Справа № 420/10391/23
10 липня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової Академії (м. Одеса) (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; код ЄДРПОУ 24983020) про визнання протиправною бездіяльність щодо неврахування індексації грошового забезпечення та виплати компенсації за невикоримтані календарні дні додаткової відпустки та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової Академії (м. Одеса) (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; код ЄДРПОУ 24983020), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 15 календарних років;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за 15 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №42086557/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі №420/31238/22;
визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди про обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №420/6557/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду віл 18.07.2022 року у справі № 420/3123/22.
Ухвалою від 11.07.2023 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
25.05.2023 року (вх. № ЕП/19302/23) представником позивача до канцелярії суду подані письмові докази.
25.05.2023 року (вх. № ЕП/19331/23) позивачам до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказівю.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса). При цьому, за період проходження військової служби, позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останні діяли у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 з21.11.2014р. по 15.01.2018р. проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса). Відповідно до наказу начальника Військової академії (м. Одеса) від 15.01.2018 року №9 позивача з 15.01.2018 року звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Однак, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачена індексація грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яку учаснику бойових дій.
Так, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року по справі № 420/6558/20 зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В подальшому Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №420/6557/20 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року змінено - змінивши мотивувальну частину судового рішення, зазначивши, що підставами для відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування при нарахуванні та виплаті індексації місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січня 2008 року, є висновки викладені у даній постанові.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року залишено без змін.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 420/3123/22 зобов'язано Військову Академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.01.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Однак, після виплати індексації грошового забезпечення стало відомо, що відповідач при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби передбаченої ч. 2 ст. 15 ЗУ від 20.12.1991 року №2011-ХІІ та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 20185-2018 роки протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення та щомісячну додаткову грошову допомогу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, оскільки станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з позивачем не було проведено розрахунку у повному обсязі,.
При цьому суд критично ставиться до посилання відповідача у відзиві, що у нього був відсутній обов'язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки військова академія не мала відомостей щодо виплати чи невиплати позивачу одноразової грошової допомоги за попереднім місцем проходження служби в органах внутрішніх справи, а тому не здійснила зазначеної виплати у день звільнення, з огляду на наступне.
Так відповідно до ч.10 постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Аналогічні положення наявні також у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Так згідно п.2 Розділу XXXII Порядку №260 від 07 червня 2018 року військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Учасниками справи не заперечується, що позивач проходив у військовій частині, при цьому вислуга років позивача за вказаний період становила 15 років. у Військової академії (м. Одеса).
За таких умов, на думку суду, відповідач в силу положень чинних нормативно-правових актів повинен був врахувати, що позивач при звільненні зі служби не набув права на отримання одноразової допомоги при звільненні.
Водночас у разі наявності певних сумнівів у відповідача щодо вказаних обставин, Військова академія (м. Одеса) на день звільнення позивача зі списків особового складу та зняття позивача зі всіх видів грошового забезпечення не була позбавлена можливості отримати зазначені відомості від уповноважених на те органів, чого відповідачем зроблено не було.
Системний аналіз наведених вище норм вказує, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, виплачувалась позивачу з вересня 2016 року по березень 2018 року включно кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.
З огляду на зазначене, відповідачем протиправно було не виплачено позивачу одноразову допомогу при звільненні у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової Академії (м. Одеса) (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; код ЄДРПОУ 24983020) про визнання протиправною бездіяльність щодо неврахування індексації грошового забезпечення та виплати компенсації за невикоримтані календарні дні додаткової відпустки та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 15 календарних років.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за 15 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №42086557/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі №420/31238/22.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди про обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №420/6557/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду віл 18.07.2022 року у справі № 420/3123/22.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2023 р.
Суддя О.М. Тарасишина