вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1932/23
Господарський суд Дніпропетровськоїобласті
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Боголіп Ю.В.,
від відповідача: представник не з'явився,
Дослідивши матеріали справи №904/1932/23
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 17.04.2023 за вих. №б/н до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни (далі - відповідач) про стягнення 1.212.734,98 грн, з яких 1.138.390,43 грн неустойки за період з грудня 2020 рокудо грудня 2022 року (включно) та 74.344,55 грн плати з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за договором №ПР/ДН-2-16-029/НКМ-В від 01.08.2016 за період з грудня 2020 рокудо грудня 2022 року (включно).
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1932/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023.
Ухвалоювід20.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.05.2023.
Ухвалою від 16.05.2023 підготовче засідання відкладено до 13.06.2023.
Ухвалою від 13.06.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 29.06.2023.
Ухвалу від 20.04.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 03.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 18.05.2023 (арк. 118, том 1).
Відповідачу(ам) в ухвалі від 20.04.2023 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 18.05.2023.
Станом на 29.06.2023 відзив не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
В судовому засіданні 29.06.2023 представник позивача відповів на запитання суду, надав пояснення у справі, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач (представник відповідача) в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між сторонами було укладено договір оренди, строк дії якого закінчився, однак відповідач майно з оренди не повернув, а тому позивач нарахував до стягнення з відповідача неустойку. Крім цього, між сторонами був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, умови якого відповідач не виконав належним чином, а тому позивач звернувся до суду з метою примусового стягнення з відповідача витрат на утримання орендованого майна.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; передачі майна в користування; зміни власника майна; строку дії договору; повернення майна з оренди; правомірності/неправомірності нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача неустойки; укладення договору про відшкодування витрат; сплати відповідачем витрат на утримання майна; правомірності/неправомірності нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на утримання майна.
Суд встановив, що 21.08.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (далі - орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Ментій Тетяною Миколаївною (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за №12/02-3558-ОД (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно, а саме будівлю магазину (далі - майно) загальною площею 196,1 кв.м, розміщене за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Літке, 68а на першому поверсі одноповерхового будинку, що перебувало /на момент укладення договору/ на балансі Державного підприємства "Придніпровська залізниця".
Питання орендної плати врегульоване розділом 3 договору «Орендна плата», з урахуванням змін внесених додатковими угодами до договору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 у справі №904/7826/17, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2020 та постановою Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2020 встановлено, що додатковими угодами до договору оренди №12/02-3558-ОД сторони неодноразово продовжували строк його дії, а саме: додатковою угодою від 21.06.2010 - до 19.08.2013 включно; додатковою угодою від 28.08.2013 - до 31.12.2013; додатковою угодою від 04.04.2014 - до 31.12.2014; додатковою угодою від 14.11.2014 - до 31.03.2015; додатковою угодою від 26.02.2015 - з 01.04.2015 до моменту створення (реєстрації) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), але не більше ніж по 28.02.2018.
Оскільки, додатковою угодою від 29.11.2016 було встановлено строк дії договору з 01.11.2016 по 31.03.2017 (п'ять місяців), то відповідно строк дії договору було продовжено до 31.08.2017, до 31.01.2018, до 30.06.2018, до 30.11.2018, до 30.04.2019, до 30.09.2019 та до 28.02.2020 включно.
До такого самого висновку прийшов і Центральний апеляційний господарський суд під час розгляду справи №904/2473/18, який постановою від 06.02.2020 встановив, що строк дії договору оренди №12/02-3558-ОД від 21.08.2009 було продовжено - до 31.08.2017, до 31.01.2018, до 30.06.2018, до 30.11.2018, до 30.04.2019, до 30.09.2019 та до 28.02.2020 включно.
Отже, строк дії договору припинився з 29.02.2020.
21.08.2009 між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області та відповідачем було підписано акт приймання - передачі в оренду будівлі магазину, що знаходиться на балансі ДП "Придніпровська залізниця" (арк. 11, том 1).
