти права підозрюваного має виключно прокурор, який прийняв процесуальне рішення, - склав, тобто безпосередньо здійснив, повідомлення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Згідно ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, встановленому ст. 278 КПК України, і складається з двох послідовних дій слідчого, прокурора: 1) складення повідомлення про підозру - процесуального акта; 2) вручення його особі, підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення. Аналізуючи вище викладені норми закону, слід дійти висновку, що процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення, що в свою чергу, вручається у день складення повідомлення про підозру. Саме із цим моментом процесуальний закон пов'язується набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз'яснення слідчим, прокурором.
У постанові від 25.11.2020 року у справі № 627/927/19 Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, колегія суддів дійшла до висновку про порушення внаслідок незаконного здійснення повідомлення про підозру права на захист засудженої, зокрема і через неналежне її повідомлення про підозру.
Дане повідомлення було вручено матері ОСОБА_4 , ОСОБА_21 26.03.2021 о 16:25 годині. Нагадую, що ОСОБА_22 з матір'ю в той час вже не мешкав, а жив у м. Києві, даний факт працівники поліції не перевіряли, матір не допитували, не з'ясовували, коли вона в останнє спілкувалася із сином та навіть не намагалися встановити його місцезнаходження , що в свою чергу призвело до незаконного оголошення у розшук ОСОБА_4 .
Відповідно до змісту ч.ч. 1, 2 ст. 111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Порядок здійснення виклику у кримінальному провадженні регулюється ст. 135 КПК України. Зокрема, шляхом: надіслання поштою, електронною поштою; врученням під розписку дорослому члену сім'ї чи іншій особі, яка з нею проживає «для передання»; врученням житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. При цьому, ключовим є те, що особа отримує таке повідомлення під розписку. Слід зазначити, що положенням норм статтей 276, 277, 278 КПК України не вичерпують зміст діяльності під час повідомлення особі про підозру, бо системне тлумачення норм КПК вказує також на те, що, крім названих дій, під час процесуальної діяльності, пов'язаної зі здійсненням повідомлення про підозру, слідчий та/або прокурор зобов'язані встановити точне місцезнаходження особи і саму особу, якій має бути вручено повідомлення про підозру; роз'яснити права підозрюваному, що є невід'ємним обов'язковим етапом процедури повідомлення про підозру. Причому на прохання підозрюваного після повідомлення про його права слідчий, прокурор зобов'язані детально роз'яснити кожне із вказаних прав (частини друга, третя статті 276 КПК).
В матеріалах справи не міститься розписки, яка підтвердила б, що таке повідомлення про підозру було отримано ОСОБА_4 чи то особою, яка має право на отримання такого поштового відправлення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.ст. 277, 278 КПК України письмове повідомлення про підозру складається, підписується та вручається, а у разі неможливості такого вручення направляється у спосіб, визначений для вручення повідомлень, в оригіналі та в одному екземплярі.
Варто зауважити, що право знати та розуміти, в чому особа підозрюється (обвинувачується), є одним із складових елементів визначеного в статті 6 Конвенції права на справедливий суд. Так, стаття 6 § 3 a) вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред'явлення особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (Kamasinski (Камазінскі) проти Австрії, § 79; Pelissier і Sassi (Пеліс'є і Сассі) проти Франції [ВП], § 51). Стаття 6 § 3 a) Конвенції визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (Mattoccia (Маточча) проти Італії, § 59; Penev (Пенєв) проти Болгарії, §§ 33 і 42). Обов'язок повідомити обвинуваченого повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, створюючи інформацію і не повідомляючи про це сторону захисту (Mattoccia (Маточча) проти Італії, § 65). Як вже зазначалось вище, законодавець на нормативному рівні щодо процесуального порядку повідомлення про підозру вживає терміни «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру.
Сам факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою не може бути розцінений як виконання нею усього комплексу дій, що охоплюють поняття «здійснити повідомлення про підозру».
Крім того, слід зазначити, що згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні «Murray v. the United Kingdom».
Разом з тим, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Поряд із цим, у рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
У рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом. Зважаючи на викладені обставини, недотримання положень процесуального закону при повідомленні особі про підозру, тягне за собою й взагалі його відсутність, та вказує на неналежність зібраних доказів отриманих після встановлених порушень.
З огляду на вище викладене, підозра є необґрунтованою пред'явленою ОСОБА_22 , та органом досудового розслідування недотримано порядок повідомлення особі про підозру, чим в подальшому скористалися слідчі та прокурор і незаконно оголосили ОСОБА_4 у розшук.
Отже, вищевказане свідчить про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Згідно з п.3 ч. 2 ст. 370 КПК ( 1003-05 ) істотне порушення чинного законодавства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках тягне скасування судових рішень. Зокрема, вони підлягають обов'язковому скасуванню тоді, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або їх захисників у здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення. (ПВСУ Постанова №8 від 24.10.2003 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві»).
