Провадження № 11-кп/821/443/23 Справа № 2-41/97 Категорія: виключні обставиниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
03 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
захисника в режимі відеоконференції з
Корсунь-Шевченківським районним судом ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 03 травня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку по кримінальній справі № 2-41/1997 Черкаського обласного суду від 19.12.1997 року та постанови Черкаського обласного суду від 01.06.2000 року за виключними обставинами,
Вироком Черкаського обласного суду від 19.12.1997, постановленим апеляційним судом як судом першої інстанції, відповідно до положень КПК України 1960 року, ОСОБА_7 засуджено за ст.208; ч. 2 ст. 81; ст. 17, ч. 2 ст. 117; ч. 2 ст. 196-1; ч. 2 ст. 142; ч. 3 ст. 142; п.п. «а», «е», «з» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), ст. 42 КК України до покарання у вигляді смертної кари, розстрілу, з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 03.03.1998 року вказаний вирок залишено без змін.
Постановою Черкаського обласного суду від 01.06.2000 року вирок Черкаського обласного суду від 19.12.1997 року приведено у відповідність з Законом України від 22.02.2000 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового Кодексів України» та пом'якшено ОСОБА_7 покарання за п.п. «а», «е» та «з» ст. 93 КК України зі смертної кари розстрілу з конфіскацією всього майна до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) за сукупністю злочинів, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 10.10.2000 року зазначена постанова залишена без змін.
Засуджений ОСОБА_7 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд вироку Черкаського обласного суду від 19.12.1997 та постанови Черкаського обласного суду від 01.06.2000 за виключними обставинами.
Як на підставу для такого перегляду, ОСОБА_7 посилається на рішення Конституційного суду України № 6-рп/99 від 29.12.1999 року, в частині визнання смертної кари - розстрілу дією неконституційного акту, рішення Конституційного суду України № 11-р(ІІ)/2021 від 16.09.2021 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. ст. 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі та на низку, ухвалених Європейським судом з прав людини, судових рішень.
Підставами звернення до суду є виключні обставини у відповідності до п.1 ч. 3 ст. 459 КПК України, які встановлені рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року, № 11 - рп/99 (справа № 1 - 33/99, про смертну кару), в частині визнання смертної кари - розстріл дією неконституційного акту; рішенням Конституційного суду України від 16.09.2021 року, № 6 - р (ІІ)/2021 (справа № 3 - 349/2018 (4800/18, 1328/19, 3621/19, 3621/19, 6/20 щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.1 ст. 81, ч.1 ст. 82 КК України та міжнародною судовою установою (Європейський суд з прав людини), юрисдикція якого визнається Україною: рішення у справі «Петухов проти України» (№ 2) від 12 03.2019 року, (заява № 41216 /13 ) в частині визнання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення та з урахуванням того, що ч. 2 ст. 28 Конституції України є тотожною ст. 3 Конвенції, Конституційний Суд України вважає, що встановлене Кодексом покарання у вигляді довічного позбавлення волі як покарання без перспективи звільнення є несумісним із вимогами Конституції України.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 03 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку по кримінальній справі № 2-41/1997 Черкаського обласного суду від 19.12.1997 року та постанови Черкаського обласного суду від 01.06.2000 року за виключними обставинами.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що заявником не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність виключних обставин у даному кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року № 11-рп/99, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (2001-05,2002-05), які передбачають смертну кару як вид покарання, яке заявник вважає виключною обставиною, при розгляді даної заяви до застосування не підлягає, оскільки вирок відносно ОСОБА_7 був ухвалений Черкаським обласним судом 19.12.1997 року.
До такого висновку суд прийшов з врахуванням роз'яснень, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, згідно яких, встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Згідно п.2 зазначеного Рішення, положення Кримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Стосовно Рішення Конституційного Суду України від 16.09.2021 № 6-р(ІІ)/2021, яким визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 81, ч.1 ст. 82 КК України щодо їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, суд першої інстанції зазначив, що даним рішенням вирішувалися питання конституційності норм Кримінального закону, які регулюють питання відбування призначеного покарання, а не питання призначення покарання при ухваленні вироку та вирішуються в порядку ст.. 539 КПК України при виконання вироку місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Крім того вказаним рішенням норма кримінального закону, що передбачає такий вид покарання як довічне позбавлення волі, неконституційною не визнавалася.
Не погоджуючись з ухвалою суду, засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати наявність виключних обставин, які встановлені Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 11-рп/99, застосувати ретроспективну дію даного рішення, визначити йому максимальний строк покарання за ст.. 93 КК України, в редакції чинній станом на 20.10.1996, - 15 років позбавлення волі, та на підставі фактично відбутого покарання, звільнити його з під варти в залі судового засідання.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, засуджений посилається на те, що призначене йому за вироком покарання у виді смертної кари - розстрілу Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 було визнано неконституційним, й на виконання цього рішення було прийнято Закон, яким смертну кару було виключено з КК України та введено новий вид покарання - довічне позбавлення волі. Внаслідок чого, на переконання засудженого, могло бути призначено покарання на певний строк в межах максимальної санкції інкримінованої статті, а тому, враховуючи зміни у законодавстві, що регулюють ці питання, вирок суду має бути приведений у відповідність та йому слід призначити покарання на певний строк. Однак суд, призначивши йому покарання у виді довічного позбавлення волі, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити; думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги засудженого, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 459 КПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Стадія перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами має свої особливості та спеціальні завдання, якими є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, а не розгляд обвинувачення по суті, що ґрунтується на загально-правовому принципі остаточності судових рішень.
