Справа № 211/366/23
Провадження № 2/211/1101/23
03 липня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.
секретаря Зоріної С.М.
за участі представника позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення часток у нерухомості, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення часток у нерухомості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він перебував у шлюбі за ОСОБА_2 з 1985 року, який був розірваний за рішенням суду. Він з відповідачкою та сином мешкали за адресою АДРЕСА_1 . зі 1990 року.
Свідоцтво про право власності на житло від 06.02.2007 року, що було надано на підставі Закону України " Про власність" та на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради № 688 від 20.12.2006 року, витяг про реєстрацію права власності № 13468893 від 06.02.2007 року підтверджує належність квартири йому особисто.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.05.2022 року по справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним встановлено, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тому відповідно до викладеного у Постанові апеляційного суду спірна квартира загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є спільною власністю його та відповідачки.
Відповідачка не приймає ні яких заходив для визначення часток у квартирі, на зв'язок з ним не виходить та не бажає у добровільному порядку визначити частки у квартирі. Тому він змушений звертатися до суду.
Просить суд визначити його частку та відповідача ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 по 1\2 частки за кожним.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Сілкіна М.В. позов підтримала, посилаючись на зміст позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечувала, зазначила, щоб позивачу була виділена кімната 12,5 кв.м., тобто 1/3 частина квартири.
Вислухавши сторони, дослідивши оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04 липня 2005 року ( а.с. 10).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2009 року, постановою Дніпровського апеляційного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2020 року, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2021 року встановлено, що спірна кооперативна квартира, за адресою: АДРЕСА_1 , придбана подружжям ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі, тому відповідно до положень ст. 60 СК України, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Положенням ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини, встановлені в постанові суду додатковому доказуванню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20 розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
З матеріалів справи вбачається, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спірній квартирі не визначені.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
З огляду на зазначене, спірна квартира є спільною сумісною власністю позивача та відповідачкою без визначення часток кожного з них.
За приписами ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
За положеннями ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи. Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але й інші обставини.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини першої статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Щодо вимоги відповідачки збільшити її частку в спірній квартирі, суд вважає безпідставною, оскільки вона не посилалась на підстави, визначені в законі для такого відступу.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відступу від рівності часток та вважає необхідним визнати за кожним із сторін по 1/2 частці спільного майна подружжя.
За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем понесені у якості судових витрат витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. ( а.с. 1).
Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1073,60 грн. у відшкодування судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 355, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 77, 78, 81, 133, 141, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення часток у нерухомості - задовольнити.
Визначити частки позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в праві спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 липня 2023 року.
Суддя: Н. О. Сарат