Вчинення особливо тяжкого злочину, саме по собі не може бути підставою для переховування, оскільки за вчинений злочин особа несе покарання.
Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити, як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Загальною декларацією прав людини від 10.12.1948 року проголошено, що кожна людина для визначення її прав, і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно із додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку, шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечуть усі можливості для захисту ( статті 10, 11).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто; кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2009 у справі № 1-17/200930 зазначено, що до повноважень судів загальної юрисдикції відноситься судовий контроль за забезпеченням дотримання законності в діяльності правоохоронних органів в період досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав та свобод людини та громадянина.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» пункту 3 статті 6 Конвенції (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції, пункт 54).
Так, у справах «Ярослав Бєлоусов проти Росії», «Ходорковський проти Росії», «Воронцов та інші проти Росії», «Свинаренко і Сляднєв проти Росії» від 17 липня 2014 року Європейський Суд з прав людини встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод у зв'язку з надмірно тривалим розглядом кримінальної справи стосовно ОСОБА_23 і Є. В. А.; ст. З Конвенції - у зв'язку з гриманням заявників у залі суду в ході названого судового розгляду в місці, обгородженому металевими прутами, з перекриттям з дроту (металева клітка).
Звернуто увагу на те, що «не було надано доказів наявності загрози безпеки в судовому засіданні, яка виправдовувала б тримання заявників в металевій клітці, а також того, що суд взагалі розглядав питання про наявність такої загрози і необхідність застосування до заявників відповідних заходів» (п. 137 постанови).
З урахуванням викладеного визнано, що «тримання Є. А. Є. і С. В. А. в металевій клітці протягом усього судового розгляду (більше років) стало засобом приниження заявників, що воно підривало їхню репутацію і викликало у них почуття приниженості, слабкості, страху і власної неповноцінності» (п. 129 постанови).
Поряд із цим встановлено, що відповідно до практики (Європейського Суду використання металевих кліток відноситься справедливість судового розгляду, у тому числі презумції невинуватості, права підсудного на ефективну участь у судовому розгляді і отримання їм реальної та ефективної правової допомоги (п. 132 постанови).
«Само по собі тримання підсудного в металевій клітці в залі суду з урахуванням його об'єктивно принизливого характеру не відповідає нормам цивілізованої поведінки в демократичному суспільстві, є приниженням людської гідності і порушує ст. З Конвенції» п. 138 постановці та не може бути виправдано жодним міркуванням.
ЄСПЛ зазначив, що «розміщення підсудних за скляними перегородками або в скляних кабінах саме по собі не виключає елементу приниження, достатнього для досягнення мінімального рівня жорстокості, у випадку з металевими клітками.
Тримання особи під вартою, а в судовому засіданні в умовах тримання в металевій клітці, є елементами катування та жорстокого, нелюдського поводження, тим більше необґрунтоване, коли суд може застосувати більш м'який запобіжний захід за обставин, що прокурор не довів і не доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних за ХО дів не зможе запобігти ризикам (якщо вони, на його думку, існують), є порушенням права на свободу людини, яке гарантується статтею 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на свободу та особисту недоторканість і нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, установленої законом.
Так, у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» зазначено: «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш мякого;якого запобіжного заходу», про це ж вказується у п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року по справі «Хайреддінов проти України». При цьому на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (Справа Європейського суду з прав людини «Пунцельт проти Чехії»).
Таким чином, сторона захисту вважає, що ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_22 , в даному кримінальному провадженні відсутні, а відтак є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, а також, що згідно правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і цілодобовий домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції. З урахуванням викладеного та оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, з метою забезпечення належного проведення досудового розслідування, явки даної особи для надання показань тощо, сторона захисту вважає за необхідне відмовити у застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, сторона захисту вважає, що ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_4 , в даному кримінальному провадженні відсутні, а відтак є необґрунтованими, і подальше застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, буде достатнім для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи викладене, а також, що згідно правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і цілодобовий домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, національні суди повинні з'ясувати, чи є тримання особи під вартою до судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов'язків, а також чи є можливість обмежитися в даному випадку застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу
На підставі вищевикладеного, захисник підозрюваного, адвокат ОСОБА_5 просила обрати, застосувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська вищевказані клопотання об'єднані в одне провадження присвоївши об'єднаній справі номер справи 206/1436/21, номер провадження 1-кс/206/714/23.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив задовольнити клопотання подане слідчим 07.07.2023 у повному обсязі та продовжити ОСОБА_4 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Щодо клопотання захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації прокурор заперечував та просив відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні захисники підозрюваного - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечували щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 та просили задовольнити уточнене клопотання подане захисником підозрюваного - адвокатом ОСОБА_5 07.07.2023 про зміну запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 підтримав думку своїх захисників.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду показала, що вона є матір'ю ОСОБА_4 .. Зазначила, що її син є добропорядною людиною, який в будь-яку хвилину готовий прийти на допомогу, нічого поганого за свого сина ніколи не чула. Разом з тим, зазначила, що два роки тому, тобто у 2021 році до неї приїжджали співробітники поліції та попросили щось підписати, однак, що саме вона підписала вона не знає, адже їй вручено нічого не було. Також зазначила, що вона та бабуся її сина є власниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і вони не заперечують щодо проживання ОСОБА_4 за зазначеною адресою цілодобово.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку прокурора, захисників, підозрюваного, свідка, слідчий суддя дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України. Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення було повідомлено йому у присутності захисників 03 липня 2023 року, що підтверджується наданими у кримінальному провадженні доказами: витягом з ЄРДР, протоколом допиту потерпілого, протоколами допитів свідків, копією паспорта ОСОБА_4 ..
