"06" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1883/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи № 916/1883/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (код - 34763972; 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, буд. 5)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "ОДЕСАВИНПРОМ" (код - 00412027; 68262, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Розівка, вул. Привокзальна, буд. 1А)
про стягнення 106028,97 грн.
з підстав порушення умов договору поставки
за участю представників:
від позивача: Мовчан А.О.
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 05.05.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ОДЕСАВИНПРОМ" (далі - Відповідач) про стягнення 106 028,97 грн., з яких: 54 000,00 грн. - основний борг, 31 495,70 грн. - пеня, 2 685,93 грн. % річних, 17 847,34 грн. - інфляційне знецінення.
08.05.2023 року, суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. 247- 252 ГПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив відповідачу строк на подання відзиву на позов із врахуванням вимог ст.165 ГПК України та ч.1 ст.251 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
01.06.2023 року суд отримав відзив на позовну заяву - Відповідач позов не визнав, посилаючись на форс-мажорні обставини та неправильне нарахування пені, з огляду на те, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України - нарахування пені Позивач повинен був припинити через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Також, Відповідач просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до 5400 грн.
02.06.2023 року суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні, про що повідомив сторін.
14.06.2023 року Позивач надав суду відповідь на відзив, яким спростував існування форс-мажорних обставин та неправильного нарахування штрафних санкцій. Крім того, Позивач вважає, що штрафні санкції не підглядають зменшенню.
12.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (Постачальник, Позивач) та Приватним акціонерним товариством "ОДЕСАВИНПРОМ" (Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки №718, за умовами якого Позивач зобов'язався передавати сировину та матеріали (далі - «Товар») Відповідачу у власність, а Відповідач приймати і оплачувати його.
Відповідно до п.3.2. Договору: «За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки Товарів суму, що вказана у видатковій накладній, по якій поставляється Товар, та відповідає Специфікації на Товар. Днем оплати вважається день зарахування банком коштів на поточний рахунок Постачальника».
На виконання умов Договору, Позивачем у період з 22.04.2021 р. по 06.12.2021 р. Було поставлено, а Відповідачем отримано Товар на загальну суму 272 540,75 грн.
Позов ґрунтується на тому, що Відповідач частково оплатив поставлений Позивачем Товар, тобто Позивач поставив Товар на суму 272 540,75 грн., а Відповідач частково оплатив поставлений Товар у сумі 218 540,75 грн., тому посилаючись на умови Договору та ст. 11, 13, 525, 526, 611, 612, 625, 627 ЦК України Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь 106 028,97 грн., з яких: 54 000,00 грн. - основний борг, 31 495,70 грн. - пеня, 2 685,93 грн. % річних, 17 847,34 грн. - інфляційне знецінення.
Відповідач підтвердив фактичні обставини, викладені в позові, не заперечив щодо наявності боргу у розмірі 54 000,00 грн., натомість просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 5400 грн.
Заслухавши пояснення сторін надані під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин,
регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За відсутності в матеріалах справи доказів оплати Відповідачем за поставлений Товар в повному обсязі, або будь-яких заперечень щодо суми основного боргу, суд визнає доведеним наявність боргу Відповідача на суму основної заборгованості у розмірі 54 000 гривень, тому позов в цій частині слід задовольнити.
Щодо стягнення 31 495,70 грн. - пені, 2 685,93 грн. % річних та 17 847,34 грн. інфляційне знецінення - суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ч. 1 ст. 229 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А ст. 3 вказаного Закону зазначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, пунктом 5.4. Договору передбачено, що «За прострочення оплати поставлених Товарів, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу».
Відповідно до п.7.4. Договору: «Строк позовної давності по стягненню пені становить З (три) роки. Вказане застереження до Договору є договором про встановлення Сторонами строку позовної давності. Строк нарахування пені становить 3 (три) роки і не припиняється через 6 (шість) місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.».
Таким чином, судом не приймаються до уваги заперечення Відповідача про те, що нарахування пені слід було припинити через 6 місяців прострочення, оскільки умовами договору було встановлено, що нарахування пені через 6 місяців - не припиняється.
На підставі наведених норм Законодавства України та умов Договору Позивачем правомірно нараховано суму 31 495,70 грн. - пені, 2 685,93 грн. % річних та 17 847,34 грн. інфляційне знецінення.
Відповідач просить суд відмовити в задоволені позовної заяви в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 52028,97 грн. та застосувати ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір штрафних санкцій, що мають бути сплачені за неналежне виконання умов договору поставки № 718 від 12.01.2021 року, до розміру 5400 грн.
Так, розглядаючи питання щодо зменшення розміру належних до стягнення штрафних санкцій, в будь якому випадку, суд звертає увагу, що відповідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення, щодо можливості зменшити за рішенням суду розмір штрафних санкцій, містить і ч. 1 ст. 233 ГК України.
Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, інфляційні витрати та відсотки річних не є неустойкою, чи штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України
Тому, відповідно до наведених норм чинного Законодавства України, можливість зменшення судом інфляційних та 3% річних, не передбачена.
Відповідно, до штрафних санкцій, які можуть бути зменшені за клопотанням сторони, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України - відноситься нарахована Позивачем до стягнення пеня в розмірі 31495,70 грн.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 27.01.2020 року у справі № 910/5051/19: «Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості', добросовісності розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором».
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Крім того, відповідно до умов договору Відповідач мав сплатити 272 540,75 грн, водночас на момент подання позову відповідачем сплачено 218 540,75, що становить майже 81% від загального обсягу, що підлягав сплаті на користь позивача згідно з умовами договору.
Суд критично оцінює посилання Відповідача на форс-мажорні обставини.
Так, Відповідно до п.6.2. Договору: «Сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, має протягом 3 (трьох) календарних днів повідомити про це другу сторону. Факт наявності та строк дії форс-мажорних обставин підтверджуються документом, виданим Торгівельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.»
Однак, Відповідач, у порушення умов цього пункту, не повідомляв Позивача про настання для нього форс-мажорних обставин.
Згідно з умовами п.6.5. Договору: «Неплатоспроможність та будь-які інші фінансово- господарські труднощі Сторін не можуть бути розцінені як форс-мажорні обставини згідно з цим Договором.»
Крім того, введення воєнного стану не може підтверджувати неможливість здійснення своєчасних розрахунків із Позивачем, оскільки обов'язок виконання зобов'язань Відповідача з оплати товару настав ще до настання таких обставин - з грудня 2021 року.
Отже, щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи, основне зобов'язання по сплаті за надані послуги Відповідачем належним чином не виконане.
При цьому, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховану позивачем пеню до 10000 грн.
Такий висновок базується, в тому числі, на позиції Верховного суду, що відображена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2020р. по справі № 916/2154/19.
Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення пені внаслідок часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені - витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ОДЕСАВИНПРОМ" (код - 00412027; 68262, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Розівка, вул. Привокзальна, буд. 1А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (код - 34763972; 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, буд. 5): 54 000 гривень боргу; 10 000 гривень пені; 2 685 гривень 93 коп. сплати 3 % річних, 17 847 гривень 34 коп. інфляційних та 2684 гривні судового збору.
3. В задоволені решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст.ст.253-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.07.2023р.
Суддя О.А. Демешин
10 липня 2023 р.