У вересні 2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області /тобто орендодавець за договором/ звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" /тобто позивача/ про визнання недійсним додаткового договору від 10.03.2016 до договору оренди №12/02-3558-ОД від 21.08.2009 (далі - додатковий договір), укладеного між ПАТ "Українська залізниця" та фізичною особою-підприємцем Ментій Тетяною Миколаївною /тобто відповідачем/, з посиланням на статті 203, 215, 236, 651, 653, 761 ЦК України, статтю 207 ГК України та статті 5, 10 Закону України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2018 у справі №904/4125/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2019, позов задоволено повністю. Визнано додатковий договір недійсним з моменту укладення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі №904/4125/18 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2018 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі №904/4125/18 залишено без змін.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.
Зі змісту частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що саме наявність нового власника майна (тобто особи, якій належить право власності на майно, а не будь-яке інше речове право) визначається в якості умови переходу прав і обов'язків орендодавця.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація ПАТ "Українська залізниця" відбулася 21.10.2015.
Згідно з ч. 1 ст. 182 і ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на дату укладання оспорюваного додаткового договору) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В силу ч. 3 ст. 4 Закону України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який є спеціальним законом у спірних правовідносинах у співвідношенні з нормами ЦК України, внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 18.10.2016 за ПАТ "Українська залізниця" право власності на будівлю магазину №12, розміщену за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Літке, 68а /майно, яке є об'єктом оренди у справі №904/1932/23/, зареєстроване лише 21.09.2016.
Відтак, позивач як новий власник набув право власності на орендоване нерухоме майно з 21.09.2016 та саме з цієї дати ПАТ "Українська залізниця" вважається зареєстрованим власником майна та, як наслідок, належним орендодавцем за договором оренди №12/02-3558-ОД у розумінні ст. 770 ЦК України та ст. ст. 15, 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини встановлені у справі №904/4125/18, які підтримані постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 є преюдиційними, а отже не підлягають доказуванню під час вирішення спору у справі №904/1932/23.
Матеріали справи №904/1932/23 містять акт державного виконавця від 02.12.2022 (арк. 97, том 1), згідно із яким при примусовому виконанні наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2022 №904/2196/21 про виселення відповідача із приміщення, яке є об'єктом оренди в межах справи №904/1932/23 виходом за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Літке, будинок 68А встановлено, що боржник (відповідач) виселився із займаного приміщення, а ключ від вказаного приміщення отримав представник стягувача (позивача).
Таким чином, майно було повернуто з оренди 02.12.2022, в той час як договір припинив свою дію з 29.02.2020.
Оскільки відповідач обов'язок з повернення майна, у зв'язку із припиненням дії договору, не виконав, позивач нарахував до стягнення з відповідача неустойку, посилаючись на положення п. 10.3 договору та ст. 785 ЦК України, за період з грудня 2020 року до 02.12.2022 та виставив рахунки-фактури на загальну суму 1.138.390,43 грн, а саме:
рахунок-фактуру №147 від 31.12.2020 на суму 41.275,10 грн (арк. 48, том 1);
рахунок-фактуру №10 від 31.01.2021 на суму 41.646,58 грн (арк. 47, том 1);
рахунок-фактуру №23 від 28.02.2021 на суму 42.187,98 грн (арк. 46, том 1);
рахунок-фактуру №32 від 31.03.2021 на суму 42.609,86 грн (арк. 45, том 1);
рахунок-фактуру №45 від 30.04.2021 на суму 43.334,22 грн (арк. 44, том 1);
рахунок-фактуру №59 від 31.05.2021 на суму 43.637,56 грн (арк. 43, том 1);
рахунок-фактуру №73 від 30.06.2021 на суму 44.204,85 грн (арк. 42, том 1);
рахунок-фактуру №87 від 31.07.2021 на суму 44.293,26 грн (арк. 41, том 1);
рахунок-фактуру №101 від 31.08.2021 на суму 44.337,56 грн (арк. 40, том 1);