Згідно з ч. 3 ст. 459 КПК України виключними обставинами визнаються: встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; встановлення вини судді у вчиненні кримінального правопорушення або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
Водночас, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами є надзвичайною (екстраординарною) процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції) виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.
На переконання колегії суддів ці вимоги закону судом першої інстанції були дотримані.
Згідно матеріалів кримінального провадження, вироком Черкаського обласного суду від 19.12.1997 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів та засуджено за ст.208, ч.2 ст.81, ст.17, ч.2 ст.117, ч.2 ст.196-1, ч.2 ст.142, ч.3 ст.142, п.п. «а», «е», «з» ст.93 КК України (в редакції 1960 року), ст.42 КК України до покарання у вигляді смертної кари, розстрілу, з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 03.03.1998 року вказаний вирок залишено без змін.
Постановою Черкаського обласного суду від 01.06.2000 вирок Черкаського обласного суду від 19.12.1997 приведено у відповідність із Законом України від 22.02.2000 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового Кодексів України» та пом'якшено ОСОБА_7 покарання за п.п. «а», «е» та «з» ст. 93 КК України зі смертної кари розстрілу з конфіскацією всього майна до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) за сукупністю злочинів, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 10.10.2000 року зазначена постанова залишена без змін.
З матеріалів справи вбачається, що засуджений ОСОБА_7 як на підставу для здійснення кримінального провадження за виключними обставинами зазначає про виключну обставину, передбачену п.1 ч.3 ст.459 КПК України, які встановленні Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 року № 11-рп/99 та Рішенням Конституційного суду України від 16.09.2021 року №6-р(ІІ)/2021 щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі).
Розглядаючи заяву ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені останнім в заяві обставини не є виключними і не дають підстав для перегляду вироку Черкаського обласного суду від 19.12.1997 та постанови Черкаського обласного суду від 01.06.2000.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 року № 11-рп/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05), які передбачають смертну кару як вид покарання.
Згідно п.2 зазначеного Рішення, положення Кримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до приписів ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст.97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Враховуючи роз'яснення , викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 року в Справі №4819/49/19, провадження №13-76зво20, про те, що встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2019 року у справі №922/1391/18.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року № 11-рп/99, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (2001-05,2002-05), які передбачають смертну кару як вид покарання, яке заявник вважає виключною обставиною, при розгляді даної заяви до застосування не підлягає, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо Рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року, яким було визнано неконституційним положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, Рішенням № 6-р(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року, зокрема, було визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, та Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК України, у відповідність до Конституції та цього Рішення.
Однак, визнання неконституційними приписів ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, не є підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами, оскільки вказані норми закону України про кримінальну відповідальність регулюють питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, які, відповідно до положень ст. 537 КПК України, вирішуються судом під час виконання вироків в порядку, визначеному ст. 539 КПК України.
Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу, що в своїй заяві засуджений ОСОБА_7 просить переглянути вищезазначені судові рішення за виключними обставинами, фактично зазначаючи про те, що він не погоджується з мірою покарання, яка йому призначена, а саме у виді довічного позбавлення волі й вказує на те, що призначена йому міра покарання суперечить положенням Конституції України та практиці ЄСПЛ.
При цьому, виходячи з приписів ст. 461 КПК України, невідповідність призначеного особі покарання взагалі не є підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами.
Колегія суддів, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України», де ЄСПЛ неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Цей принцип передбачає повагу до вирішеної справи і не припускає повторного її розгляду. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливостями і непереборними обставинами.
Принцип юридичної визначеності та остаточності судового рішення включає в себе непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights), законність очікування (legitimate expectations) - право у своїх діях розраховувати на сталість наявного законодавства, а отже - незворотність закону й неможливість застосування закону, про існування якого відомо не було (non-retroactivity).
Засудження в кримінальній справі може бути скасовано після надзвичайного розгляду за умови, що скасування обґрунтовано серйозним недоліком первинного провадження (Рішення ЄСПЛ від 29 січня 2009 року у справі «Ленська проти Росії»).
З огляду на викладене, районний суд, діючи у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, належним чином розглянувши заяву засудженого та встановивши, що вказані ним підстави, не є виключними в розумінні положень ч. 3 ст. 459 КПК України, дійшов мотивованого висновку про відмову в задоволенні заяви, з яким погоджується й апеляційний суд.
Керуючись ст. 404, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 409, 459, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 03 травня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку по кримінальній справі № 2-41/1997 Черкаського обласного суду від 19.12.1997 року та постанови Черкаського обласного суду від 01.06.2000 року за виключними обставинами - залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді