Справа № 761/5331/23
Провадження № 2/761/5820/2023
05 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Копиці А.І.
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору між батьками про сплату аліментів на утримання дітей,
В лютому 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 2-12) до відповідачки ОСОБА_4 , в якому просив суд:
- розірвати договір між батьками про сплату аліментів на утримання дітей від 15 травня 2018р., укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. (далі по тексту - договір), зареєстрований у реєстрі під № 487.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 травня 2018р. між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався щомісяця сплачувати на утримання спільних дітей сторін аліменти, за формулою визначеною умовами договору, при цьому аліментна ставка дорівнювала 31500,0 грн. Також умовами договору, було визначено, що позивач сплачує додаткові витрати на дітей, які складаються з витрат на навчання, літнього відпочинку та оздоровлення.
Зазначав, що до 2019р. він виконував свої зобов'язання за договором, але в подальшому внаслідок погіршення стану здоров'я (загострення хронічних хвороб - цукровий діабет, гіпертонічна хвороба 2, невропатія правого серединного та променевого нерва), а також запровадження на території України, обмежень, пов'язаних з Covid-19, і в подальшому воєнного стану, позивач фактично припинив підприємницьку діяльність. Вказані обставини значно вплинули на його можливість виконувати зобов'язання за договором, зокрема сплачувати аліменти. Враховуючи наведене, позивач вважає, що після укладення договору значно змінились обставини, якими сторони керувались під час укладання цього договору, позивач не може сплачувати аліменти у визначеному в договорі розмірі. В досудовому порядку позивач звертався до відповідачки з приводу зменшення суми аліментів, однак відповідачка в добровільному порядку не бажає змінювати умови договору.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту свого права, і просив суд позов задовольнити, на підставі ст. 652 ЦК України.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16 травня 2023р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 62-64), в якому відповідачка проти позову заперечила, зазначивши, що позивач виконує свої зобов'язання за договором на власний розсуд, та не в повному обсязі, при цьому стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами обставини визначення положеннями ст. 652 ЦК України, для розірвання, укладеного між сторонами договору.
22 травня 2023р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 69, 70), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, зазначивши, що стороною відповідача не враховані положення ст. 181 СК України, ст. 652 ЦК України, а також те, що стороною відповідача були проігноровані досудові вимоги позивача про внесення змін до договору в частині зменшення розміру аліментів.
Відповідь на відзив стороною відповідача до суду не подавалась.
В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив, просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов, просив суд позов залишити без задоволення та врахувати, що фактично утриманням та вихованням молодшої дитини сторін займається виключно відповідачка.
Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, з 30 січня 1999р., який було розірвано за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019р. по цивільній справі № 761/20488/19.
В шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено, що 15 травня 2018р. між сторонами було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П., зареєстрованим в реєстрі за № 487, відповідно до п. 1 якого, сторони встановили розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання спільних дітей: повнолітнього сина ОСОБА_7 , до закінчення ним навчання у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури та доньки, ОСОБА_8 , до досягнення нею повнолітнього віку, а після досягнення повнолітнього віку - до закінчення нею навчання.
Відповідно до п. 3 договору, за домовленістю сторін аліменти сплачуються батьком щомісяця в розмірі, що обчислюється наступним чином: аліменти = аліментна ставка х коефіцієнт К1, де:
- аліментна ставка дорівнює 31500,00 грн., з яких 9450,00 грн. на утримання дитини-сина до закінчення ним навчання та 22050, 00 грн. на утримання дитини-доньки до досягнення нею повнолітнього віку, а після досягнення повнолітнього віку, до закінчення нею навчання;
- коефіцієнт К1, який дорівнює співвідношенню курсу продажу євро, встановленого ПАТ КБ «Приватбанк» на момент настання строку платежу, до курсу продажу євро, встановленого ПАТ КБ «Приватбанк» на момент підписання цього договору (1 євро=31,50 грн.).
Батько зобов'язується сплачувати додаткові витрати, пов'язані з навчанням дітей в школі/інституті/університеті/академії/ліцеї/гімназії тощо (далі - витрати на навчання), у розмірі відповідно до платіжних документів за навчання та в строки, встановлені відповідними договорами - на навчання дітей, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових котів на поточний (картковий) рахунок матері, зазначений в п. 4 цього договору, або безпосередньо на розрахунковий рахунок освітнього закладу.
У витрати на навчання, передбачені цим пунктом, включаються, в тому числі, але не обмежуючись, витрати на навчання дитини-сина в Національній Академії Образотворчого Мистецтва і Архітектури за весь період навчання в цьому навчальному закладі. Станом на день підписання цього договору вартість навчання за навчальний рік 2017-2018рр. в розмірі 31000,00 грн. сплачена батьками дитини - сина в повному обсязі. Батько зобов'язується сплачувати за навчання дитини-сина в зазначеному навчальному закладі за наступні навчальні роки в сумі та в строки, визначні контрактом, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний (картковий) рахунок матері, зазначений в п. 4 цього договору, або безпосередньо не розрахунковий рахунок освітнього закладу (п. 5 договору).