рахунок-фактуру №114 від 30.09.2021 на суму 44.248,88 грн (арк. 39, том 1);
рахунок-фактуру №126 від 31.10.2021 на суму 46.779,86 грн (арк. 38, том 1);
рахунок-фактуру №138 від 30.11.2021 на суму 45.182,88 грн (арк. 37, том 1);
рахунок-фактуру №152 від 31.12.2021 на суму 45.544,35 грн (арк. 36, том 1);
рахунок-фактуру №3 від 31.01.2022 на суму 45.817,62 грн (арк. 35, том 1);
рахунок-фактуру №11 від 28.02.2022 на суму 46.413,24 грн (арк. 34, том 1);
рахунок-фактуру №16 від 31.03.2022 на суму 47.155,86 грн (арк. 33, том 1);
рахунок-фактуру №20 від 30.04.2022 на суму 49.277,86 грн (арк. 32, том 1);
рахунок-фактуру №23 від 31.05.2022 на суму 50.805,48 грн (арк. 31, том 1);
рахунок-фактуру №26 від 30.06.2022 на суму 52.177,22 грн (арк. 30, том 1);
рахунок-фактуру №29 від 31.07.2022 на суму 53.794,72 грн (арк. 29, том 1);
рахунок-фактуру №32 від 31.08.2022 на суму 54.171,28 грн (арк. 92, том 1);
рахунок-фактуру №35 від 30.09.2022 на суму 54.767,18 грн (арк. 93, том 1);
рахунок-фактуру №38 від 31.10.2022 на суму 55.807,74 грн (арк. 94, том 1);
рахунок-фактуру №41 від 30.11.2022 на суму 57.202,94 грн (арк. 95, том 1);
рахунок-фактуру №44 від 02.12.2022 на суму 3.716,35 грн (арк. 96, том 1).
Також, 01.08.2016 між позивачем (далі - позивач, балансоутримувач, а з 21.09.2016 власник) та відповідачем (орендарем) був укладений договір №ПР/ДН-2-16-029/НКМ-В (далі - договір про відшкодування витрат), відповідно до п. 1.1 умов якого балансоутримувач (структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця") здійснює обслуговування майна, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Літке, 68А (далі - майно, об'єкт оренди), загальною площею 196,1 кв.м, а також утримання прилеглої території, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримування орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги, у тому числі на компенсацію плати податку за землю, пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
Згідно з п.п. 2.1.1 договору про відшкодування витрат, розмір плати за обслуговування майна та прилеглої території залежить від переліку та складу робіт і послуг, що надаються балансоутримувачем, і визначаються розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) згідно додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору. Перелік таких робіт і послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються договором про відшкодування витрат.
Цей договір, відповідно до п. 7.1, набуває чинності з моменту укладання та діє протягом строку дії договору оренди. У будь-якому разі його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання-передачі.
Для оплати послуг, наданих за договором про відшкодування витрат позивач виставив відповідачу рахунку-фактури на загальну суму 74.344,55 грн, а саме:
рахунок-фактуру №139/12 від 10.12.2020 на суму 1.897,12 грн (арк. 58, том 1);
рахунок-фактуру2/1 від 12.01.2021 на суму 63,84 грн (арк. 59, том 1);
рахунок-фактуру №15/2 від 10.02.2021 на суму 951,26 грн (арк. 60, том 1);
рахунок-фактуру №28/3 від 10.03.2021 на суму 2.237,15 грн (арк. 61, том 1);
рахунок-фактуру №41/4 від 13.04.2021 на суму 507,55 грн (арк. 62, том 1);
рахунок-фактуру №55/5 від 11.05.2021 на суму 507,55 грн (арк. 63, том 1);
рахунок-фактуру №69/6 від 10.06.2021 на суму 2.237,15 грн (арк. 64, том 1);
рахунок-фактуру №83/7 від 12.07.2021 на суму 507,55 грн (арк. 65, том 1);
рахунок-фактуру №97/8 від 10.08.2021 на суму 516,52 грн (арк. 66, том 1);
рахунок-фактуру №110/9 від 10.09.2021 на суму 2.240,14 грн (арк. 67, том 1);
рахунок-фактуру №122/10 від 18.10.2021 на суму 510,54 грн (арк. 68, том 1);
рахунок-фактуру №135/11 від 10.11.2021 на суму 510,54 грн (арк. 69, том 1);
рахунок-фактуру №146/12 від 16.12.2021 на суму 2.240,22 грн (арк. 70, том 1);
рахунок-фактуру №1/1 від 10.01.2022 на суму 74,06 грн (арк. 71, том 1);
рахунок-фактуру №9/2 від 10.02.2022 на суму 9.405,58 грн (арк. 72, том 1);
рахунок-фактуру №14/3 від 11.03.2022 на суму 6.613,55 грн (арк. 73, том 1);
рахунок-фактуру №19/4 від 11.04.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 74, том 1);
рахунок-фактуру №22/5 від 11.05.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 75, том 1);
рахунок-фактуру №25/6 від 10.06.2022 на суму 6.613,55 грн (арк. 76, том 1);
рахунок-фактуру №28/7 від 11.07.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 77 том 1);
