07 липня 2023 р. № 400/4752/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Фульги А.П.,розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:визнання протиправним та скасування наказу від 10.08.2022 № 114 в частині; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду із позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) № 114 від 10.08.2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
-зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) поновити виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткові та інших видів грошового забезпечення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 19.06.2022 року.
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) подати до суду звіт про виконання рішення суду впродовж 15 днів з дня набрання його законної сили.
Позивач не погоджується з діями відповідача щодо зупинення виплат грошового забезпечення в тому числі додаткової винагороди позивачу з 19.06.2022 року з причин проведенного службового розслідування та посиланням останього на добровільну здачу в полон.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, повідомлявся про наявність судової справи засобами електронного зв'язку, а також позовна заява з додатками направлялася на адресу військової частини.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
04 квітня 2022 року, в період дії воєнного стану, стрілець-снайпер 2 десантно штурмового відділення 2 десантного-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 матрос ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час безпосередньої участі у бойових діях, що забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в м. Маріуполь Донецької області, у період здійснення зазначених заходів - потрапив у полон до держави-агресора, що підтверджується сповіщенням сім'ї № 81 від 10.07.2022 р. з ІНФОРМАЦІЯ_3
Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату йому належного грошового забезпечення у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року.
Заяву позивача було задоволено командиром військової частини з огляду на те, що останній отримував грошове забезпечення, що підтверджується випискою з його банківського рахунку та листом військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2023 р. № 732/1181, довідкою про доходи виданої в/ч НОМЕР_1 від 25.04.2023 р. № 732/501. Грошове забезпечення, в тому числі додаткову винагороду, позивач отримав за період з 04.04.2022 року по 18.06.2022 року.
За адвокатським запитом сторона позивача звернулась до військової частини НОМЕР_1 з метою отримати документи та інформацію за допомогою яких можливо встановити причини за яких було зупинено виплати грошового забезпечення. Військова частина в своєму листі від 24.04.2023 р. № 732/1181 зазначила, що за результатами проведеного службового розслідування було направлено матеріали службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаїв, так як в діях військовослужбовців вбачається ознаки добровільної здачі в полон. Тому наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 114 від 10.08.2022 р. прийнято рішення виплатити грошове забезпечення сім'ям військовослужбовців до 18.06.2022 р., в тому числі позивачу.
Такий наказ є індивідуальним актом і стосується безпосередньо позивача, так як він прямо впливає на правовідносини між позивачем та відповідачем. Зокрема у зв'язку із наявністю такого наказу позивач не отримує грошове забезпечення захопленого у полон чоловіка починаючи з 19.06.2022 року. Позивач вважає наказ № 114 від 10.08.2022 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вищевказаним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в редакції, яка діяла на час їх виникнення (далі - Закон 2011-ХІІ). В пункті 6 статті 9 Закону 2011-ХІІ зазначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 1 ст. 18 Закону 2011 -XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців, зокрема дружині. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон.
Відповідно до п. 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерством оборони України № 260 від 07.06.2018 р. (далі - Наказ № 260), грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець
Суд зазначає, відповідно до абзацу першого частини шостої статті 9 Закону 2011-ХІІ, постановою Кабінетом Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" (далі Порядок).
Відповідно до п.п.4-7 Порядку: Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира військової частини.
Командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів військових частин членам сімей військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).На момент подання позову ОСОБА_2 не звільнений з полону, не інтернований, не визнаний безвісно відсутнім чи померлим.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що у рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Судом встановлено, що позивач не отримував від відповідача відмову у виплаті грошового забезпечення із зазначених підстав. В той самий час відповідач самостійно, без наявності на те законних підстав, наказом № 114 від 10.08.2022 р. прийняв рішення за яким встановив часову межу в рамках якої здійснив виплати грошового забезпечення та фактично відмовив у подальшій виплаті грошового забезпечення позивачу.
З огляду на те, що грошове забезпечення виплачувалось позивачу, це виключає те, що він не належить до осіб зазначених у п. 6 Порядку.
Також отримання позивачем грошового забезпечення виключає те, що ним подано не у повному обсязі документи зазначені у п. 4 Порядку та те, що він міг порушити строки зазначені у абз. 6 і 7 пункту 6 Порядку.
Суд також вказує, що не було з'ясовано у встановленому законодавством порядку обставин потрапляння ОСОБА_2 в полон. Також відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 430 (Добровільна здача в полон) Кримінального кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому посилання Відповідача на абз. 2 п. 6 та п. 8 Порядку, як на підставу зупинення (відмову) виплат є неправомірним.Відповідач не надав підтвердження тому, що відносно ОСОБА_2 зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження за ст. 430 Кримінального кодексу України, а також не надавав матеріали службового розслідування за фактом потрапляння військовослужбовців в полон. В той самий час стороні позивача вдалось отримати копію наказу № 39 від 19.05.2022 р. «Про призначення службового розслідування за фактом з'ясування статусу військовослужбовців, які загнули, зникли безвісті за особливих обставин, потрапили в полон, та порядку нарахування грошового забезпечення та грошової винагороди» та матеріали такого службового розслідування. Ознайомившись із вказаним актом сторона позивача не знайшла там посилань на неправомірні дії ОСОБА_2 , які б могли вказувати на те, що ним вчинено будь-яке кримінальне правопорушення. Поза тим, матеріали службового розслідування не мають вирішального впливу для прийняття рішення про призупинення виплат грошового забезпечення позивачу, адже встановлення наявності або відсутності складу кримінального правопорушення не входять до компетенції посадових осіб військових частин та Збройних Сил України в цілому.
На підставі вищезазначеного суд вважає вважає, що наказ № 114 від 10.08.2022 р. прийнято з порушенням встановленого порядку постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року та іншими нормативними актами порядку і як наслідок це порушує права та інтереси позивача, а тому є протиправним і підлягає скасуванню в частині, що стосується ОСОБА_2 .Скасування протиправного акту тягне за собою поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд вважає за вірним зобов'язати відповідача поновити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 19.06.2022 року.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт, відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 245 КАС України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України за приписами частини 1 якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 8 цієї статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Суд зазначає, що зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Крім того, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Дослідивши наявні матеріали справи суд встановив, що під час судового розгляду справи № 400/3550/22, позивачем не було наведено доводів та доказів, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду, після набрання таким рішенням законної сили.
Крім того, суд звертає, увагу, що стаття 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме наявність належних доказів невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, пов'язані з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, виходячи з викладеного, а також зважаючи на ненаведення позивачем обґрунтованих аргументів на переконання необхідності вжиття заходів судового контролю та ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення строку виконання рішення.
Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 858,88 грн.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) № 114 від 10.08.2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
3.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) поновити виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткові та інших видів грошового забезпечення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 19.06.2022 року.
4.В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 858,88 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. П. Фульга