Таким чином, розгляд матеріалів кримінального провадження, наданих стороною обвинувачення, свідчить про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121КК України.
04.07.2023 матеріали досудового розслідування були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та до теперішнього часу підозрюваний та його захисники не ознайомлені з матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12021041700000054 від 29.03.2021.
Відповідно до ч.1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, тобто передбачений обов'язок підозрюваного знаходитись у своєму житлі цілодобово забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та незаконного впливу на свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні даного клопотання підлягають врахуванню обставини, визначені ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України для обрання запобіжного заходу, та підстави застосування запобіжного заходу, визначені ст. 177 КПК України. Щодо наявності ризику, передбаченого у п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, слід зазначити, що дійсно, з моменту вчинення кримінального правопорушення минуло майже 3 роки. З початку проведення досудового розслідування проведені усі необхідні слідчі дії та експертизи, допитані усі свідки та очевидці. Матеріали кримінального провадження №12021041700000054 від 29.03.2021 є виділеним матеріалом з іншого кримінального провадження, яке вже перебуває у суді, та маються відповідні рішення. Слідчим виконані на його думку усі можливі та необхідні слідчі дії, тому ризику впливу на свідків взагалі не існує.
Вирішуючи, який запобіжний захід застосувати, слідчий суддя у відповідності до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, так 01.07.2023 року о 12:10 годині ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру та 03.07.2023 про зміну раніше повідомленої підозри; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, санкція статті, якої передбачає позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також кримінальне правопорушення передбачене ч.3 ст. 146 КК України санкція статті, якої передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років,; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, відповідно до наданих матеріалів, ОСОБА_4 хронічних захворювань не має, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не значиться, інвалідом не є; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, ОСОБА_4 має міцні соціальні зв'язки, а саме мама та бабусю, які зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , за адресою реєстрації його місця проживання; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, ОСОБА_4 має постійне місце роботи у Республіці Польща; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого, за місцем роботи та місцем постійного проживання та місцем реєстрації місця проживання ОСОБА_4 характеризується добре; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого, а ні стороною обвинувачення, а ні стороною захисту суду не надано; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого, ОСОБА_4 раніше не судимий; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, до ОСОБА_4 запобіжні заходи раніше не застосовувалися; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення зазначено, що 22.06.2017 Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 направлено обвинувальний акт до Дніпропетровського районного суду за ч. 1 ст.286 КК України; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, суду не надані, а ні стороною обвинувачення, а ні стороною захисту; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї, суду не надано.
Згідно ч.1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. У відповідності до ч.6 вказаної статті строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Крім того, суд вважає за належне покласти на підозрюваного ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Враховуючи обставини, визначені ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України , встановлені у судовому засіданні факти, пояснення учасників процесу, характеризуючий матеріал, міцні соціальні зв'язки підозрюваного, суд вважає достатнім застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - цілодобово із застосуванням електронних засобів контролюта з покладенням на нього певних обов'язків, що буде слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 178, 181, 183, 193,194, 195,196, 202, 205, 290, 309, 376 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання слідчого СВ ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_3 , про продовження строку тримання під вартою по матеріалам кримінального провадження №12021041700000054, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Клопотання захисника підозрюваного, адвоката ОСОБА_5 про зміну ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 по матеріалам кримінального провадження №12021041700000054, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч.2 ст. 121 КК України - задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, за місцем його фактичного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 з забороною покидати місце проживання у період часу - цілодобово, із застосуванням електронних засобів контролю, в межах строку досудового розслідування, але не більше ніж на строк два місяці з моменту оголошення ухвали, тобто не пізніше 05.09.2023 року.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
-не відлучатись із місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-з'являтися за викликом слідчого, прокурора чи суду;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю.
Підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити з-під варти в залі суду.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю передати для виконання ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області.
ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області негайно поставити на облік та застосувати електронний засіб контролю до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомити про це суд.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в його житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Порушення умов домашнього арешту має наслідком можливість застосування більш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вручити копію цієї ухвали підозрюваному негайно після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого та прокурора.
Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її дію.
Вручити копію ухвали прокурору, начальнику ВП № 4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, підозрюваного, захисникам підозрюваного негайно після її оголошення.
Ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1