рахунок-фактуру №31/8 від 10.08.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 78, том 1);
рахунок-фактуру №34/9 від 12.09.2022 на суму 6.613,55 грн (арк. 79, том 1);
рахунок-фактуру №37/10 від 10.10.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 80, том 1);
рахунок-фактуру №40/11 від 10.11.2022 на суму 4.739,82 грн (арк. 81, том 1);
рахунок-фактуру №43/12 від 02.12.2022 на суму 1.658,21 грн (арк. 82, том 1).
Оскільки відповідач у добровільному порядку не розрахувався з позивачем та не сплатив неустойку і заборгованість на утримання майна, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив неустойку за період з грудня 2020 року до грудня 2022 року у розмірі 1.138.390,43 грн та витрати на утримання майна за період з грудня 2020 року до грудня 2022 року у розмірі 74.344,55 грн.
Щодо вимог про стягнення неустойки
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст.283-291 ГК України.
Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно із частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.
Як вище встановлено судом, договір продовжено до 28.02.2020 включно, що підтверджується судовими рішеннями у справах №904/7826/17, №904/2473/18 та №904/2196/21.
Отже, договір припинив свою дію з 29.02.2020.
Відповідно до п. 5.5 договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу /а з 21.09.2016 власнику (позивачу)/ майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря.
Як вище встановлено судом, відповідач обов'язок з повернення майна з оренди виконав 02.12.2022, що підтверджується актом державного виконавця (арк. 97, том 1).
У відповідності із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 10.13 договору закріплено, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.
В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі після припинення договору найму.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 сформульовано таку правову позицію:
користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин;
відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин;
правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ;
після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;
з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України;
оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Враховуючи те, щодоговір припинив свою дію з 29.02.2020, а майно повернуто з оренди лише 02.12.2022, а тому наявні правові підстави для стягнення неустойки за період з грудня 2020 року до 01.12.2022 (включно).
Також суд звертає увагу, що вимога про стягнення неустойки за день повернення майна з оренди /тобто за 02.12.2022/ задоволенню не підлягає, оскільки день фактичного виконання обов'язку не включається у період часу за який можна нараховувати, зокрема, неустойку.
Так, здійснивши власний перерахунок неустойки за період з грудня 2020 до 01.12.2022 (включно) суд визнав обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача розмір неустойки у сумі 1.136.532,25 грн.
Між тим, суд вказує, що відповідач контррозрахунку неустойки не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Суд акцентує увагу і на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2022 у справі №904/2196/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2022 вирішувалося питання про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за спірним договором і за період з лютого 2020 року до листопада 2022 року (включно), який фактично передую періоду, неустойку за який позивач заявив в межах даної справи №904/1932/23.
Щодо відшкодування витрат на утримання майна
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору про відшкодування витрат визначено, що балансоутримувач майна /а з 21.09.2016 власник (позивач)/ зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території. Розмір плати за обслуговування майна та прилеглої території залежить від переліку та складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачем, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) згідно додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору. Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються цим договором.
Пунктом 2.1.4 договору передбачено обов'язок балансоутримувача виконувати розрахунок витрат балансоутримувача на утримування орендованого майна згідно фактично понесених витрат на обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі.