Пунктами 6-7 договору, сторони визначили, що для забезпечення літнього відпочинку та оздоровлення дітей, батько не пізніше 05 червня кожного поточного року, додатково сплачує матері грошові кошти розмірі тримісячної аліментної виплати (далі - витрати на оздоровлення) у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний (картковий) рахунок матері, зазначений в п. 4 цього договору.
Окрім сплати аліментів та додаткових витрат на навчання та оздоровлення дітей, зазначених в п.п. 3, 5, 6 цього. договору, батько зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дітей, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей обов'язковим оздоровленням дітей, їх хворобою, каліцтвом, тощо).
Відповідно до п. 8 договору, зважаючи на те, що день укладення цього договору, діти залишаються проживати разом із своєю матір'ю за місцем її проживання в квартирі АДРЕСА_1 , батько зобов'язується щомісячно окремо нести додаткові витрати на утримання цієї квартири (сплата необхідних податків та зборів) та сплату комунальних послуг (послуг тепло-, газо-, електро-, водопостачання тощо) у розмірі відповідно до платіжних документів постачальників комунальних послуг та в строки, встановлені відповідними договорами з постачальниками таких послуг, у безготівковій формі, шляхом перерахування готівкових коштів на відповідні рахунки постачальників комунальних послуг (з подальшим наданням матері копій квитанцій про сплату на підтвердження здійснених платежів та відсутності заборгованості) або на поточний рахунок матері, зазначений в п. 4 договору. Виконання батьком цього обов'язку припиняється у разі відчуження квартири АДРЕСА_1 на користь третьої особи та зміни місця проживання дітей.
Згідно п. 14 Договору, в разі прострочення виплати аліментів батько сплачує неустойку (пеню) в розмірі 1 % від несплаченої суми аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення. Сплата батьком неустойки не звільняє батька від виконання зобов'язань за даним Договором. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дітей, в тому числі витрат на навчання та оздоровлення дітей, батько зобов'язаний сплатити суму заборгованості за прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що підставою для розірвання укладеного між сторонами договору є ті обставини, що його матеріальний та фінансовий стан погіршився, внаслідок чого позивач позбавлений можливості сплачувати аліменти та інші платежі в розмірі, визначеному договором. Крім того, погіршення його фінансового стану, відбулося, внаслідок погіршення стану здоров'я, що позбавляє його взагалі можливості працювати.
На підтвердження зазначених обставин, позивачем була надані медичні документи (а.с. 25-40), зокрема позивачу було вставнолено діагноз «гіпертонічна хвороба 2 ст.», підтверджено діагноз «цукровий діабет 2 тип, інсулінонезалежний», «ураження променевого нерва», а також довідка з Печерської районної філії Київського міського центру зайнятості.
В судовому засіданні позивач зазначав, що на час укладення спірного договору, він мав достатній дохід від підприємницької діяльності, який дозволяв йому сплачувати аліменти на утримання дітей щомісяця та нести додаткові витрати на дітей, при цьому позивач визнав, що на цукровий діабет він страждає останні десять років, тобто на час укладення спірного правочину, позивач усвідомлював наслідки відповідного захворювання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 5 СК України, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Частиною 2 ст. 181 СК України передбачено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною 1 ст. 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
За ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили; за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК України) і виплачуються щомісячно.
В свою чергу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009р., предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача взагалі не було надано до суду доказів про зміну його майнового стану. Як і відсутні докази, що внаслідок наявних у позивача захворювань він втратив ступінь працездатності і не може самостійно працювати.
Також позивачем не було надано доказів того, що обставини, якими позивач та відповідач керувались під час укладення договору, істотно змінились, зокрема, доказів того, що одночасно існують наступні обставини:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
При цьому судом встановлено, що з 22 червня 2020р. спільний син сторін припинив навчання у вищому навчальному закладі, у зв'язку з його відрахуванням. Тобто, з червня 2020р., в силу положень ст. ст. 185, 199 СК України, та умов договору, позивач не повинен сплачувати відповідачці аліменти та додаткові витрати на їх спільного сина.
Подані стороною позивача, в якості письмових доказів, виписки приватних медичних установ, про звернення періодично позивача за медичною допомогою, не свідчать про наявність істотних обставин, визначених положеннями ч. 2 ст. 652 ЦК України, не містять інформації про матеріальний стан позивача, не підтверджують відсутність можливості сплачувати аліменти на утримання дітей, повної чи часткової втрати працездатності.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи правові позиції, висловлені Верховним Судом в постанові від 16 червня 2022р. по справі № 520/3295/19, суд приходить о висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачки не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 133, 137, 141, 223, 258-261, 263-265, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 7, 180 - 182, 184, 185, 191, 192, 199 СК України; ст. ст. 15, 16, 627, 629, 638, 651, 652 СК України; ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання договору між батьками про сплату аліментів на утримання дітей - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10 липня 2023р.
Суддя: