справа№380/10891/23
10 липня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Позивач просить :
визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “Грушів” (типу Б), відділу прикордонної служби Краківець І-категорії (типу Б) 7 прикордонного Карпатського загону, штаб-сержанта ОСОБА_2 , як уповноваженої службовою особою підрозділу охорони державного кордону про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 13.04.2023, яким ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзд за кордон № НОМЕР_2 виданий 27.08.2018 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити пропуск ОСОБА_1 , паспорт громадянина України для виїзд за кордон № НОМЕР_2 виданий 27.08.2018 через державний кордон на виїзд з України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 13.04.2023 з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України у пункті пропуску “Грушів” ним було надано відповідачу усі документи, які підтверджують, що він мав право на перетинання державного кордону згідно пункту 2-8 Правил №57, а саме: паспорт (закордонний), копію наказу Житомирської обласної військової адміністрації від 11.04.2023 №61. Надані документи позивач вважає такими, що підтверджують підставу для його виїзду за кордон. Таким чином, рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 13 квітня 2023 року, є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 23.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з мотивів, висвітлених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що недостатньо самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю. Зважаючи на не підтвердження позивачем мети поїздки, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
11 квітня 2023 року начальником Житомирської обласної військової адміністрації видано наказ №61 “Про виїзд за межі України” водіїв, які здійснюють перевезення гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами.
В додатку до наказу №61 від 11 квітня 2023 року за номером 40 вказано: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія та номер паспорту НОМЕР_2 , кінцева дата виїзду 13.05.2023, заявник Новоград-Волинський медичний фаховий коледж Житомирської обласної ради від 30.03.2023 №01-04/98-а.
Судом встановлено, що 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 прибув на пункт пропуску “Грушів-Будомєж” із наміром перетнути державний кордон України.
За результатом проходження паспортного контролю інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (типу Б), відділу прикордонної служби Краківець І-категорії (типу Б) 7 прикордонного Карпатського загону, штаб-сержанта ОСОБА_2 прийнято рішення від 13.04.2023 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України, який досяг 16-річного віку - ОСОБА_1 .
Дослідженням вказаного рішення встановлено, що на підставі Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “Про правовий режим воєнного стану”, Указу Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, громадянина ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Позивач не погодився з такими рішеннями відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану в Україні” введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Поряд з цим, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710).
Частиною 1 статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Статтею 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 року № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила перетинання державного кордону) (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Зокрема, згідно пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль”.
Пунктом 12 Правил перетинання державного кордону визначено що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
З наведених законодавчих норм судом висновується, що особи (водії), що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану за умови наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Судом встановлено, що наказом від 11.04.2023 №61 Житомирською обласною військовою адміністрацією дозволено виїзд за межі України водіїв, які здійснюють перевезення гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами.
В додатку до наказу №61 від 11 квітня 2023 року за номером 40 вказано: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія та номер паспорту НОМЕР_2 , кінцева дата виїзду 13.05.2023, заявник Новоград-Волинський медичний фаховий коледж Житомирської обласної ради від 30.03.2023 №01-04/98-а.
13 квітня 2023 року ОСОБА_1 прибув на пункт пропуску “Грушів” із наміром перетнути державний кордон України, однак відповідач прийняв рішення про відмову у перетині державного кордону.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що недостатньо самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, якщо мета поїздки позивачем не підтверджена.
Суд критично оцінює таке твердження відповідача, адже у спірному рішенні відповідачем зазначено, що “ ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, та як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон”. При цьому, як підставу в прийнятті рішення про відмову у перетинанні державного кордону України не зазначено не підтвердження позивачем мети поїздки.
Втім зазначене твердження відповідача спростовується документами, наданими позивачем до прикордонного контролю, зміст яких, на переконання суду, підтверджує як підставу, так і мету виїзду позивача за межі України.
З аналізу зазначених документів бачимо, що 13.04.2023 позивачем, маючи намір перетнути державний кордон України в міжнародному автомобільному пункті пропуску “Грушів-Будомєж”, дотримано приписів пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону, адже наказом Житомирської обласної військової адміністрації №61 від 11.04.2023 позивачу надано можливість виїзду за межі України в умовах правового режиму воєнного стану та позивача включено до Переліку осіб, яким надано дозвіл на виїзд за межі України під порядковим номером 40 від Новоград-Волинського медичного фахового коледжу Житомирської області.
Суд у цій справі жодним чином не нівелює необхідність проведення посадовими особами Держприкордонслужби детальної перевірки у осіб документів при проходженні паспортного контролю при перетині державного кордону, а надто в умовах воєнного стану.
Однак, суд звертає увагу, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі Рисовський проти України (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року).
При цьому, при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що і було допущено у спірних правовідносинах.
Відтак, надавши оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, оцінивши його через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якими є відповідачі.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем не доведено суду правомірності прийняття оскаржуваного рішення, натомість позивачем доведено суду його протиправність.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “Грушів” (типу Б), відділу прикордонної служби Краківець І-категорії (типу Б) 7 прикордонного Карпатського загону, штаб-сержанта ОСОБА_2 від 13 квітня 2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , прийняте не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити пропуск ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзд за кордон № НОМЕР_2 виданий 27.08.2018 через державний кордон на виїзд з України, то такі вимоги є спрямованими на майбутнє. Суд враховує, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.
Крім цього, суд звертає увагу, що в додатку до наказу №61 від 11 квітня 2023 року за номером 40 вказано: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія та номер паспорту НОМЕР_2 , кінцева дата виїзду 13.05.2023, відповідно на момент прийняття рішення у цій справі зазначений строк минув.
З огляду на це в задоволенні позову в цій частині позовних вимог слід відмовити з мотивів їх безпідставності.
Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Суд на підставі встановлених статтею 139 КАС України правил розподілу судових витрат стягує понесені позивачем витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 293, 295-297 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “Грушів” (типу Б), відділу прикордонної служби Краківець І-категорії (типу Б) 7 прикордонного Карпатського загону, штаб-сержанта ОСОБА_2 від 13 квітня 2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 загону Державної прикордонної служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.