До договору про відшкодування витрат додано розрахунок щомісячних платежів по відшкодуванню витрат балансоутримувача (без врахування ПДВ) на утримання нерухомого орендованого майна на 01.08.2016 по орендарю ФОП Ментій Т.М. на приміщення магазину №12 м. Кривий Ріг, вул. Літке, 68а (арк. 54, том 1).
У п. 1 даного розрахунку вказано, що розмір місячної плати по відшкодуванню оплати податку на землю складає 348,84 грн.
У п. 2 даного розрахунку зазначено, що витрати пов'язані з ведення розрахунків до договорів оренди нерухомого майна та договору щодо відшкодування витрат балансоутримувача згідно розрахунку калькуляції, становлять 34,63 грн./міс.
Як вище встановлено судом, позивач виставив відповідачу для оплати витрат на утримання майна рахунки-фактури за спірний період з грудня 2020 року до 02.12.2022 на загальну суму 74.344,55 грн.
Оцінивши зміст рахунків-фактур, які позивач долучив до матеріалів справи та взявши до уваги наявні у справі докази, суд визнав нарахування позивача відповідачу витрат на утримання майна такими, що не відповідає умовам укладеного між сторонами договору на утримання майна з огляду на таке.
У рахунках-фактурах, складених позивачем, зазначено, зокрема, вартість послуги із ведення розрахунків по договорам за кожен місяць, яка становить за грудень 2020 року - липень 2021 року - 53,20 грн/міс без ПДВ, за серпень 2021 року - грудень 2021 року - 55,69 грн/місз ПДВ, а за січень 2022 - липень 2022 року - 61,72 грн/міс без ПДВ.
Вказане суперечить умовам додатку до договору про відшкодування витрат, позаяку зазначеному додатку до договору встановлено, що витрати пов'язані з ведення розрахунків до договору оренди нерухомого майна та договору щодо відшкодування витрат балансоутримувача згідно розрахунку калькуляції, становлять 34,63 грн/міс без ПДВ.
Таким чином, суд взяв вартість витрат пов'язаних із ведення розрахунків до договору оренди нерухомого майна та договору щодо відшкодування витрат балансоутримувача згідно розрахунку калькуляції у розмірі 34,63 грн/міс без ПДВ і відхилив суми, які зазначив позивач і які не були погоджені з відповідачем.
В зв'язку з цим господарський суд під час розрахунку місячної плати з відшкодування витрат з податку на землю виходив із суми 348,84 грн.
Приймаючи рішення у справі №904/1932/23 суд взяв до уваги, зокрема, висновки, викладені у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі №904/2196/21, якою залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2022, ухвалене щодо спору, який виник між позивачем та відповідачем з приводу стягнення, зокрема, неустойки та витрат на утримання майна за тими договорами, що були підставами для стягнення вказаних витрат у справі №904/1932/23, але за попередній період /до грудня 2020 року/.
Так, здійснивши власний перерахунок витрат на утримання майна, суд визнав обґрунтованою суму у розмірі 24.581,65 грн.
Також суд врахував, що відповідно до п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат орендар зобов'язаний не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок балансоутримувача за утримування орендованого майна та прилеглої території згідно виставленого рахунку фактично наданих послуг.
Беручи до уваги, що строк оплати послуг про відшкодування витрат є таким, що настав, а обов'язок з відшкодування витрат на утримання майна відповідачем виконаний не був, вимога позивача про стягнення витрат на утримання майна є такою, що підлягає задоволенню у розмірі 24.581,65 грн.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 17.416,09 грн, з урахуванням того, що 95,74% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця МЕНТІЙ ТЕТЯНИ МИКОЛАЇВНИ ( АДРЕСА_1 ; РКОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, м. Київ, вул. ЄжиГедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Кіровський район, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) 1.136.532,25 грн (один мільйон сто тридцять шість тисяч п'ятсот тридцять дві грн 25 к.) неустойки, 24.581,65 грн (двадцять чотири тисячі п'ятсот вісімдесят одну грн 65 к.) плати з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, 17.416,09 грн (сімнадцять тисяч чотириста шістнадцять грн 09 к.) судового збору.
В решті позовних вимог (про стягнення 1.858,18 грн неустойки та 49.762,90 грн плати з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 10.07.2023
Суддя С.А. Дупляк