"06" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1477/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А., за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши справу № 916/1477/23
за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (код ЄДРПОУ 01125672, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (код ЄДРПОУ 41055260, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 8, оф. 33/4)
про стягнення 3 531 480, 85 грн.
з підстав порушення умов Договору від 28.05.2022 року № 209840912071/21/41
Представники сторін:
Від позивача: Чабан І. А.
Від відповідача: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: 11.04.2023 року Державне підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (далі - Відповідач) про стягнення 3 531 480,85 грн., у т.ч. 2 713 442,66 грн. боргу, 53 385,56 грн. сплати 3% річних, 290 340,38грн. інфляційних та 474 312,25 грн. пені
11.04.2023 року суд відкрив провадження по справі № 916/1477/23, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
08.05.2023 року суд отримав відзив на позов - Відповідач підтверджує наявність заборгованості з орендної плати та заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, просить суд відмовити в позові в частині стягнення пені. Одночасно Відповідач просить суд зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення до 50 000 грн.
29.05.2023 року Позивач надав суду заперечення на відзив - наполягає на задоволені позову повністю.
02.06.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні.
Представник позивача позов підтримав, представник відповідача підтримав правову позицію відображену у відзиві на позов.
28.05.2022 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Орендодавець), Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (Позивач, Балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди №209840912071/21/41-д/нд.
Відповідно до п.1.1. Договору, Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, вартість якого становить суму визначену у пункті 6 Умов.
Відповідно до п. 1.2 Договору, майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі Майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.
Згідно п.2.2. Договору, передача Майна в Оренду здійснюється за його страховою вартістю, визначеною у пункті 6.2 Умов.
Відповідно до п. 3.1. Договору, Орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5. Договору.
Відповідно до п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу). Орендодавець і Балонсоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у Орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові витрати, пов'язані з поданням позову.
Відповідно до п. 3.11. Договору, припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Згідно п.3.12. Договору, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків за орендними платежами і оформляти акти звіряння.
Відповідно до п. 11.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Згідно п. 11.3. Договору, спори, які виникають за цим договором або в зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до п.12.1 Договору, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акту приймання передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Пунктом 12.3. Договору визначено, умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Позов ґрунтується на тому, що на виконання умов п. 3.4 Договору, Позивачем було направлено на адресу Відповідача для здійснення оплати рахунки та Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за відповідні звітні періоди. Проте, Відповідач в порушення п.3.3 Договору не сплатив ці рахунки вчасно та в повному обсязі. Тому, Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь: загальну сума основного боргу - 2 713 442,66 грн. у т.ч. ПДВ., загальну суму 3% річних за рахунками - 53 385,56 грн., загальну суму інфляційного збільшення за рахунками - 290 340,38 грн., загальну суму подвійної облікової ставки НБУ за рахунками (пеня) - 474 312,25 грн.
Відповідач підтверджує та визнає вищевикладені фактичні обставини справи та підтверджує наявність заборгованості зі сплати орендної плати, натомість не погоджується із розміром пені, посилаючись на обставини непереборної сили - блокування морських перевезень, роботи порту Чорноморськ внаслідок військової агресії Російської Федерації та введення воєнного стану, що в свою чергу засвідчується повідомленням Торгово-промислової палати України №2024/02.0-71 від 28 лютого 2022 року, розміщеному на офіційному сайті ТПП України.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Так, відносини, що склались між сторонами справи базуються на договорі оренди №209840912071/21/41-д/нд укладеним 28.05.2022 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Орендодавець), Позивачем (Балансоутримувач) та Відповідачем (Орендар). Об'єктом оренди є Нерухоме майно. Строк Договору оренди - 5 років з дати набрання чинності цього договору. Договором оренди встановлено зокрема розмір орендної плати, порядок та умови її сплати, частки орендної плати, яка підлягає сплаті балансоутримувачу (Позивачу). Заперечень щодо змісту положень Договору оренди та їх викладення у позові Відповідач не заявляє.
Спір виник внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов Договору в частині своєчасної сплати орендної плати. При цьому, суд враховує, що Відповідач визнає суму боргу в розмірі 2 713 442,66 грн., у т.ч. ПДВ, з орендної плати по Договору.
За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
За своєю природою вказаний Договір є договором оренди державного нерухомого майна.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно ст. 3 ЦК України.
Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України.
Аналогічні положення містить і ГК України.
Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин мають виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності до закону, інших правових актів, договорів.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів оплати Відповідачем орендних платежів Позивачу в розмірі 2 713 442,66 грн - позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договорі або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Суд вважає що Позивачем обґрунтовано нараховані до стягнення з Відповідача грошові кошти в розмірі 53 385,56 грн. сплати 3% річних та 290 340,38 грн. інфляційних, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Тому, в цій частині позовні вимоги, також, підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заявленої в позові пені суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Крім того, п.3.8. Договору передбачено нарахування на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.
Отже, Позивачем обґрунтовано нараховано пеню у розмірі - 474 312,25 грн.
Між тим, суд вважає можливим частково задовольнити заяву відповідача про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.233 ГК України:
1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені до 50 000 грн. суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про необхідність застосування індивідуального порядку стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені.
Верховний Суд в своїй постанові від 24.07.19 у справі №915/985/18 зазначає що, досліджуючи питання можливості зменшення пені, суди правильно прийняли до уваги обставини, що вплинули на виконання зобов'язання, поведінку винної сторони, причини неналежного виконання зобов'язання та відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження завдання позивачу збитків та те, що відповідач у повному обсязі розрахувався за поставлений позивачем газ. Таким чином, судами застосовано власні повноваження щодо зменшення заявленої пені при повному дослідженні усі необхідних на те умов, а тому і підстав для зміни чи скасування судових рішень у цій частині Верховний Суд не вбачає.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.
Суд також враховує, що тривалий час Відповідач сплачував орендну плату у визначеному співвідношенні та строки, передбачені Договором оренди, Позивачу, чого останній не заперечує, та що вбачається з викладу обставин у позові. Останній платіж здійснений на користь Позивача за Договором оренди у розмірі 200 000,00 грн був здійснений 14.09.2022, який був розподілений Позивачем в рахунок часткової сплати орендної плати за грудень 2021 року. Позивачу компенсуються всі його втрати, які він зазнав через неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань по договору шляхом стягнення інфляційних та 3% річних, а відомостей про завдання Позивачу будь-яких інших втрат, пов'язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем обов'язку по Договору оренди матеріали справи не містять і самим Позивачем про такі інші втрати не заявлялось
Тому, суд враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача до 150 000,00 грн.
Отже, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають частковому задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору у повному обсязі, оскільки відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (код ЄДРПОУ 41055260, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 8, оф. 33/4) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (код ЄДРПОУ 01125672, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6): 2 713 442 гривні 66 коп. боргу; 53 385 гривень 56 коп. сплати 3% річних; 290 340 гривень 38 коп. інфляційних; 150 000 гривень пені та 55 773 гривні 34 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.07.2023р.
Суддя О.А. Демешин
10 липня 2023 р.